Уклав пл.сен. Володимир Скоробський “ДК”
Ідейні засади Пласту
В поміч виховникам до здачі точок на ступінь пластуна-учасника: знає напам’ять і пояснить Три Головні обов’язки пластуна. Пояснить свою віру в Бога. Та на ступінь пластуна-розвідувача: візьме участь в дискусії про Три Головні Обов’язки Пластуна, де подасть приклади застосування їх в особистому житті.
Мета викладу: дати розуміння чому в Пластове виховання закладено Три Головні Обов’язки, що є по суті віра, що підтримує віру (вірність) служінню Богові та Україні, яка роль традиції, нації в цьому, на чому має бути засноване благо України, які прикмети пластуна в житті (Пластовий Закон), тобто як практично здійснюються Три Головні Обов’язки Пластуна.
Способи викладу. Через мозковий штурм з’ясовуємо групою як вони розуміють, що таке присяга, як вони розуміють, що є благом для України. Далі підсумовуємо відповіді (10 хв.) й переходимо до викладу теми. На весь виклад теми відводимо (25 хв.), на запитання й відповіді до них, що знаходяться вкінці (5 хв.). Загальний час (45 хв.)
Допоміжні засоби: маркери й великий папір.
Пластова присяга
«Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб Бути вірним Богові і Україні, Помагати іншим, Жити за Пластовим Законом і слухатись пластового проводу.»
Присяга - це добровільна, звичайно урочиста заява, якою хтось зобов’язується безумовно і невідклично виконати якесь діло, жити або з усіх сил намагатися жити за точно визначеними умовами, а також не зробити якогось злого діла, хоч би які труднощі чи небезпеки довелося поборювати.
Предметом присяги пластуна можуть бути тільки зобов’язання чесні, не противні Божим законам, нашій християнській моралі
Коли і де складаємо пластову присягу?
Пластову присягу складаємо перед пластовим стягом (прапором) — символом пластової ідеї та всієї організації або національним прапором. Робимо це прилюдно й урочисто. Найчастіше це відбувається у присутності куреня, можливо на таборі або на курінному святі серед природи. Курінний провід організує свято так, щоб була святкова атмосфера.
Три Головні Обов'язки Пластуна і Пластунки:
Бути вірним Богові й Україні
Помагати іншим
Жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу.
Що є благом для України на вашу думку ? (на ватмані записуємо думки учасників дисусії)
Перша абсолютна вартість для пластуна є Бог, друга Україна. Пластун мусить чітко уявляти собі, в чому благо Батьківщини.
Благом України є:
Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціяльне, господарське і релігійне життя.
Об’єднання всіх українців, незалежно від їх територіяльного походження. Церковної приналежности, соціяльного стану і тісніше – в одну спільноту, що пройнята єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.
Справедливий державний устрій, який би підтримував лад в суспільстві, в той же час забезпечував особисті права й волю кожного громадянина й сприяв розвиткові й прояву його здібностей, спрямованих в бік громадського добра.
Справедливий соціяльний устрій, при якому зникала б і неможлива була б боротьба між окремими групами суспільства.
Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріяльний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.
Розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі.
Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізації в житті вчення Христа.
Високий рівень здоров’я українського народу, зведення до мінімуму всяких серед нього хвороб і виродження.
Що означає служба Богові разом зі службою Україні ?
Це означає, що добробут Батьківщини має бути заснований на засадах християнства.
Так розуміли життя кращі люди Київської Руси, що мужньо боролись з кочівниками Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Володимир Мономах, Святий Антоній Печерський. Так розуміли їх запорожці, що своїми грудьми захищали “люд християнський” та клали за нього свої голови в завзятій боротьбі з бусурменами. Так розумів їх Хмельницький і маси українського селянства й козацтва, що під проводом великого Гетьмана повстали проти польського панування.
Завдання служити Україні має бути усвідомлене як особистий обов’язок перед нею. Службу Батьківщині треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов’язок, а як сенс всього свого життя, без чого не варто жити.
Джерелом натхнення в такій героїчній службі Батьківщині може бути лише свідомість обов’язків перед нею, сполучена з палкою любов’ю до неї, до свого народу. А любити свій нарід можна лише при наявності високої національної свідомости.
Треба уявляти собі український нарід як єдину спільноту, що об’єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, й відчувати свою єдність з цією спільнотою. Виховати таку свідомість і відповідне до неї почуття не так то легко.
Служба Україні наказує підкорювати свої інтереси потребам українського народу.
Чи означає це зректися особистого щастя й радощів життя ?
Ні, не означає. В житі людини діє парадоксальний закон: “ хто шукає лише особистого щастя і робить основним правилом свого життя власне це шукання, той ніколи не находить щастя”. Бо тоді життя людини робиться егоїстичним і дрібничковим, і це ніколи не задовольнить людського духа. Справжні радощі, що охоплюють всю істоту людини і підносять її на височінь, мають тільки ті, що служать великій ідеї.
Поставленні вище завдання можуть бути здійсненні через виховання молоді: морально-релігійне, та національно-патріотичне, інтелектуальне і фізичне. Відповідно до цього і мусить бути побудована система педагогіки в Пласті.
Але не треба забувати, що педагогічний процес – єдиний, що всі названі вище види виховання органічно поєднані між собою, жоден з них не треба мислити без другого.
Єдність педагогічного процесу відповідає єдності психіки людини і стає одною з найважливіших передумов її гармонійности.
Вірність Богові й Україні
Що є вірність, віра в Бога ?
Пластун, пластунка вірить в Бога і шанує Його. “Бог, — каже святий Атанасій, - вище всякої сутности і всякого розуміння, тому що Він – трансцендентне Добро і Краса”. Служити Богові — значить здійснювати ці ідеали в житті.
Саму віру не можна розглядати як властивість душі, що дається людині без усяких зусиль.
Віра (вірність) є дар Божий, але людина має підготувати себе, щоб сприйняти Його. Крім того, віра може хитатись, занепадати і навіть переходити в безвір’я.
Тому в і р а є доброчинність.
Пластун-християнин повинен бути твердим у своїй вірі, переборювати як внутрішні сумніви, так і зовнішні спокуси. Справжню віру не слід змішувати з легковірністю й забобонами. “ Не всякому духу вірте, - каже апостол, - але випробовуйте, чи від Бога він”. Тому Феодосій Печерський пише: ”Коли хтось тобі скаже, що ту й іншу віру дав Бог, ти відповідай: хіба Бог двовірний ? Чи ти не чуєш, що написано: один Бог, одна віра, одне хрещення? І чи не сказав Апостол Павло: коли ангел благовістить вам інакше, ніж ми благовістили, анафема хай буде”.
Про це каже засновник Пласту О.Тисовський:
”Тому українські пластуни кріпко держаться віри й обряду своїх предків. Немає й не може бути між нами таких, що ради яких-небудь користей, вигід чи почестей зміняли б свій обряд, уже не згадуючи про віровизнання, бо це б було торгування святощами. Усі ми не тільки зараховуємо себе до віруючих християн, але й стараємося як слід виконувати обов’язки, які накладають на нас наша віра і обряд. Людина, що вірить у Бога, що шанує і цінить святощі, має внутрішній спокій, перший і основний завдаток особистого щастя, А ми, пластуни, хочемо бути щасливими й спричинятися до щастя інших”.
Віра є основою другої християнської доброчинности – н а д і ї.
Надія - є вияв твердости й міцности віри.
Основою надії є віра у Всемогутнього Бога, в Його благість, в Його Провидіння. Євангеліє вчить, що все перебуває в руках Божих, що Отець Небесний піклується про кожного з нас, що без Його волі жодна волосина не впаде з нашої голови. В світі панує встановлений Богом моральний лад. Кожен одержує по своїх заслугах, Кожне добре діло не залишається без нагороди, кожен злий вчинок буде покараний.
Отже, Євангельське вчення про Боже Провидіння, про праведний суд Божий і хресні страждання Христа є здорова основа християнського оптимізму.
Справжній пластун-християнин ні при яких обставинах не втрачає надії й бадьорости. Він терпляче зносить невдачі й нещастя, бо знає, коли він буде ходити по шляхах Господніх, Бог не залишить його. Він зносить мужньо навіть несправедливі страждання, бо знає, що Господь воздасть йому, коли не в цьому житті, то в майбутньому. В душі пластуна-християнина завжди царює спокій душевний і радість. Але це не спокій і радість на ґрунті матеріяльного добробуту і тілесних втіх Це мир і радість в Господі. Пластун-християнин почуває себе спокійним тому, що він вірить, що у світі над всім панує воля Всеблагого Промислителя, і тому його не турбують всякі дрібниці й несподіванки щоденного життя. Але душевний спокій, до якого мусить прагнути пластун-християнин, не слід змішувати з самозадоволенням у відношенні до себе й байдужістю по відношенні до інших, як наприклад буддизмі, релігії суворого аскетизму, в основі якого покладено заперечення всього земного як гріховного й злого, релігії найглибшого песимізму, який наповнений егоїзмом “нірвани” – стану, коли людина відмовляється не тільки від радощів життя, не тільки від світу, а й від свідомости свого “я”, розпливаючись в безмежному бутті, або ж від магометанства з його фаталізмом та рабським страхом людини перед немилосердним Аллахом.
