25 травня 2007 р.

Думки про особу сеніора Олександер Тисовський

Д-р Олександер Тисовський

ДУМКИ

ПРО ОСОБУ І ДІЯЛЬНІСТЬ ПЛАСТУНА-СЕНЬЙОРА*

* Додаток до "Сеньйорської Ватри" ч.4/17.

Не хотів би я нікому з Вас, Друзі пластові Сеньйори, накидувати моїх думок і поглядів, прагну тільки з'ясувати те, що могло б бути цікавим і для Вас - як оформилася в моєму світогляді цілість пластування та його ідейних основ. Передусім мушу ствердити, що, не зважаючи на 7О-й рік мого

життя, як і на те, що Пластовий Закон був оформлений первісно для молодшого і старшого юнацтва, я визнаю правила цього закону повновартними для кожного віку і тому теж намагаюся і сам дотримуватися їх. Увесь життьовий досвід доводить мені, що всі можливі конфлікти, які людина мусить вповні чи частинно приписати собі, виникають саме з недотримування тих пластових ідейних основ. Людська зарозумілість і самолюбство спонукує, щоправда, скидати вину за кожну нездачу чи неуспіх у житті на посторонніх людей, сили й умовини, але при наявності відповідної самокритики, зокрема, коли заіснує вже деяка історична перспектива, легко дошукатися хоч частини вини в даному неуспіху чи невдачі таки і в себе самого.

Я мав можливість ствердити це нераз і в себе, і тому став дуже обережним з перецінюванням віри у свою непомильність. Тому й маю деякі підстави думати, що помиляються дуже і небезпечно для себе ті з пластунів, які, дійшовши зрілого зіку вважають себе автоматично звільненими від обов'язку дотримуватися правил Пластового Закону, мовляв, він призначений тільки для молоді, для юнаків. Визнавці такого погляду наражують себе на зайві зудари з людьми й життьовими умовинами, як і теж на часті невдачі й неуспіхи.

У Пластовому Законі з'ясовані основи справжнього культурного життя людей, ті основи, що їх без сумніву могла б і повинна б набути кожна людина, дійшовши зрілого віку, сама із свого життьового досвіду, без спеціяльного повчання чи інструктування. Але, коли б навіть і так було, то й тоді Пластовому Законові не можна заперечити вартости для зрілого віку, того віку, в якому життя вимагає докладного й умілого пристосування тих саме - сублімованих з життьового досвіду - пластових основ. Правда, правила кожного закону треба вміти розумно здійснювати чи застосовувати в житті. Тому теж від людей зрілого віку вимагаємо свідомої призадуми при застосовуванні правил Пластового Закону до такої чи іншої ситуації або до такого чи іншого випадку. Для пластуна-юнака вистачає взяти до уваги пояснення, додане до кожної точки Пластового Закону і дотримуватися обов'язку виконати вимогу даної точки беззастережно, не зважаючи на всі труднощі й перешкоди. Пластун-сеньйор виконає вимогу даної точки Закону теж беззастережно, але подбає про те, щоб його доброї волі не звели люди або умовини на щось протилежне до його задуму чи бажання. Це ніяк не визначає, що правила Пластового Закону є умовні і що пластун-сеньйор має право звільнити себе з того чи іншого обов'язку, відповідно до власної вигоди. Саме на те пластун-сеньйор має свій розум, знання і досвід, щоб знати, як і коли він може виконати в такому чи іншому випадку правило Пластового Закону. Це дуже важка, але дуже важлива вимога до пластуна-сеньйора. Важка тому, що життя ставить часто-густо людину в дуже складну ситуацію, в якій неправильний крок чи хвилеве забуття про обов'язок може мати найгірші наслідки. Приводити приклади таких ситуацій тут зайво; кожен пластун-сеньйор зможе легко їх знайти у своєму життьовому досвіді.

В англійській мові є добре слово, що підходить якнайкраще до визначення пластуна-сеньйора, який вміє правила Пластового Закону відповідно пристосовувати в житті, слово, що його важко дослівно перекласти: "джентлмен". Змістом цього слова є саме Пластовий Закон. Про юнака говоримо, що він є добре вихований. У випадку із старшими людьми тяжко говорити про "добре виховання", зате ж найвідповіднішим визначенням такого, сказати б, ідеалу для старшого віку є слово "джентлмен". Не можна ж собі уявити джентлмена, який не виконував би всіх правил Пластового Закону і то в спосіб природний, самозрозумілий, такий, що не впадає в очі. Це означає, що Пластовий Закон мусить увійти, так сказати б, у кров і кість пластуна-сеньйора, і що пластун-сеньйор мусить так звикнути до виконування правил цього Закону, що ні в якому випадку, ні в якій життьовій ситуації і в найтяжчих життьових умовинах, йому ніхто не може зробити закиду про поведінку, негідну джентлмена. Від пластуна-юнака вимагають лицарськости, від пластуна-сеньйора – джентлменства. Вимагає цього не тільки Український Пласт, вимагають цього в усьому культурному світі. Тяжко сказати, щоб існувало розуміння джентлменства в того, хто, дійшовши зрілого віку, вважає себе звільненим від дотримування вимог Пластового Закону.

Не вільно нам, як представникам культурної нації, замикати очі на недостачу розуміння джентлменства в таких пластових сеньйорів, значить, членів Пласту, які вважають, що від них не можна і не треба вимагати дотримування постанов Пластового Закону; які думають, що вони не мусять бути у своїй поведінці джентлменами, культурними з кожного погляду людьми. Цієї вимоги не замінять, не відшкодують, так сказати, їхні заслуги для Пласту чи для нації. Заслуги заслугами, можна їх високо оцінювати, можна за них бути вдячними супроти даних осіб, але пластунами-сеньйорами, представниками Пласту вважати годі тих, що не дотримуються завжди й усюди постанов Пластового Закону, що не є джентлменами.

Не можна погодити з пластовим джентлменством „велико-патріотичну” завзятість у пропаганді засад завдань і цілей якоїсь політичної партії. Партія партією, можна вірити або не вірити в ідейність її постулятів чи в можливість здійснення її програмових засад, але переконувати тих, що не вірять, або що інакше думають, способами, непередбаченими ні в засадах чесної гри, ні у вимогах Пластового Закону, не є виявом джентлменства, а тільки некультурности. Можна вважати себе зрілою людиною, з правом мати свої політичні переконання й обстоювати їх, але не вільно бути в той же час опришком, що погрожує другому палицею: "Признавайся до моєї партії, або..." Культурні, розумні люди, джентлмени так нікого не переконують до своїх ідей. Тому теж мусить бути різниця, дуже виразна різниця між пластуном-сеньйором, джентлменом, що змагає достойними способами до здобуття прихильників корисній ідеї, що в неї він сам у даній хвилині вірить, і між озброєним у палицю чи в пістолю опришком. Пластовий Закон виключає кожне насилля.

Але не можна заборонити пластовому сеньйорові-батькові застосувати певного роду "насильства" супроти неслухняного сина. Таке "джентлменство" могло б принести тепер чи пізніше велику шкоду тій дитині чи тому юнакові, що їх батько не покарав. Потураючи поганій, невідповідній чи непристойній поведінці, можна спричинити кривду і собі, і дітям, і оточенню. Вимогу Пластового Закону, що наказує бути приятелем людей і не робити нікому кривди, треба застосовувати розумно, відповідно до ситуації чи даного випадку.

У вимогах Пластового Закону пластун-сеньйор не може добачувати якогось пасивного, надто ніжного ставлення до суворого своєю суттю життя. Тож уже в пластовій нашій пісні співається, що "Життя не жарти, не казки!". Не є теж пасивною обіцянка пластової присяги: "З життям так поборюсь, як з трудами в полі..." Життя є, було і буде боротьбою. Тому не можна, дотримуючись навіть найбільш пацифістичних настанов, відбирати пластунові-юнакові лицарського духа, войовничого запалу й завзяття, доконечних у життьовій боротьбі . Але справою пластуна-сеньйора є зберегти джентлменство навіть у справжньому, найзавзятішому бою. Пластунові не вільно навіть у змаганні на ножі чи на кулаки забути про основи пластової культури, чи піти за прикладом окремих осіб, людських груп а то й народів, що в час такого чи інакшого, масового інколи й нібито "патріотичного" пориву, забували про принципи, чесної гри, про Божі й людські заповіді, заперечували не раз вікодавні культурні традиції. Не по цьому боці місце пластуна-юнака чи сеньйора. Йому треба завжди пам'ятати про джентлменство, вироблювати в себе здібність до нього, мати на увазі безчисленні приклади правдивого джентлменства, що були і є в історії людства завжди шановані всім культурним світом. Як не можна називати джентлменом того, хто не почувається свобідним у товаристві культурних людей, у межах вимог доброї поведінки, дотриматись яких не раз не так то й легко, так же само годі назвати пластуном-сеньйором людину, яка вимоги Пластового Закону вважає для себе обмеженням, а то й примусом, що їм треба хоч і з трудом коритися за юнацьких років, тільки до осягнення зрілого віку. Можна з певністю сказати, що Пластовий Закон і його вимоги є сформульовані більше з думкою про старших пластунів і пластових сеньйорів, ніж про пластунів-юнаків. Для молоді, правду сказавши, він трохи заповажний, може тяжчий до виконання, як цього можна б вимагати від юнака чи юначки, які ще ростуть і розвиваються. Неабиякого досвіду вимагає правдиве зрозуміння ваги кожної вимоги чи правила Пластового Закону і їх значення для життя людини. Навіть старший пластун чи хоч би і пластун-сеньйор не завжди розпоряджає таким досвідом. Пластовий Закон не є кодексом якихось наказів для молоді, як наприклад: "Діти, будьте чемні" і не йдіть за прикладом тих старших, що є нечемні, бо їм уже вільно бути нечемними, тільки сумою практичних висновків, зроблених зрілими й розумними людьми з обсервації суспільного життя. Тому теж здійснювання Пластового Закону, його реалізація у вихованні молоді вимагає дуже основно продуманого способу чи методи ведення зайнять пластунів-юнаків, методи, яка підходить до віку юнацтва і до його психології. Ці зайняття мають дати юнацтву час і змогу зібрати найконечніший досвід, що ілюстрував би і з'ясовував би значення вимог Пластового Закону і цих коротких та надто скупих пояснень, які ці вимоги супроводять.

Чи треба ще основніше з'ясовувати пластунам-сеньйорам важливість і значення вимог Пластового Закону для їхнього власного життя? Кожен із старших, хто, приглядаючися подіям у житті своєму власному, своїх знайомих, своїх земляків і свого народу, не усвідомлює їх причин і наслідків, і не робить з них висновків; кожен, хто, читаючи часописи, не призадумується над причинами жахливих не раз подій у житті інших людей та інших народів, повинен - не соромлячися - далі брати участь у діяльності пластових гуртків, як їхній член, а не як поучник чи як виховник пластової молоді.

Щоб бути виховником у Пласті - на те треба бути пластуном-сеньйором, для якого дотримування вимог Пластового Закону не є більшим зусиллям, значить, не представляє більшої трудности, як миття, чесання чи одягання для пересічної людини. Не може бути пластовим виховником людина, для якої відректися приємности почути на язиці пекучий смак горілки чи в носі або в легенях гостру їдь нікотини - є чимось надзвичайним, просто геройським подвигом. Пластун-сеньйор не може бути дітваком, якому імпонує сама назва "пластун", хоч покищо він і нічим на неї не заслуговує. Пластун-сеньйор мусить різнитися всією своєю істотою від непластуна, на якого не муситься звертати уваги й шанувати, знаючи, що вимагати чи сподіватися від нього якоїсь підтримки для загальної чи народної справи - даремна річ. Пластун-сеньйор мусить бути жертвенною людиною, якій не робить ніякої трудности відмовити собі чогось чи відректись якоїсь приємности заради ідеї, для добра інших, добра народу. Джентлменів ні пластунів ніхто не шукає в непочесних льокалях, у невідповідному товаристві, в не зовсім тверезому стані.

