Про Патрона Пласту Св.Юрія Переможця

Уклав пл.сен. Володимир Скоробський, ДК

Життя Святого Великомученика Юрія (Георгія) Переможця.

Святий Великомученик Юрій (Георгій) народився в Малоазійській провінції Кападокії в родині знатних, благочесних та багатих батьків-християн, за імператора (августа) Діоклеціяна в правління якого випали останні найжахливіші гоніння на християн. Від народження Юрій отримав від Бога високе розумове обдарування, тілесну красу та здоров'я. У домі своїх батьків він отримує прекрасне християнське виховання. З дитинства юнак відзначався глибоким благочестям був добрим та люблячим хлопчиною. Юрій був ще дитиною, коли його батька, за наказом уряду, замучили за віру Християнську. Мати Юрія, побоюючись довше залишатися у важкий для християн час, після смерті чоловіка переселилася на свою батьківщину до Палестини де гоніння на християн у той час не було .
Хлопчик ріс, добре засвоював науки, розвивав у собі доброчинність та був справжньою втіхою для вдовиці. Як обдарованого юнака й такого, що особливо вирізнявся фізичною силою, огрядністю та тілесною красою, Юрія віддали на військову службу. Відбуваючи військову службу зі зразковою старанністю, високою християнською чесністю та ретельністю, Юрій незабаром привертає до себе увагу свого начальства та заслуговує прихильність. Так у свої 20 років він призначається воєначальником і вшанований високими нагородами від самого августа Діоклеціяна. Обіймаючи високу посаду коміта (старший воєноначальник і радник) в імператорському війську, Юрій стає одним із наближених до імператора людей, членом імператорської свити.
Діоклеціян був визначним політиком, впродовж майже 20-ти рр. Християни жили спокійно за його правління, але з бігом часу для зміцнення імперії він видає декрет за яким кожен громадянин Римської імперії мав засвідчити свою шану до імператора. Імператор (Август) мав титул Pontificа (Верховного Жерця) символізуючи в одній особі поєднання світської та духовної влади. Для вшанування Августа всі громадяни Римської імперії мали скласти жертву перед його образом в поганському храмі серед пантеона римських божеств. Для християн настають важкі часи випробувань. До того часу життя християн в імперії було відносно спокійним. А з моменту виходу декрету надається право службовцям (судові п’ятірки), записувати всіх громадян імперії у списки, що склали жертви богам Римської імперії. В тих, хто відмовлявся складати жертву мали конфісковувати майно, християнську літературу, їх можна було віддавати на тортури допоки не відмовляться від своєї впертости, або ж при подальшій відмові, страчувати, як ворогів Римської імперії. Християни не могли приносити жертву ідолам, а тому, видання декрету виявило значне їх число в імперії, що дуже стурбувало імператорський двір і правителів провінцій особливо на Сході .

Сповнений свідомости про наслідки невиконання декрету августа, Юрій готується до сповідування віри ( тобто засідчити свою віру поставивши на кін власне життя). Він відпускає на волю своїх рабів, а майно роздає бідним. Багато хто із християн-слабодухів давали хабарі за те, щоб їх вписали до списків (libelli) лояльних громадян (тих хто приніс жертвоприношення). Так само міг зробити Юрій. Вважаючи для себе непристойним користуватися спокоєм та насолоджуватися земними благами в той час, коли його побратими по вірі страждають він обирає шлях мученика за свої пререконання і віру в Господа Ісуса Христа. Юрій вирішує урочисто сповідувати аж до смерти віру в Христа Спасителя й прийняти муки за Нього.

Під час одного із засідань коли сам Август у нараді зі своїми найближчими сановниками обговорювали справи й вишуковували заходів впливу на християн Юрій з молитовним натхненням і, сповнений рішучості, звернувся до августа з викривальним словом про нелюдські переслідування християн та їх знищення. При цих словах Діоклеціян не був здатен стримувати свій гнів довше (хоча Юрій був його улюбленцем) і з роздратуванням наказав воїнам вигнати його із зібрання й заточити до в’язниці, в надії пізніше переконати Юрія принести жертву богам. Діоклеціян відзначався порядністю та чесністю і як людина він розумів, що сам не зможе чесно правити, а тому обирає собі співправителем , августом на Заході імперії Констанца Хлора, собі залишивши Схід. Згодом він призначає собі кесаря на Сході віддаючи йому частку управління з розрахунку на порядність цієї людини. Але як виявилося згодом кесарі не відповідали високим вимогам моралі й часто допускали зловживання в управлінні провінціями, а провини часто списували на християн. Піддавшись таким впливам Діоклеціян погоджується на видання декрету проти християн (автором якого вважають кесаря Сходу, людину жорстоку й грубу) власне з цим і не міг погодитися Юрій і у своєму викривальному слові дорікав Діоклеціянові за його поступливість та байдужість до долі християн яких цим указом позбавляли громадянських прав, адже їм навіть заборонялося звертатися до суду.

У в’язниці до Юрія поставилися з величезною жорстокістю: поклали його на землю, на ноги одягли тісні та важкі колодки, а на груди навалили важкий камінь і в такому положенні святий мученик мав провести всю ніч. Витримуючи ці жахливі муки, св. Юрій не висловив жодного слова скарги або нарікання, а невпинно дякував та прославляв Бога.