Жива віра сполучається з л ю б о в ‘ ю.
Це перш за все любов до Бога. Відчуваючи Його як Абсолютне Благо, пластун-християнин любить Його всією своєю душею, всіма своїми думками.
Сам Бог є Абсолютна Любов, створіння світу – акт Божественної Любови; найвищим виявом Божої Любови до людини є втілення Христа й хресні страждання Його за гріхи людей. Отже, “хто в любові перебуває, в Бозі перебуває”.
Тому першим заповітом християнської моралі є любов до Бога і до людини. “Возлюби Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всіма думками твоїми. Це є перший і найбільший заповіт, другий, подібний до нього: возлюби ближнього свого, як самого себе”.
Перший заповіт Христа, як сказано в Євангелії, є любов до Бога, другий – любов до ближнього. Але ці два види любови нерозривно пов’язані між собою. “Хто каже, що любить Бога, а брата свого ненавидить, каже неправду”. Любов вірність Богові – це любов у Христі і через Христа. “Я дорога, і правда, й життя, - сказав Христос, - До Отця не приходить ніхто, як не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали б Мого Отця. Я – в Отці, і Отець в Мені” (Єв. Йоанна, ХІV, 6-11).
З любов’ю до Бога органічно сполучається любов до ближнього. Симпатія, взаємна любов є основою суспільного життя. Всі християни об’єднуються в Церкві, що її головою є Христос.
В стосунках з людьми пластун-християнин мусить бути лагідним і доброзичливим, утримуватися від заздрости, гордощів і честолюбства, бути чесним і правдивим, не красти, не вбивати. В такому ж дусі мають розв’язуватись і міжнародні відношення. Для пластуна-християнина не мусить бути ні Еліна, ні Іудея, - всі люди брати у Христі. Тому християнство є релігія миру. “Слава на небі Богу і на землі мир, між людьми благовоління”, - співають у Церкві в свято Народження Христа. Всяка національна боротьба ворожа духу християнства. Християнські народи мусять прагнути до мирного співжиття народів усього світу, до того стану міжнародних відношень, при якому кожна нація могла б вільно працювати, розвивати свої здібності, збагачувати свою і вселюдську культуру і цим наближуватись до Царства Божого.
Але як і у відношеннях між окремими людьми, так і в міжнародних відношеннях діє зло, так звані панівні нації намагаються ширити й зміцнювати свою владу й підкорювати собі нові народи. Це є таке ж зло, як грабунок і вбивство у приватних відношеннях. Боротьба з цим злом така ж обов’язкова, як і зі злом у відношеннях між окремими людьми. За високу честь письменники княжого періоду визнавали любов до батьківщини. Смерть за рідну землю визнавалась за почесну й славну, за виконання обов’язку перед Батьківщиною. “Краще на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій землі славним бути”, - написано у Волинському літописі.
Відомий український мандрівник ігумен Данило під час подорожі увесь час думає про свою Батьківщину і , будучи в Єрусалимському храмі, з великою побожністю ставить свічку за землю Руську та за її князів.
В чому виявляємо свою віру, надію, любов ?
Віра , надія, любов до Бога передусім виявляються в м о л и т в і .
“Не лінуйтеся до церкви ходити, - повчає Лука Жидята, письменник княжих часів, - на заутреню, на обідню й на вечірню, а в своїй хатині, коли й дете спати, Богу помоліться і тільки тоді лізьте на постіль. В церкві стійте зі страхом Божим, не розмовляйте, не думайте (чогось стороннього), а моли Бога всією думкою, щоб простив тобі Бог гріхи”.
Пластун-християнин має також дотримуватись постів.
В піднесеній, поетичній формі пише про це Володимир Мономах: ”Засяяла весна постово і квіти покаяння! Очистімо себе, браття, від всякої крови тілесної і душевної і, співаючи Світодавцеві, промовмо: ”слава Тобі, Чоловіколюбче!”.
Вірність Богові пластуни виказують на практиці
Пластуни живуть згідно християнських моральних засад життя .
Вони поширюють правду, знання й науку. Вони словні й справедливі перед іншими , стараються ставитися до других так, як вони хотіли б, щоби ті ставилися до них.
Вони творять добро і виявляють любов до ближнього своїми добрими ділами.
Вони відчувають обов'язок дбати про добро інших чи то в родині, чи школі, чи в гуртку.
Вони дбають про добро інших сотворінь (наприклад звірят), рослин і природи загально (не нищать природи непотрібно, дбають про екологію).
Пластуни любуються красою природи створеної Богом і творами людського мистецтва як актом творчости й уподібнення Творцеві. Вони розвивають відчуття краси і притримуються естетичних норм в своїй поведінці, мові й вигляді.
Пластуни обстоюють гідність людини
Пластуни трактують людину як повноцінну особу, тому нікого не принижують, ні над ким не насміхаються, ні особисто ні під час пластових занять чи ритуалів.
Пластуни трактують інших як гідних, не другорядних. Хто б то не був — чи це новак, юначка, сеніор, чи стороння людина — до всіх ставляться чемно, з повагою.
Пластуни не принижують людини своєю критикою. Коли треба звернути увагу, критикують вчинки, не особу. Роблять це чемно й неприлюдно.
В особистих відносинах пластуни поважають гідність свою та іншої особи. Для них статеві стосунки не можуть бути виявом влади над другою, слабшою особою. Вони не трактують другу особу як засіб для задоволення своїх фізичних пристрастей. Для пластунів особисте життя не є предметом жартів і насмішок.
Традиції
Яка роль традиції в розвитку людини (людства) ?
Роль традиції в розвитку людства можна порівняти з функцією пам’яти окремої людини. Основна функція пам’яти полягає в збереженні набутого досвіду попередніх поколінь іденфікацією особи зі спільнотою. Отже це функція консервативна. Якби людина не володіла пам’яттю попередніх поколінь, припинився б поступ у її розвиткові, лише попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосовуватись до умов життя боротись за своє існування. Таке ж саме значення традиції в розвитку людства й окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодшим поколінням не потрібно започатковувати новий культурний рух: їм потрібно лише продовжувати й вдосконалювати те, що вже здобули предки.
Надзвичайно важливу ролю відіграють традиції в збереженні нації.
Що є на вашу думку нація ?
Нація – це цілість поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Цю цілість підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається й розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчости, світогляд, народні ідеали - все те, що створює обличчя народу. Що відрізняє його від інших народів. Отже, відмова від національних традицій рівнозначна відмові від своєї національности.
Пластуни, шанують й зберігають традиції своєї нації, але не зупиняються на них, не замикаються у вузькі рамці своєї традиційної культури, а беруть від інших народів їх кращі здобутки, органічно перероблюючи їх, відповідно до інтересів і психології свого народу.
Основним в традиціях є здобутки духовної культури й передусім народні ідеали, що міцно пов’язані зі світоглядом, релігією й мораллю. Коли ідеали ці високі й здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії й збереже себе в найтяжчих умовах внутрішнього й міжнародного життя. Що з успіхом доводить історія Пласту, який не лише зберіг кращі традиції своєї нації, але й акумулював до національної психіки багато традицій різних народів створивши таким чином Пластові традиції які органічно переплетені з минулим, сьогоденням й творять таким чином майбуття.
(Тут варто привести приклади традицій , що плекаються в Пласті: Різдво, Різдвяна свічечка, Вифлиємський вогонь Миру, стійки біля Гробу Господнього, свято Миколая, Андріївський вечір, свято Івана Купала. Також варто зазначити гурткові, курінні традиції та інше).
Українська мова
Яку роль відіграє мова ?
Мова - це генотип нації, народу. Втрата мови - втрата своєї ідентичности, свого обличчя.
Науковці стверджують, що дитина вихована в чужому мовному середовищі не може в повній мірі використати свій потенціял закладений у неї на генетичному рівні попередніми поколіннями. Сьогодні в Україні українська мова державна, але пластуни і пластунки завжди звертали особливу увагу на українську мову. Чи то в часи окупації українських земель, чи то розкинені по світі в діаспорі, пластуни старалися вживати українську мову як розмовну мову між собою. Спілкуватися українською мовою - це невід'ємна частина бути українським пластуном.
Використана література:
Олександер Тисовський “Життя в Пласті”, Нью-Йорк - Торонто, 1969.
“Пластовий довідник”, ГПБ Торонто-Канада, 1999.
Григорій Ващенко “Виховний ідеал”, “Полтавський вісник”, 1994.
Для кращого засвоєння теми викладу наприкінці ставимо підсумовуючі запитання.
Запитання:
В чому полягає благо України ?
Як ви розумієте службу (вірність) Богові та Україні ?
Чи маємо ми зректися особистого щастя та радощів у службі Богові та Україні ?
На яких трьох християнських доброчинностях має втілюватися ідеал вірності й служіння Богові й Україні ?
З чим можна порівняти роль національної традиції у вихованні особистости ?
До чого рівнозначна відмова від національних традицій ?
Немає коментарів:
Дописати коментар