Слідження й читання слідів, передбачування наслідків з причин і всі інші пластові вмілості - це трудні й поважні речі не тільки для пластунів-юнаків. Пластун-сеньйор повинен завдати собі труду і збирати цінний для Пласту досвід та, надаючи йому пластового значення, виказувати й з'ясовувати на ньому все те, що творить зміст Пласту, і цим досвідом збагачувати інструктивність пластових зайнять для молоді. Треба тільки, щоб пластун-сеньйор дивився на життя по-пластовому, із становища, пластової ідеології і пластових умілостей. Те, чим непластун безпорадно роздратовується, на що в своєму безсиллі сердиться, повинен пластун-сеньйор трактувати і розуміти як перешкоду, що до неї треба пристосовувати пластову методу: вгамувати себе, опанувати свої нерви й спокійно придумати спосіб чи засіб, як цю перешкоду перемогти, чи хоч би зменшити її шкідливе діяння. Якщо справа поважніша чи ширше відома, то тим більш розумною і доцільною повинна бути в цьому випадку поведінка пластуна-сеньйора. Скільки, наприклад, нагод мають пластуни-сеньйори приглядатися цікавим явищам природи. Невеликим накладом праці чи зусилля, вони могли б про них написати в юнацькому чи новацькому журналі, або, розповівши про них на сходинах якогось пластового гуртка, причинитися цим до пожвавлення програми сходин. Обсервація і призадума над баченим може зробити кожне зайняття, кожну подію, кожне пережиття, кожну лектуру ще більш змістовною і цікавою. Передавання свого досвіду і свого знання не тільки дає конкретну користь Пластові, воно в'яже пластуна-сеньйора не тільки назвою, не тільки формально, але й самою суттю з життям Пластового Уладу, з його цілістю, і не дозволяє думати, що Пласт є тільки для молоді, а я старий не маю що в ньому робити.

Мимоволі перейшов я на навчання чи пак на виховування вже вихованих пластунів-сеньйорів. Ні, не мав я цього на меті, бо загалом не вірю в успіх виховання. Вірю тільки в самовиховання. Пластуном може стати тільки той, хто хоче стати і бути пластуном. Пласт не є сам у собі засобом виховання, він дає тільки нагоду юнакам виховати себе самих на пластунів. Пласт з'ясовує, яку людину називаємо "пластуном". Справою самого юнака є придбати собі - якщо він цього хоче - прикмети пластуна. Хто цього не хоче, того на пластуна не виховаємо і той пластуном ніколи не буде. Тому й бувають теж інколи "непластові" члени Пласту, які думають, що пластова сорочка, штани і пластовий капелюх чи берет - це зміст назви "пластун". Такі члени беруться до компромісового злагіднення Пластового Закону і наближення його до "життя". Даремні намагання, бо Пластовий Закон є по суті вислідом боротьби культури з некультурністю, ідейности з безідейністю, шляхетности й чесноти з поганню.

Отож, пластун-сеньйор не може думати, що з переходом до пластового сеньйорату закінчилося його самовиховання. Відомо бо, і сказали це наймудріші люди вже давно, що людина вчиться до смерти і вмирає немудрою. Очевидно, кожний виховується сам, як знає. Чим людина мудріша, досвідченіша, тим розумніше сама себе виховує, тим краще користає з усього, з чого можна чогось навчитися, чи щось краще зрозуміти й зробити. Хто каже, що він уже надто старий, щоб учитися, тому вже крайня пора починати вчитися. Він, виходить, досі замало з науки користав, коли він не зміг збагнути, що перестати вчитися, перестати набувати знання і досвід є для людини рівнозначне з передчасним занепадом, вияловленням і навіть завмертям.

