25 травня 2007 р.

Як я розумію УПС О.Тисовський

д-р О. Тисовський

ЯК Я РОЗУМІЮ У.П.С.*

* Передрук з видання „Сеньйорська ватра”, Ч.3/24, 1962 . - Ред.

Ось кілька моїх думок після прочитання /тричі!/ двох статей у ч.4/21 "С.В.": одної - пл. сен. кер. О. Бойчука: "Суттєві проблеми", а другої - Ґени Приблуди: "Гряде революція".

Обидві статті заторкують дуже важливі пластові й загально-людські питання. Перша у своїх консеквенціях виглядає мені трохи песимістичною, а друга - рискантно самовпевненою й заоптимістичною.

У першій статті сказано сеньйоратові комплімент, що він є "маніфестацією нашої /тобто: сеньйорів/ прив'язаности до чеснот, плеканих у Пласті, й зрозуміння їх великої цінности в громадськоу житті”, але в дальшому сказано, що сеньйорам "не слід претендувати на зразок вихованого в Пласті громадянина", не слід - "складати сеньйорські Кодекси, побудовані на наших побожних бажаннях того, чим ми повинні бути, а радше думати про те, в який спосіб ми, такі як ми є, можемо виконати службу для добра нашої спільноти". І, як сказано ще далі, "пластова самовиховна метода не є придатна для зрілих людей" /підкреслення самого автора/.

І є ще багато дечого в цій статті, що помимо вступного компліменту, видає нашим сеньйорам сумне, безнадійне свідоцтво /хоч їх і названо там великим українським позитивом/, - мовляв, порівнюючи їх зі шкілкою дерев, без о-ляду на "пластові підпори" мабуть усі ці деревця виростуть доволі криві, тобто на громадян таких, "як вони є". Але при тому вони мають простувати інші деревця.

Ще є і порівняння з релігією, яка теж - начебто - резиґнує з того, щоб - скорочено кажучи - людей робити святими...

Може я помиляюся, але мені це виглядає на песимізм. Мені бо видається, що не треба бути ідеальним сеньйором, - щоб вимоги Пластового Закону в його "юнацькому звучанні” досить прилично сповняти. Так зрештою, як без претенсії до назви "святого" можна десять Божих заповідей виконувати, щоб свідомо не грішити.

Самовиховна метода

Думаю, що тут треба дещо спростувати. Самовиховна метода є по сутті при-таманною власністю Українського Пласту. Відклик до почуття чести в Скавтінґу - ще не є сам по собі самовихованням. Так теж як ігри, вправи, змагання, тощо не є суттю і ціллю Пласту, щоб по їх вичерпані пластун міг рахуватись вже вихованим. Він і тоді ще не є закінченим пластуном, як, напр., абсольвент прав ще не є справжнім правником-практиком, а до сеньйора правників то йому ще дуже далеко!

Непорозуміння виходить, мабуть, з того, що ми задивились у Скавтінґ і під назвою "бойскавт" розуміємо "пластун". А воно не так, бо хоч англієць називає "бойскавтів" скорочено "скавтами", то все ж він добре розуміє, що "бойскавт" це не те саме, що "скавт"."Скавт" - це назва точно означеного роду вояка: розвідувача, тобто дорослої людини, військово вишколеної. А "бойскавт" - це юнак, необов'язаний до військової служби, ані не призначений на справжнього - військового - скавта. Назві "бойскавт" у англійців відповідав би хіба наш пластун-юнак, отже теж не те саме, що "пластун", хоч у скороченні ми його не раз так називаємо. Бо "пластун" у нас від самого початку має зовсім інше значення, ніж "скавт". Наш пластун - це не розвідувач, не шпигун у військовому значенні, - це в нас повновартна людина, повновартний громадянин. А пластун-юнак це лише одна стадія розвитку юнака з остаточною метою: стати старшим пластуном, а там і пластуном-сеньйором. Отже назва "пластун" не означає учня, чи студента, а лише дорослого, повновортного, свідомого, розумного, досвідченого громадянина. Через те пластун-юнак - це не те саме, що бойскавт, який, погравшись у скавтінґ, перестає бути бойскавтом, чи коротко - скавтом.

Так теж і пластового "самовиховання" не треба аж переносити з юнацтва до сеньйорату. Бо, по правді сказавши, сеньйорат властиво з природи є обов'язаний до того "самовиховання" і юнацтво має саме від сеньйорату вчитись, як то людина може й повинна сама себе виховувати. І є такі старші сеньйори, не конче й "пластові", що від них багато можна навчитися тому, що вони самі себе виховували. Напр. Тарас Шевченко сам себе виховав на українського громадянина. Всі великі люди були великі саме тим, що самі собі шукали доріг і способів, самі знаходили "людей, щоб їх добру навчили". І Український Пласт, на мою думку, завдячує свій успіх і свій розвиток саме прикладам того "самовиховання", яке примінювали в житті особливо інтеліґентні одиниці - коли ще й Пласту не було, - стаючи через те визначно творчими особистостями.

Чи це "інфантилізм"?

Чому ж то українські пластові сеньйори так бороняться перед тим самовихованням, тим одиноким способом, завдяки якому вони можуть, як ті деревця випростувані в Пласті, далі просто виростти серед широкого громадянства? Адже молодь має вчителів, виховників, школи і т.п. і, по правді, якщо б не Пласт, то вона не потребувала б того "самовиховання". Якщо ж їй, одначе, вдасться перейняти від старших методу самовиховання, то ця молодь скорше й краще добуде те, що їй у житті буде потрібне. Самовиховання у сеньйорів - це гідна наслідування вмілість і в ніякому разі не "інфантилізм", стид, чи як його назвати. І яка ж то пластова вмілість для сеньйорів так відстрашаючо "інфантильна", дітвацька? Може впоряд? Чи азбука Морза? Може в'язання вузлів чи що-небудь подібне приносить сеньйорові-громадянинові такий сором? А не соромить його часами невмілість, нездарність, безрадність у дрібних справах, а не раз і в важких пригодах, як це часом нам трапляється?

Багато можна б про те писати й дискутувати. Певно, що від сеньйорів, звичайних собі стариків, незацікавлених нічим, непластових, нездарних, - молодь не може навчитися самовиховання. Але й із "громадянства" таких сеньйорів "як вони є" - ні Пластові, ні спільноті ніякої користи, ніякого поступу. Нам треба сеньйорів таки справді пластунів, з пластовими прикметами, з пластовими вмілостями, пластунів-громадян, що дальше почувають себе пластунами, далі постійно себе виховують, - хоч би для прикладу для молоді.

Ґенеза нашого самовиховання

Але треба ще сказати, що так підкреслене в Українському Пласті самовиховання, було необхідне з самого початку з огляду на важкі тоді в нас зовнішні умови. Коли родився Пласт - у нас було тільки кілька осіб, що ним зацікавилися й приблизно бодай зрозуміли його цілі. Але, з огляду на велике зацікавлення молоді,ми повинні були мати вже тоді багатьох досвідчених виховників, інструкторів; очевидно - не звичайних вчителів із тодішніх середніх шкіл, що могли підходити до молоді обов’язково тільки звичними шкільними методами.Так і для інструкторських курсів важко було підшукати таких викладачів, що мали б замилування до пластування, не кажучи вже про досвід, і уміли б захопити тих, що до того часу мали інші зацікавлення.

Тому теж відразу треба було починати із самовихованням у юнацтві, а із самовиховання – у старших. Старші могли своє самовиховання оперти трохи на військовій практиці й з того теж не один справді починав, дарма що „рекрутство” – це карикатура пластування. В кожному разі молоді, юнацтву, треба було впоювати думку, що пластування треба самому вчитися, бо військові муштри, маршування, зголошування, а навіть орудування зброєю – це все може й потрібне й необхідно вміти, але це не пластування. Бо військо – це не Пласт, а Пласт – це не військо.Пластун може бути добрим вояком, але не кожний вояк це пластун. Отже, щоб стати справжнім пластуном, треба добре вчитуватися в пластову літературу й самого себе приучувати до всього, що там подане.

Від старших, особливо від так званих „опікунів” - ми тоді говорили – юнак може набути деяке практичне знання, але крім самого того знання треба вміти ще все те „по-пластовому” виконувати. І тієї „пластовости” годі навчитися від старших, хоч може не раз і дуже поважних осіб, бо тих старших треба брати такими, якими вони є, а пластунові треба стати таким, яким пластун має бути. А таким тільки він сам може стати, працюючи над собою, виховуючи сам себе – на справжнього, готового, дорослого пластуна. Пластова література й пластові приписи дають тільки вказівки й методи, як юнакові треба поступати, щоб виховати себе самого на пластуна. В багатьох випадках саме та „метода самовиховання” помогла нам заступити самими пластунами-юнаками інструкторів, виховників, впорядників і т.д.

Але не всі, що виходять із юнацького віку, свідомі того, що їхнє пластове самовиховання треба плекати в себе – у старшопластунському й сеньйорському віці – ще більш інтеліґентно, ще інтенсивніше – прямо в первісному його значенні, згідно із знаним досвідом, що людина вчиться ціле життя - й не дуже мудрою вмирає.

Своє пластове самовиховання можуть закінчити хіба ті пластові сеньйори, які вірять, що їм вже не треба нічим більше цікавитися. Не треба дальше розвивати свої вмілості, справляти чи доповнювати свої погляди на різні справи тощо. Якщо, одначе, вони тієї самопевности не мають, а хочуть мати тільки спокій від вічної пластової „нагінки”, - то вони може й зовсім шановні старші громадяни – такі, „як вони є”, але вони - це не пластові сеньйори...

Немає коментарів: