13 лютого 2023 р.

 


Лк, 15, 11 – 32 Притча про блудного сина

 Сьогодні Свята Церква продовжує готувати нас до початку Великого посту і нагадує історію про молодого бунтаря, котрий повстав проти свого батька.

Притча про блудного сина – справжя перлина в короні Євангельських притч. Церква пропонує нам її, щоб кожний з нас подивився у неї, як у  дзеркало, і відповів, кого він у ньому побачив – милосердного батька, нерозважливого юнака чи його старшого брата?

Жидівські равини теж знали й розказували схожу притчу. В ній  блудний син, протринькавши батьківський спадок, приповз додому на колінах, але батько його не прийняв! З огляду на їх мораль, така реакція зрозуміла – згідно законів того часу вимога молодшого сина про розподіл майна вважалася найгіршим смертельним гріхом. У жидів цей гріх називався “поховання батьків перед їх смертю”. Сучасною мовою прохання сина звучало би так: Батьку, я хочу щоб ти помер! Більше не маю сил чекати на спадщину, тож віддай мою частину зараз, а я зроблю з нею те, що хочу”. Зробив великий гріх не тільки супроти батька, але й супроти Бога – і заповідь порушив (див. Втор. 5, 16), і залишив обітовану землю, що її дав їм Господь.

Старий Заповіт дозволяв каменувати такого сина. Читаємо у книзі Второзаконня:           “Якщо в когось буде непокірливий і бунтівничий син, що не слухається голосу ні батька, ні матері; і хоч вони напучують його, а він не слухає їх, тоді батько-мати нехай візьмуть його і припровадять до старійшин міста, до брами своєї оселі, і скажуть старшим міста: Оцей наш син непокірливий і бунтівничий, він не слухається нашого голосу, гульвіса й п'яниця. Тоді всі люди міста закидають його камінням на смерть. Так викорінюватимеш зло з-поміж себе, і ввесь Ізраїль, почувши те, матиме страх.” (Втор. 21, 18-21). Отже, ті, хто слухав Спасителя, очікували на зовсім інший фінал притчі. А батько не карає, а милосердиться!

Хочу закцентувати вашу увагу на тому, що грішний юнак зрозумів свої помилки і знайшов у собі сили покаятися. На жаль, не кожний, хто тікає від Бога, повертається до Нього. Як приклад, згадаю історію про герцога Рональда ІІІ, котрий жив у XIV столітті. Любив попоїсти і потрапив у лабети гріховних пристрастей – і чревоугодія, і гортанобісія (любови до вишуканих смаків). Як наслідок – ожиріння.

У цій історії молодший брат очолив повстання проти старшого. Арештував його і збудував навколо нього в’язничну камеру. Чому навколо – зараз поясню. ЇЇ вузькі вікна не були заґратовані, а на вході не було дверей. Затовстий Рональд не міг протиснутися ні в двері, ні у вікна. Молодший брат пообіцяв повернути старшому багатство та корону, якщо той схудне настільки, що зможе самостійно вийти з камери. І водночас наказав, щоб найкращі кухарі готували найсмачніші страви й приносили їх в’язню власної ненаситності. Що робив старший брат? Продовжував їсти. Він, раб власного шлунка, не зміг звільнитися від гріховної пристрасті, що спричинила його безславну смерть у в’язниці.

Чи не доведеться і нам через три-чотири дні після початку Великого посту казати своєму шлунку: «Мовчи, я твій господар!»?

Щоб це не сталось, застановімось іще раз над героями сьогоднішньої притчі. Можливо хтось легко пізнає у собі молодшого сина.  Добре застановившись, можна знайти в собі й прикмети старшого. А притча учить нас стати подібними до батька. Бути не лише тим, кому прощено, а тим, хто сам співчуває, очікує та прощає. Дай нам, Боже, сили стати такими.


2 коментарі:

Анонім сказав...

Якраз хотіла перечитати цю притчу, але не про піст думаючи, а про тих, хто лише під час повномаштабного вторгнення зрозумів необхідність говорити українською.

p. Serhij Prudko сказав...

Шануй батька. Шануй матір. Шануй рідну мову. Так, у такому котексті той, хто забуває рідну мову, теж грішить, "той у грудях не серденько, але камінь має".