Пластунові-сеньйорові не вільно виявляти, що в нього нема бажання поширювати й поглиблювати своє знання. Хто має потрібну для цього волю, може пробувати "виховувати" юнака, а коли це не вдасться, припинити це "виховування". Але, коли хтось збагнув суть і значення "самовиховання" і сповнився бажанням виховувати себе самого, для того це "самовиховання" буде завданням не дитячого, а саме ж зрілого віку, бо виховувати себе цілком не так легко, Отож пластун-сеньйор повинен зовсім свідомо, постійно й розумно, з глибоким зрозумінням, як юнак, виховувати себе по-пластовому всесторонньо і повинен він здобути в цьому таку вправу, щоб зумів навчити вмілости самовиховання теж і юнаків, може навіть і своїх власних дітей, якщо вони виявлять до цього охоту. Пластун-сеньйор повинен бути добрим виховником на основі власного самовиховного досвіду. Такий пластун-сеньйор не перестане цікавитися Пластом, як організаційною формою і середовищем для самовиховання. Він зуміє стати корисним у Пласті, живим прикладом того, що визначає "самовиховання".

Важко було мені знайти в усьому Пластовому Законі якусь ідейну основу або в пластових вимогах якусь умілість, що від неї треба б було звільнити пластуна-сеньйора з уваги на "дитячий" характер даної ідейної основи чи вмілости. Важко тому, бо всі пластові й ідейні та практичні вимоги придумані і встановлені не на те, щоб юнаків перероблювати на дітей, тільки на те, щоб з юнаків творити зрілих громадян. Тому теж не можна звільняти дорослих пластунів, зрілих громадян з посідання тих прикмет, що їх з трудом вироблено і закріплено в юнаків-пластунів. Цими прикметами повинен, а то й мусить визначатися пластун-сеньйор. Кожна пластова проба, кожен пластовий іспит умілости, добре переведений і практично закріплений, є для пластуна-сеньйора великим життьовим досягненням. Тож пошану, а то й заздрість викликає кожна людина, що розуміється на багатьох речах, вміє багато речей сама собі зробити, чи направити, вміє сама собі зварити, коротко кажучи, людина, яка є самовистачальною в житті. Справа тільки в тому, що час і нагоду добувати всі ті знання й умілості має юнак у Пласті , а пластун-сеньйор цього часу ні такої нагоди з правила вже не має. Різниця отже не в "дитячому" зайнятті пластуна-юнака з одного боку і у великій "повазі” пластуна-сеньйора з другого боку, тільки в тому, чи хтось відповідно використав, чи може прогайнував пригожий на здобуття пластового знання чи вмілостей час.

Це ніякий сором і ні в чому воно не порушує авторитету пластуна-сеньйора, коли він виявляє бажання використати ще якийсь час чи нагоду, щоб піти хоч трохи вперед у добуванні пластового знання і вмілостей. Пластун-сеньйор повинен навіть, так сказати, "тихцем" намагатися доповнювати своє пластове знання, щоб - як тільки буде потреба чи можливість - могти стати прикладом, а то і зуміти показати пластунам-юнанам, між ними і своїм таки дітям, усю безперечну вартість пластування. Не тільки наша Батьківщина, не тільки наша нація, але й увесь світ шукає таких людей, що щось добре знають. Ні, Друзі Сеньйори, пластування це у своїй суті не дитяча забава. Опанувати добре всі вимоги пластування - це для пластуна-сеньйора ніякий сором, ніяке осмішування себе. Навпаки, це без порівняння поважніша й важливіша справа, як, наприклад, захоплення футбольними чи боксерськими змаганнями. Участь пластуна-сеньйора, активна участь його в живій діяльності Пласту - це цінніша прислуга народові, як підшукування собі якогось "гоббі".

