Філософська казочка для дорослих

Країна Чудасія

Володимир Скоробський

Був собі Тарган який мріяв змінити навколишній світ на краще. Набридли йому відвічні набіги тарганячих ватаг на харчові запаси по людських оселях, мандри по смітниках у пошуках поживи. І вирішив він піти у мандри, щоб подивитися як живуть інші комашині громади. Зібрався Тарган в дорогу та й помандрував до лісу, який був недалеко від оселі де проходило його життя. Довго чи ні йшов він лісом, аж коли натрапив на мурашину ватагу яка дружньо тягнула поживу до свого великого мурашника. Тарган привітався з мурахами та спитав дозволу погостити у них, щоб познайомитись із їх життям та побутом. Мурахи з радістю згодилися прийняти мандрівника до своєї великої й дружньої сім’ї. Тарган від початку вирішив, що не обтяжуватиме привітливих господарів та їсти дарма хліба, а тому брав участь у всіляких роботах мурашиної громади. Водночас це давало Мандрівникові нагоду спостерігати життя мурашника в усіх його проявах, із середини. Він спостеріг що мурахи мають чіткий розподіл обов'язків і почуття відповідальності кожної мурахи за життєвий процес громади мурашника. Кожна мураха брала участь у спільних Радах мурашника та мала змогу висловити свої думки з приводу планів життя мурашиної громади. Серед мурах були охоронці, що оберігали спокій мурашника від непроханих гостей, робітники які забезпечували прохарчування всіх жителів, будівельники які споруджували помешкання та тунельні коридори, а також мурашина Матка що мала відкладати та доглядати яйця для продовження веселого й дружнього мурашиного роду. Тарган був вражений організованістю життя мурашиної громади в якій брали участь усі громадяни, а ще надзвичайно розвинутим комунікативним зв'язком. Інформація в мурашнику поширювалась навдивовижу швидко. Всі комахи знали що відбувається в громаді. Поширювали інформацію мурахи за допомогою своїх вусиків-антен і в разі якоїсь небезпеки мурахи всією родиною дружньо ставали на захист всі разом. Для мурах було важливе, що честь одного – це справа чести всіх.

Подякувавши за гостинність дружнім будівельникам наш Тарган-мандрівник зібрався далі в дорогу. Із мурашиної родини він виніс невеликого скарба який складався із єдности, взаємопов'язаности, спільного бачення та сталости, яка означала постійну діяльність громади в довшому часі. Цей скарб зігрівав нашому дослідникові його маленьке, але палке тарганяче серце. Недарма він провів свій час серед мурах. З цими думками він, веселий і сповнений радости вирушив знову в дорогу.

Довго чи ні мандрував Тарган аж коли побачив бджілок на лісовій галявині. Бджілки опилювали квітки, збирали нектар до свого вулика. Мандрівник привітався із бджілками, розказав їм про свої мандри й попросив дозволу погостювати в них, щоб познайомитися з життям бджолиної громади. Хоча бджілки були дуже зайняті своєю роботою все ж погодилися прийняти подорожнього й поділитися з ним премудрістю життя свого вулика. Наш Тарган і тут не хотів задарма їсти хліба, а тому бджілки довірили йому допомагати приймати квітковий нектар від бджілок-збирачів.

Мандрівника вразила атмосфера бджолиного вулика в якій панували висока мораль і етика поєднана з духовністю. Бджілки виробляли з квіткового нектару не лише мед але й віск який йшов на виготовлення свічок для Божого храму на прославу Творця всього творіння. Недарма люди шанували з давніх давен бджілку, як Божу мушку, вбити її вважалося за гріх.

Побув Тарган якийсь час у бджілок, напрацювався, наївся меду. Вклонився він доземо гостинним господарям, подякував за науку та й помандрував до свого тарганячого племені з полегкістю на серці, адже він виніс із вулика скарб який складався зі справедливости, навчання, позитивного погляду розуміння того, що автентичний розвиток опирається на культуру яку він бачив у бджілок. Сповнений віри в те, що комахи спроможні перетворити світ, що в цьому світі все взаємопов'язане й лікування є необхідною частиною розвитку його громади, а сам розвиток має початися з середини, тобто з кожного таргана, поспішав наш Мандрівник додому, щоб поділитися своїм скарбом із тарганячою ватагою. І хотів він бачити свою ватагу доброю громадою яка б стала спроможною розвинути життя спільноти покладаючись на власні сили, та не шукати надалі поживи по людських смітника.