Наступного дня август наказав принести величезне колесо, під яким були дошки із закріпленими у них гострими ножами та застромленими великими залізними цвяхами. Роздягненого святого мученика прив’язали до колеса, яке почали обертати по цим дошкам. Залізні гострі знаряддя пронизували тіло й рвали його на шматки. Не зважаючи на жахливий біль та страждання, святий мученик не видав жодного стогону, а тільки молився та славословив Бога.

Август наказав відвести Юрія та й закопати в рівчак із негашеним вапном. Відправляючись на цю нову муку, святий молитовно звертався до Бога. По молитві він наклав на себе хресне знамення та ліг у рівчак, а імператорські слуги засипали його негашеним вапном. Через три дні Діоклеціян, абсолютно переконаний у загибелі Юрія, звелів відкопати його кості. Але яким було здивування посланців коли вони, розкопавши рівчак з вапном, знайшли в ній цілим та неушкодженим Юрія. Споглядаючи це незбагненне чудо, і, чуючи славослів’я та молитви великомученика, посланці самі ввірували в Господа Ісуса Христа та прославли Його за те, що Він береже Своїх обранців.

Засліплений люттю Діоклеціян засудив Юрія на нові муки. Він наказав узути на його ноги розпечені чоботи з гострими цвяхами, застромленими в підошви, та гнати його у цьому взутті до в’язниці. Коли святий мученик терпеливо витримував ще й ці жахливі муки, Діоклеціян, дав розпорядження бити його бичами з волових жил на кінцях із металевими гачками , допоки його кров не змішається із землею.

Терпеливо й спокійно, з молитвою на вустах, переносив Юрій усі ці нелюдяні муки та знущання. Імператор призначив останній урочистий суд при народі над ним біля храму Аполлона. В ніч за день до суду Юрій сподобився чудового небесного видіння у сні: сам Господь з’явився йому у в’язниці, підняв Божественною десницею страдника з ложа та, наклав йому на голову вінець, при цьому промовив: “Не бійся, будь мужній і сподобишся царювати зі Мною; не знемагай скоро Я призву тебе до Себе й ти отримаєш те, що приготовано для тебе”.

З цього видіння святий переконався, що скоро настане його кончина, і дякував Богові, що Він не залишає його без Своєї допомоги. Наступного дня Юрія привели на суд. Діоклеціян знову почав умовляти мученика зректися своєї віри й принести жертву поганським богам і шанобливо повів його до храму у супроводі своїх радників та народу, вважаючи, що мученик пристане на його слова і захоче у храмі принести їм жертву. У храмі, як тільки Юрій промовив молитву до Бога, всі скульптури римського пантеону божеств попадали на землю, що викликало переляк у людей, а розлютовані жерці з гнівом накинулися на святого, почали бити, та вимагати його смерті.

Розгніваний август наказав негайно відтяти голову Юрієві. На місті страти Юрій у своїй молитві просив Господа, щоб Він простив мучителів, які не відали, що творять, та привів їх до пізнання Істини. Спокійно й мужньо святий схилив свою голову під меч. Це сталося (23 квітня) 6 травня 303 року по Різдві Христовім у місті Никомідія (нині Ісмід).

Але інший подвиг додав до імени такого шанованого у всьому хрещеному світі героя славне визначення Переможець. Згідно переданню, в один із своїх походів воїн опинився в Бейруті, на той час фінікійському місті. Неподалік від міста, в ливанських горах, розташовувалось озеро. В ньому жив хижий дракон, що навіював на всю місцеву людність жах. За напучуванням поганських жерців місцеві жителі щоденно приводили до озера юнака чи дівчину, й залишали їх там на розтерзання драконові. Дізнавшись про це, святий Юрій вступив із драконом у бій, і, пробивши йому списом горло, прицвяхував його до землі. Потім він зв’язав поранене чудовисько (рептилія, як і належить, виявилася живучою) і відтягнув до міста, де відсік йому голову в присутності великого зібрання народу. Перемога святого Юрія над драконом стала великим символом рятуючого людство Християнства над пожираючим людей поганством (язичництвом). Юрій Переможець, який вражає дракона, прикрашує герби, палаци й храми по всій Европі – від Пермі до Лісабона, - так і за її межами. Досить цікавим є, що, як правило, переможена тварюка нагадує динозавра-хижака барионікса. Епізоди зустрічей із драконами, що згадуються в церковних хроніках, досить часті, так само як і в світських джерелах. Зокрема, доводилося змагатися з ними воїнові-великомученикові Федорові Тирону († 17 лютого(1 березня) 305р., місто Анасія, Понт) і воєводі (стратилату) із Гераклеї Федорові Стратилату († 8 (21) лютого 319 р.). А в хроніках Кентерберійського храму (Велика Британія) відмічено, що в п’ятницю, 16 вересня 1449 року неподалік від селища Літтел Конрад на кордоні графств Саффолк і Ессекс значне число жителів спостерігали бій двох величезних рептилій.

Від давніх часів різні організації вибирали собі патрона - історичну постать, яка була взором до наслідування. Св. Юрій був гідний до наслідування. Багато організацій молоді скаутського типу вибирали його як патрона. В українській історії св. Юрій був опікуном княжих дружинників, одним з опікунів козаків та деяких військових частин 20-го століття.Його постать об'єднує в собі ідеали пластуна, в'яже нас з українськими традиціями і одночасно єднає нас з молоддю інших народів.