Правда, ми, пластуни-сеньйори, інколи стомлені важкою, незвичною для нас фізичною працею для утримування і прохарчування родини і себе, пригнічує нас часто скучна одноманітність оточення й умовин, буває, придавлює нас журба, часом недуга наших рідних або своя. Поважне розуміння пластової ідеї і правильне ставлення до неї заповнює порожнечу в умі, що її залишає почування безрадности й безсилля у важкій життьовій боротьбі з непосильними труднощами. Пласт випростовує, так сказати, хребет, додає самопевности, віри в те, що, як і в кожній боротьбі, так і в житті про успіх і навіть про перемогу - не зважаючи на ввесь такий чи інший риск - рішає наша воля і витривалість. Пластова ідея бере до уваги труднощі й невдачі, що без них життя не можна собі уявити, але вона не дозволяє розуміти ці труднощі й невдачі, як якесь фатум, що одних переслідує, а інших ощаджує. Труднощі й невдачі не минають нікого, а думка, що є люди, яким життя само пособляє, є зайвим упередженням, яке викликає тільки почуття пригноблення. Завжди і всюди виграють, перемагають ті, що не переймаються невдачами, тільки вміють жити уявленими успіхами з дальших своїх плянів. Коли їм щось із них пощастить здійснити, то це наче якась оживлювальна іньєкція підбадьорює їх і додає їм самовпенення на довгий не раз час. Цим вони теж імпонують таким людям, що пасивно піддаються своїм журбам, які пригнічують і обезсилюють їх дорешти. Вже саме почування невдоволення пластуна-сеньйора підлягати хитанню при зустрічі з крикливою пропаґандою чужих і протилежних пластовій ідеї ідеологій. Пластун-сеньйор є пропаґатором пластової ідеології і тільки як такий він може допомагати непластовим чинникам здійснювати цілі, згідні з духом і настановами Пласту. Тільки так може брати в цьому участь і Пласт як цілість. З уваги на конечність зберігати основи й вимоги пластового світогляду, пластунові-сеньйорові не є безпечно оконечно заявлятися визнавцем такої чи іншої непластової ідеології, хоч би він навіть і симпатизував їй. Таке заявлення зобов'язує дуже часто признавати правильними потягнення, які суперечать Пластовому Законові і ведуть до порушень зобов'язань супроти Пласту і з цим у дальшому і до душевних конфліктів. Не треба спеціяльно підкреслювати, що при виконуванні громадських обов'язків /наприклад, голосування/ справою пластуна-сеньйора є допомагати до перемоги тій стороні, яка ближча пластовій ідеології.

У духовості пластуна-сеньйора не може бути місця на нерелігійність, безбожність навіть хоч би тільки у формі індеферентизму, то значить, байдужости. Не йдеться тут про якесь обмежування свободи думки, тільки про цілком тверезий погляд. Пластун-сеньйор не може замикати очей на незбагненні таємниці, що їх довгими десятиріччями відкривали й останніми роками просто "лявіною" відкривають природознавчі науки. Незбагнута велич і таємнича структура всесвіту вимагають від розумної людини якогось об'єктивного висновку. Не вистачить тут беззмістове "Не знаю!" або заспокійлива думка, що колись і тут наука все дослідить. Така віра у всесильність науки і пережитий самою наукою плиткий матеріялізм, є більше як наївна. Наука відкриває чудо за чудом, закон за законом, але їх ніяк не пояснює і не може сказати нічого, звідки і як вони виникли. Наївністю є вважати ультрамікроснопійний твір природи - людину за джерело й одинокий вияв мудрости у всесвіті. Одинокий безконкуренційний рекорд, що його людині можна признати, це - справжня глупота, якщо йдеться про безприкладну самопевність і зарозумілість недовченої і помилково зрозумілими вислідами науки засліпленої людини. Правдиві люди науки люблять таємничість природи і пристрасно, так скажу, її реєструють, але ніяк не вірять у можливість дослідження істоти й джерела тієї таємничости. Про це повинен пластун-сеньйор знати і це усвідомлювати, щоб не показати себе неінтелігентною наївною людиною і нерозумно не дати себе зловити на пропаганду безбожности, яка обрахована на неуків або анальфабетів. Незаперечною є правда, що у всесвіті існує таємниця недоступна людському розумові, яка є безмежного подиву гідною, нематеріальною в традиційному розумінні істотою ладу. Того ладу, що йому всесвіт завдячує своє існування, частиною якого є напевно те, що в людини складається на поняття душі, а чого ні початку, ні кінця не знаємо, бо у всесвіті наші поняття часу і простору не мають ніякого пристосування, а дійсністю є безмежність і вічність. Коротко кажучи - безбожність це просто абсурд.

Крім цієї незаперечної правди, розумна й досвідна людина зрозуміє теж і значення релігії і значення організованого викладу зв'язаних із тією правдою доручень і наказів людям пристосовувати своє життя до цієї правди, щоб не зазнати шкоди. Існування такої організації, що її ми звемо Церквою, є водночас доказом її потреби, її конечности для усвідомлення людям необхідности ладу саме на основі визнавання надлюдської правди. Практичним виконаним пляном того ладу є державне законодавство яке орудує примусом там, де бракує зрозуміння, де недостає моралі. Безперечно, як і кожна людська організація, так і Церква терпить від людської недосноналости. Не зважаючи на всі зусилля й намагання, люди, що репрезентують такі чи інші ідеали, не завжди є самі цими ідеалами. Не можна цих недоліків переносити з людей на правди, що їх вони проповідують. Тому пластун-сеньйор не може перейматися закидами, що їх вороги релігії ставлять проти тих окремих осіб, які, не розуміючи як слід глибини проповідуваних правд або не маючи доброго характеру, поводяться цілком незгідно з проповідуваною наукою.

Справа зовнішньої форми, обряду не повинна давати пластунові-сеньйорові, який розуміє правдиву суть релігії і правдиву ціль Церкви, приводу вміщуватися в обрядові суперечки й цим підсилювати розбрат серед власного народу і далі навіть і в рамцях Пласту. Пластовий світогляд признає вартість релігії і її право стояти на сторожі Божих правд і оформлювати їх для найширшого загалу людей, не рахуючися з різницями в інтелігенції й освіті.

Пластун-сеньйор розуміє, що при найбільшому навіть зусиллі людей, чесних та ідейних, оформлення правд, основаних на почуваннях і недоступних для наукової докладної аналізи, не може виходити однозначним у всьому світі. Не порушуючи суті правди, впливають на це оформлення різні фактори й різні умовини. У виявах почувань між людьми різних рас, різних народів, а то й суспільних верств є дуже великі різниці. Як і в цих виявах, так теж і в релігіях, ритуалах, обрядах, звичаях мусять бути різниці, що їх можна вирівнювати й узгіднювати, але яких не можна цілком затерти й усунути.

Пластун-сеньйор уважає безповоротно минулим час, коли релігійні й обрядові суперечки доводили до кривавих довготривалих воєн, в яких люди забували основно про Бога й Божі правди, а воювали за формальні ритуальні різниці, які дуже часто не мали жадного дійсного значення.

Пластун-сеньйор не може вертатися в темні часи середньовіччя і починати свій бій за форму, забуваючи про суттєву одноцілість свого народу. Пластун-сеньйор залишає кожному своєму землякові право визнавати Божі правди і славити Бога, згідно із своїм бажанням, але він намагається переконати безбожників, що їхня думка, підказана ворогом, є обрахована на зламання відпорности української нації і розбиття народу з допомогою ворожого насильства.

Накінець, цілком немаловажною справою є збереження роду й інституція родини. Дуже це важка річ погодити переможний статевий інстинкт з вимогами культури, яка насилу втискає людину в закони суспільного ладу, наче дикого коня у вуздечку й упряж. Вічна є боротьба розворушених інстинктом природних пристрастей з твердими путами заборон, встановлених товариським співжиттям між людьми. Без сумніву, це є насильство законів суспільного життя над життєдайними законами природи. Одиноким можливим компромісом у цій ділянці є правильна тривала р о д и н а, що забезпечує і право суспільності до ладу і право інстинкту до осягнення цілі, значить, збереження людського роду. Все інше, що є незгідне з поняттям правильної родини, порушує суспільний лад, понижує гідність людини, нищить фізично й морально людські одиниці, деґенерує і зводить на бездоріжжя людські покоління та підриває всі основи культури. Будучи свідомим цього всього, пластун-сеньйор повинен робити все, що веде й допомагає в заснуванні й збереженні родини в її правильному виді. Очевидно, існують тут великі труднощі до переборення, бо саме в родині є початок усіх тих труднощів, які виникають у співжитті людей між собою. Таке співжиття вимагає завжди вирозуміння, співпраці і взаємних поступок з думкою про спільне добро. Вся проблема в тому, щоб двоє людей, коли мова про подружжя, бачили у співжитті постійне зацікавлення собою і взаємну користь, без того, щоб відкликуватися до обов'язків. Вимога обов'язку переміняє добровільне співжиття у відношення шефа до підлеглого, з ненависним людині почуттям залежности, примусової праці, обмеження свободи і браку пошани до своєї особовости. Розуміється, що коли поганий добір зведе нашвидку двоє людей, з яких тільки одне як слід розуміє значення подружжя і родини, то співжиття таке може з користю продовжуватися тільки у випадку великого самовідречення другого партнера. Якщо цим другим партнером є пластун-сеньйор, то він повинен вважати всі труднощі, які виникають, за наслідок невідповідного вибору і навіть, скажім, карою за таку помилку. Водночас, цей пластун-сєньйор мусить намагатися дбати про все те, що потрібне для вдержання родини, щоб не могти зробити собі самому жадного закиду і щоб протилежною поведінкою не причинити Пластові неслави. Теоретично беручи, повинні б подружжя і родини, складені з членів Пласту, бути для інших прикладами. Найгіршу прислугу для свого народу роблять подружжя, які роз'єднуються в той час, коли вони обов'язані дати виховання і розвиток молодому поколінню. Такий розлад є злочином, і спричинником цього злочину не сміє бути пластун.

Личить, щоб пластові родини були справжніми клітинами народного організму, щоб втримували між собою тісні дружні взаємини. Відвідини, щоб просто зустрітися й поговорити, гостини, без виставних прийнять, але в щирому, веселому настрої, спільні проходи, спільне побування на концертах, театральних виставах і таких чи інших урочистостях із пізнішою розмовою про побачене чи почуте - все це придає поквапному і втомливому, не раз уже дуже бездумному життю глибшого культурного змісту. Такі взаємини спонукують цікавитися одних одними, радитися, взаємно собі допомагати і творити своєрідну національну спільноту, середовище, в якому б молоде покоління мало змогу отрястися з чужинецьких напливів і впливів, набратися рідного духа, ознайомитися з рідною традицією, поліпшувати свою рідну мову й довідуватися про діяльність своїх українських установ, організацій, видатних земляків і про їхні заслуги, і про багато-багато іншого. Все це підносило б в очах молоді вартість свого народу, скріплювало б любов і пошану до нього, збуджувало б національну гордість і посилювало б відпорність на матеріялізм перецивілізованого довкілля.Корисно, щоб таким чином приходило до зближення теж між молодими, очевидно, завжди згідно з культурними товариськими звичаями й традиціями власного народу. Це охоронило б молодь перед зіпсуттям і деморалізацією великоміських міжнародних середовищ.

Пластун-сеньйор повинен уміти й зуміти ввести в родинне життя і в міжродинні взаємини пластового духа і призвичаювати - непомітно та без насильного накидання - все своє довкілля дотримуватися вимог Пластового Закону і здійснювати їх, не зважаючи на важкі життьові умови, на всі труднощі, зберігаючи завжди традиційну культуру українського народу. Свідомі своїх задумів, настанов і цілей пластуни-сеньйори повинні б переводити це організовано у взаємному порозумінні та рахувати це своєю пластовою діяльністю, включаючися постійним зв'язком і своїм звітуванням у працю Пласту як Уладу, що охоплює своєю програмою цілість нашої національної культури.

Такі мої думки про особу і діяльність пластуна-сеньйора.

Немає коментарів: