Минув місяць від нашого Ювілейного Багаття, яке запалало на
легендарній пластовій оселі Сокіл на честь 70-річчя куреня УПС “Дубова Кора”.
Багаття, яке зібрало навколо себе старих друзів і зігріло нових дубовокористих,
залишивши в їх серцях частинку того великого полум’я,
яке розгорілось у квітні 1948 року Божого в м. Ґановері, в британський
окупаційній зоні.
Цей випуск Шуму незвичайний. І не тільки тому, що присвячений
такій визначній події. Він повністю складається зі спогадів і думок друзів,
які мали честь бути присутніми на святі.
Кажуть,
що в людську душу не можна зазирнути, але сьогодні всі ми, дубовокористі та їх
друзі, відкриємо перед вами частинку свого серця для того, щоб дати вам змогу
відчути, що відбувалось під кронами славетних Ґорґанських кедрів.
ДРУГ Скок
Раківка, столиця Дубової Кори, 22 червня 2018 р.Б.
Дубе, кріпись!
Дорогі дубово-корі друзі й подруги!
Як ви знаєте, протоколів ми не ведемо, але кілька слів для
історії треба залишити. Позаяк «Книга Законів і Звичаїв ДК» приписує мені також
інформаційне діловодство, то й слово за словом, як жолуді на шнурок, нанизаю ті
слова, а ви перечитайте їх. Одразу скажу, що «Шум» буде особливий – ювілейний.
А який саме – побачите. Або так – самі побачите.
Отже, 15 -17 червня 2018 року Божого в Рогатині й на Соколі
верещало Ювілейне Велике Багаття 1Ɛ-ого куреня УПС “Дубова Кора”. Участь у ЮВБ
взяли всі дубово-корі й кандидати з Житомира, Київа та Кривого Рогу,
численні гості.
Перша сесія відбулась у п’ятницю ввечері, в Рогатинській гімназії ім. св. Володимира
Великого (вул. Т. Шевченка, 1). Власне, мандрівна київо-ірпінсько-раківська
група почала перетрактації вже в дорозі. Графік ЮВБ напружений, а мені важливо
було почути думки друзів щодо плянів на наступний рік.
Приїхали в Рогатин із запізненням, але це дорога… Радісна зустріч,
розтаборування, смачна вечеря – і до праці. Помолились, затвердили рамовий
порядок, поклали жолуді в капелюх і почали.
 |
Кора Вікового Дуба зачитав спогади з минулорічного Великого
Багаття – що плянували, що вдалось, що ні. Зокрема:
·
ЮВБ
відбувається – слава і честь усім, хто долучився до підготовки;
·
спільно з
«Дубовим Листям» провели КВДЧ у Кривому Розі;
·
дистанційно -
одне Мале Багаття (скористались можливостями, що їх надає «Київстар»);
|
·
дистанційна
телефонічна конференція з кандидатами в курінь;
·
з’явилось перше число «Шуму ДК – ДЛ»;
·
плян роботи з ДЛ
узгодили. Але надалі треба дуже постаратись, щоб не тільки узгоджувати, але й
виконувати запляноване;
·
сканували курінний
архів;
·
підготовлено до
освячення курінний прапор;
·
підвищено ступені до
сен.дов. Ластівці та Скоку;
·
виготовили курінні
хустки для нових членів (подяка Ластівці й Скоку за внесок до Дупла, п. Людмилі
й Лемкові за роботу).
·
придбали необхідні
елементи однострою (подяка Ластівці за внесок до Дупла).
Не вдалось:
·
Випустити брошури про
історію куреня та його видатних членів.
Щоправда, великий матеріял опрацьовано й розміщено на наших ресурсах;
·
на жаль, не подужали
бодай одне число курінного «Шуму»;
·
не розглядали питання
про курінні однострої;
·
не провели спільний з
ВЛ вишкіл «Доброволець» для старших
пластунів і сеніорів на базі Навчального центру УДА;
·
підготовка до
відновлення табору УПН "12 місяців" звелась до кількох розмов по
телефону.
Всі члени куреня розказали про свою працю за півроку. Не
зупинятимусь на цьому. Сподіваюсь, зможемо прочитати в «Шумі».
Кілька слів від друга Крука з «Дубового Листя»:
1. Кошти на центр повернемо, як тільки повернуть чиновники.
2. Просимо обрати Гайовим ДЛ друга Скока.
3. Узгодити календарний план заходів ДК і ДЛ. Чекаємо на ваш
календар.
4. Запрошуйте пластунів ваших станиць,
паланок та гуртків на заходи ДЛ.
Адекватних ст.пл. агітуйте вступати в ДЛ.
5. Запрошуємо всіх на табір «Соловейко».
Пропонуємо на базі нашого табору провести табір «Висота» для УПС.
6. Шум ДЛ можна знайти на нашому сайті (http://dl13.com.ua)
7. Пропонуємо ДК подати в БКБ УПС друга Скока
на відзначення Орденом вічного вогню, Святого Юрія.
 |
Муравель, як завжди, звітував лаконічно. Вирівняв вкладку
куреня в ГПБ за 2014 – 2017 рр.Б. Зараз у Дуплі 1800 грн. з них 600 –
готівкою. Нагадав, що Дупло завжди порожнє, але, як і раніше, зобов’язуючих внесків ми не маємо, а кожний поповнює в міру своїх
можливостей. Щоб реалізувати ті чи інші проекти, оголошується збірка.
Видатки Дупла Дубової Кори затвердили.
|
Звіт «Залізного фонду ім. Теодозія Крупи» заслухали й
затвердили.
Скок повідомив, чому не всім, як плянувалось, підвищено
ступінь до сен.дов.
Трошки поспівали. «Прапоре наш» і курінну пісню в її
автентичному звучанні. Дякуємо Букові, котрий таки знайшов ноти «Прапора»,
заграв і нас повчив співати.
Опісля дубово-корі залишились самі. Наступне питання (прийом
нових членів) мала розглядати тільки Стара Кора, бо Зелена – Гук – ще не
помолоділа.
Одностайно вирішили:
 |
·
підвищити
другові Гуку курінний ступінь до Молодої Кори;
·
віднині бути
йому за курінного хорунжого і дбайливо зберігати прапор куреня;
|
·
прийняти в курінь,
надати ступінь Зеленої Кори і корові імена:
пл.сен.пр. Олені Чорній – Синиця, порядкове число 40
пл.сен.пр. Тетяні Асадовій – Діброва, порядкове число 41
пл.сен.пр. Сергію Лопушанському – Оптімаль, порядкове число
42
пл.сен.пр. Наталі Сільтєєвій – Шервуд, порядкове число 43
(Заприсяження ще попереду, але тут записую так, як буде на
момент церемоніялу прийняття).
 |
 |
На цьому перша сесія завершилась, але не для Бука, Щтриха,
мене і Гука, котрому допомагали розвішувати плакати для гутірки про історію
українського війська.
|
Друга сесія розпочалась у неділю, 17 червня, після Служби
Божої і освячення курінного прапора (хорунжий – Гук, підхорунжі – Бук і
Ластівка).
Абсолюторій - дали. Верховіття ДК -
обрали:
Кора Вікового Дуба (курінний) – Скок.
Скрипуча Пила (писар) – Бук-догори-корінням.
Муравель (скарбник) – Вирвизуб.
Вибори Суду Дубової Кори.
Говорили-балакали, сіли та й заплакали. Суддю маємо - Скрипучу
Пилу, а про двох членів забули.
Надолужимо дистанційно.
«Шум Дубової Кори – хроніка нашого життя».
«Шум ДК». І ще раз: «Шум ДК». Має бути!!! Дякуємо подрузі
Шервуд, котра погодилась відповідати за підготовку й випуск. Повертаємось до первісної ідеї: кожний член куреня
надсилає на її адресу: sherwoodnats@gmail.com
дописи
зі своїми новинами. Різними: більшими й меншими, навіть – родинними й
особистими, свої думки, розважання,
побажання про Пласт, про курінь, про Державу, про все актуальне й важливе.
Протоколів ми не ведемо і «Шум ДК» - єдине інформаційне джерело про курінь і
про нас із вами. Хто через 50 – 100 років пам’ятатиме, що писалось на тих інтернет-сторінках? Годину треба
витратити, щоб знайти новину, оприлюднену тиждень тому. А друковане слово
житиме. Постараймось, щоб перше після ЮВБ число з’явилось на початку липня.
Обрання Гайового для «Дубового Листя». На прохання ДЛ курінь
погодився, щоб я і надалі був за Гайового. А я вже своєю владою призначив
Синицю Ґенеральним вікарієм для ДЛ.
Плян праці на наступний рік. Вирішили не «розтікатися мислію по древу», не вписувати
нічого, що хочеться зробити, але – реально – не подужаємо. А записане виконати
так, як належить після т.1 Пластового закону.
• Перше після ЮВБ
Мале Багаття провести на Крайовому з’їзді. В подальшому, якщо тяжко зустрічатись, використовувати
скайп і телефон.
• Велике Багаття
провести на таборі «12 місяців» (варіянти: «Соловейко», «ВиСоТа»). Орієнтовно –
друга половина липня 2019 р.Б. Точні час і місце визначимо.
• Узгодити з ДЛ
взаємну участь у вишколах і акціях. «Базар», «Зруб», «Крин», «Слід», «Трикутник
смерти». Паланка Рогатин – «Шлях до Легіону». І таборах: «Гарт волі», «Поліська
Січ», «Соловейко».
• Разом з «ДЛ» -
КВДЧ для Січеславської округи.
• Участь у XX КУПО.
• Провести
апробаційний крайовий новацький табір «12» місяців».
• Панахида (поминання
всіх дубово-користих, котрі відійшли на Вічну Ватру).
• Допомога таборам,
вишколам, гурткам і роям від «Залізного фонду».
• Просити всіх
активно долучатись до інтернет-ресурсів куреня, відвідувати й поповнювати їх.
• Щотримісяці
випускати «Шум ДК».
• Продовжити роботу
з архівом куреня.
• Підготувати
пропозиції про доповнення і зміни «Книги Законів і Звичаїв ДК», вчасно
розіслати їх і розглянути на наступному Великому Багатті.
Із заплянованого, але не виконаного:
 |
Вишкільний
Сеньйорський табір «ВиСоТа» (пам᾿яті Журби), для прихильників, що хочуть вступити в УПС.
Крім нас його ніхто не зробить. Подумати, чи зможемо наступного року провести
«ВиСоТу» як сеніорський підтабір біля «Соловейка»?
|
Різне.
Бук поцікавився, чи ніхто не ввійшов до Статутної
комісії Крайового з’їзду. Заторкнув
актуальні питання – необхідна реорганізація Пласту, зміни Статуту й структури,
чітке окреслення мети. Просили Бука підготувати статтю для «Шуму», щоб ми могли
між собою обговорити й виробити спільне рішення. Я зазначив, що ці питання
піднімались неодноразово. Навіть певні рішення приймались, але далі рішень
справа не пішла. Маємо чудові роздуми Журби про це, опублікуємо в «Шумі», як і
інші важливі матеріяли.
Я повідомив, що зголосився до Видавничої
комісії XX КУПО, щоб просувати друк пластового молитовника, що його
зараз редагую.
Діброва просила провести КВДЧ на
Січеславщині. Дуже треба. Необхідно визначитись із часом і місцем (швидше за
все – вже восени), просити про поміч «Дубове Листя», але й самим не пасти задніх.
Я запропонував повернутись до автентичного
курінного шеврона. Бук доповнив – можна ввести кілька шевронів за ступенями.
Час від Зеленої Кори до Молодої – півмісяця, від Молодої до Старої – рік. Чи
варто так часто міняти шеврони? Можливо треба внести відповідні зміни до «Книги
Законів і Звичаїв ДК». Ще порадимось.
- Діброві доручили підготувати для всіх інструкцію про гугл-диск
- що воно таке і як ним користуватися.
Наприкінці з рамена всіх дубовокористих щиро дякую:
Гуртку юначок «Ластівки» за сумлінне виконання пастової
присяги.
Друзям з «Дубового Листя» - Круку, Туру і Першій – котрі
пожертвували «Трикутником смерти», щоб бути з нами.
пл.сен.пр. Наталі Пилипів, Гр. - Ґенеральному інтендатну
харчового корита, і цим усе сказано.
ст.пл. Івану Зварчуку,ОЗО, референту УПЮ Івано-Франківської
округи - барду й побратиму.
ст.пл. Романові Пилипіву – за вкрай важливу працю й допомогу.
Чекаємо в Тіні Вікового Дуба.
пл.сен.дов.Василеві Лукашу, ЦМ – за підтримку й змістовну
екскурсію музеєм на Соколі.
пл.сен.пр. Петрові Ткачівському, Голові Окружної пластової
старшини Івано-Франківської округи - доброму другу й позаштатному курінному
фірману.
пл.сен.дов. Оксані Василик, Гр., директору
Івано-Франківського дитячо-юнацького Пластового центру – за участь у ЮВБ та
привітання.
п.Тетяні Петрів, директору Музею-садиби Миколи
Угрина-Безгрішного, філії Музею мистецтв Прикарпаття - за чуйне серце, любов до
рідного міста й Пласту, прекрасну
екскурсію.
п. Ігореві Васильовичу Доронюку, директору Рогаинської
гімназії ім. Володимира Великого - доброму господрю, який прихистив нас.
Працівницям гуртожитку Рогатинської гімназії за турботу й
смачні страви.
п. Іванові Олексійовичу Верешку, Голові Рогатинської районної
оранізації Спілки офіцерів України - за привітання і співпрацю з пластунами.
пл.сен.пр.Тарасові Прудку,ВЛ,
і пл.сен.пр. Антоніні Прудко,Rt – за сюрприз.
І всім-усім, хто розділив з нами радість Ювілейного Великого
Багаття!
Отак, клусом-клусом, дуже а дуже стисло…І скільки жолудів нанизалось? Так отож! Тепер розумієте, чому
категорично відмовляємось від протоколів. Закінчу популярним: що міг – зробив. А ви, друзі й подруги, доповніть
вашими спогадами.
За Новий Люд!
Скок,
Кора Вікового Дуба
|
 |
 |
 |
І знову спогади. На
цей раз ними ділиться
ПОДРУГА ЛАСТІВКА,
ДК
 |
Ми чекали ЮВБ,
хотіли на нього потрапити, але перед нами лежав ще довгий шлях від Києва до
Рогатина.
Ми планували
зустрітися Київською та Житомирською дібровами десь о 13-й годині 15 червня в
Житомирі, щоб спільно продовжити шлях до Рогатина. Тож можна було не
поспішати. Але друг Сергій запропонував виїхати рано, щоб насолодитися по
дорозі чудовою
 |
Коростишівською
природою. Тому спершу ми дружньо, втрьох, родинно (Сергій, Тетяна і я) подалися
на Коростишів.
Спершу
позбирали чорниці і, смачно нею поласувавши, вирушили до каньйону. О, яка там
краса. Неймовірно. Колись там в кар’єрі добували граніт, а потім його
затопило, і утворилося озеро. Висота скель тут досягає 10 метрів, а глибина
штучного озера до 20 м.
Я була там
вперше. Та купатися щось не хотілося. Але Сергій з Тетяною сміливо пірнули в
глибину…
|
Ще трохи
поблукали, набрали води з чудодійного джерела. Та й подалися до Житомиру.
Наші друзі
послали вістку, що вони також на під’їзді. Домовилися зустрітися в подруги
Синиці.
Відшукали ми Синицю (вже, коли зустрілися всі разом), заходимо до двору, а там…черешні… рясно-рясно …
Ну, затрималися ми, звісно, біля тої черешні… Та й з собою прихопили трохи… І вирушили до Рогатина…
Їхали двома
автами. В одному: Сергій, Тетяна, Синиця, Тур, Перша. А в другому: Скок,
Вирвизуб, Гук, Лемко і Ластівка.
 |
Не знаю, що
було в першому, але в другому було так весело. Ми і курінні справи
обговорили, і до багаття підготували дещо, і поспівали, і посміялися…
По дорозі завітали до садиби Айвенго, підкріпилися, та й далі подалися.
Зустрів нас
славний Рогатин приязно і радісно.
В гімназії на
нас чекав друг Бук-догори-корінням. А також Криворізька діброва, яка прибула
перше нас…
|
Ну, далі все по
плану: вечеря та перша сесія ЮВБ.
На першій сесії
обговорили досить багато питань. А до того ж, дякуючи акомпанементу
Бука-догори-корінням, мали нагоду поспівати… і
курінну пісню серцю в радість, і вивчити пісню про прапор, яку, як виявилося,
ніхто не чув і не вмів співати...
А щоб
дубовокорим друзям довго не спалося (ще б пак! Пхатися за тридев’ять
земель, щоб придаватися морфею. Та ніж бо!) Кора Вікового Дуба всім роздав
завдання: прочитати й оцінити твори юнаків і юначок до конкурсу «Легенди
старого дуба». Ну, а ще й до виступу на Академії бажано було б приготуватися.
От і засіли всі
тихенько читати… Трохи сну, а там і ранок.
Чудовий ранок!
Гімназія чекає. Ой, скільки ще знайомих облич!
Далі знову все
за планом: Святкове відкриття. Урочиста академія. Спогади. Музичні паузи з
виступами рогатинських юнаків та юначок…
Відкриття
виставки творів друга Пендзеля…
Екскурсія до
Церкви Святого Духа…
Стільки всього
приємного і чарівного… Та трохи все затягнулося і план збився. Ну
тобто, зсунувся трохи в часі…
На Сокіл ми
виїхали на кілька годин пізніше, ніж планували…
Спершу нічого…
їхали… Але
останні кілометрів 40 їхали довше, ніж усі попередні!... А як же їхали…
Ось нарешті він…
Сокіл…
Боже, я знову на
цій землі… Як давно я тут не була… мабуть, років з десять, вже й не пригадаю.
Бо до того часу мала хоча би раз на рік відвідати це святе місце…
Перш за все ноги
самі понесли до каплиці. Відкриваю двері.. 21 рік минув, а наче вчора…
Перед очима сплили миті мого заприсяження… Помолилася, подякувала Богу…
Не знаю, скільки
ми чекали, поки приїдуть всі інші, але мені здалося, що це була коротка мить. Я
навіть не встигла обійти всю територію Соколу, згадати все, що пов’язувало
мене з кожним його куточком…
 |
Всі приїхали.
Біля каплиці відслужили панахиду. Приготували вечерю. Поспілкувалися з
друзями. Повечеряли…
Час пізній.
Почали готуватися до заприсяження. Оздобили свічками Мальтійський Хрест.
І ось,
урочиста мить. Прозвучало: «Подруг Синицю, Діброву, Шервуд прошу виступити до
присяги»…
|
Серце тріпоче, наче я
там замість них. Та, чесно кажучи, не могла втямити лише одного: чому друг Скок
не заприсяжує всіх чотирьох відразу, а розділив їх за статтю?
І ось,
проспівали Обіт… Все… Вітання новозаприсяжених…
Обіймашки… А як же Сергій?
Підходжу до
Скока і запитую. Йой, каже, …. Робімо ще раз…
Отож, друга
Оптималя заприсягали вже трохи потренувавшись. Все було на вищому рівні… А
він так впевнено і голосно складав Присягу… Зразу видно – чоловік! В Армії служив!
Виправка!..
І знову вітання,
обіймашки… Стоп, та це ще не все! Попереду святкова ватра!
… І чого тільки на тій ватрі не було: і бавилися, і співали, і
вірші читали, навіть таємниці деякі повивідували… Та ось головне: таємний церемоніал
прийняття до куреня… Не можу розповісти, бо таємний… Але
ж як дівчата накричалися, хто злякався, хто ні, не знаю, але кричали голосно…
 |
І лише друг
Оптималь, не боячись ні перешкод, ні випробувань, вирушив назустріч всім
напастям, сміливо і впевнено…
… Ніч минала, вже мало розвиднітися. Та тільки тоді ми вже
вирушили спати…
Знову ранок
чудовий, та трохи дощовий. А яким він мав би бути в таку пору на Соколі?
|
Та це були не всі приємні миті. Поки ми ще посиділи та й повирішували свої курінні справи, на Сокіл приїхала осередкова київського ОП УПС Антоніна Прудко з Тарасом Прудком та малими Іванком та Устимом.
Отож, чарівні
миті не скінчилися, бо вони приїхали не просто так, а щоб вручити нам зі
Скоком рішення КПС про підвищення ступенів до сеніора довіри…
Отож,
приємностей на цьому ЮВБ було дуже багато, всього не опишеш на папері. Це
треба відчути серцем…
|
 |
На тій ноті і
закінчу… Так
ми і поїхали додому… стомлені… сонні… але щасливі…
Свої
спогади вам залишила Ластівка
До спогадів
долучається Бук-догори-корінням
 |
Коротко про
ЮВБ.
Перший етап –
то підготовка.
Вірив твердо,
що ми то зробимо, і буде святкування непогане. Але не знав, чи не захоче доля
якісь «сюрпризи» невідомі нам принести у часі ЮВБ. Тому готувалися ретельно,
і план «Б» і «В» передбачали. Скок усе розділив між членами куреня, хто за що
відповідає. Відчуття з цього періоду – постійний брак часу, а ще ж потрібно
було читати біографії членів куреня, які Скок постійно підкидав у інтернет.
|
Це було цікаво,
захоплююче і повчально. І з цих матеріалів треба зробити книгу обов’язково, щоб
ця велика праця зі збору інформації про членів куреня не пропала марно. Багато
зусиль і часу забрала також організація виставки ««Пендзель» з «Дубової Кори»».
До речі, виставка про «Пендзля» ще досі в музеї. Зараз працюю над передачею в
музей «Опілля» спадщини Баляса. І мрію про створення постійної експозиції в
перспективі та шукаю, хто би зацікавився написати наукову роботу і видати книгу
про Баляса з ілюстраціями його робіт.
Другий етап –
святкування в Рогатині.
 |
Конференція чи
«Академія» відбулась дуже по-простому, по-домашньому, щиро, без зайвого
пафосу. Не тільки курінь, але й гості підтримали цю атмосферу. І Журбу
згадали з трепетом, і пісні звучали.
Вдалося, ніби,
все, що планували. Хай шкодують ті, що не були з нами. А дорога на Сокіл
стала найбільшим випробовуванням.
|
Третій етап – Сокіл.
Я закоханий в Сокіл.
Для мене це був казковий час. Служба Божа в Піонірській каплиці Святого Юрія,
посвячення прапора, пластова присяга на святій для пластунів землі. І погода
дала провести ватру і всі церемоніали. Ми зросли чисельно, влились нові сили в
курінь.
Ну і четвертий етап –
вдячні відгуки. Дякую всім за допомогу і розуміння. Дякую всім друзям куреня,
хто допоміг провести це свято гідно. А добре, що такі вірні друзі у куреня є і
в Рогатині, й усюди. Дякую «Пластовому Шляху» за публікацію.
Хотілося би поговорити
детальніше на Багатті і про серйозні речі. Про те, щоб повернути назву Пластові
«Українська скаутська організація», яку ми втратили на догоду старшим братам,
які бачать загрозу собі, якщо в Україні організації будуть називатися
українські. Хотілося би легалізувати сеніорат, а заодно і новацтво, які згідно
чинного законодавства і статуту Пласту є за межами правового поля. Це можна
змінити двома способами. І – змінити статут Пласту з молодіжної на громадську
організацію. Тоді сеньйори будуть мати легальне право входити чисельніше в
керівні органи Пласту і впливати на ефективність розвитку та життя організації. ІІ спосіб – створити
спілку громадських організацій, до якої входили б дитяча (новацька), молодіжна
(юнацька і старшопластунська) та громадська (сеньйорська) пластові організації.
Про це слід говорити голосно на КПЗ та уладових з’їздах.
У гомін розмови
дубовокористих вплітався шелест молодих дубових листочків, які теж були
присутні на святі.
ПОДРУГА ПЕРША, ДЛ
 |
Дубе,
кріпись!
Дякую
Богу, Україні та Пласту, що мала таку честь бути на Великому Багатті куреня
УПС «Дубова Кора» та бути поряд з такими чудовими та теплими пластунами. Мої
враження та спогади після цієї величної події будуть гріти моє серце і
освітлювати шлях життя в Пласті.
|
Того
дня, коли Корінь (друг Тризуб, курінний “Дубового Листя” - КВД) повідомив мені, що я маю можливість поїхати
на Ювілейне ВБ, вже знала, що це буде незабутня пригода. Бо якраз був той
період життя, коли хотілося затишку і родинного кола однодумців. І так
сталося.))
Від
самого Києва і до повернення назад це була одна з найцікавіших пригод. Дорога,
зустріч в Житомирі та Тур на черешні, який щось там говорив, але насправді
нічого не чув, бо заїдав пластові теревені соковитою черешенькою.
Дорога
до Рогатину та смачна їжа гостинних друзів-пластунів. Круглий стіл і я серед
Великих Дубів з думками про те, що зараз, у цю мить, відбувається щось Величне
і Вічне. Та довгоочікуваний солодкий
сон поряд з гімназією ім. Володимира Великого.
Коли
прокинулась уранці, на мене чекала незабутня зустріч з Рогатином в молоці - це
було щось казкове. Ранкове місто залило молоком - ніжним туманом, і так затишно
йшлось тими вуличками у спокої, що от навіть зараз пишу і спокій наповнює мене.
Найбільше
сподобалося бути поряд з вами і, одночасно, лишатися на самоті, добре, якщо
зрозумієте про що я.
Великий
уклін станиці Рогатин за такий теплий концерт, пісні, які співали юнаки, ще й
досі лунають у моїх вухах. А от юначки своїм співом так мене запалили, що я
навіть вивчила пісню "Дівчата" під гітару, наспівую щодня.
 |
Так,
знайомство з творчістю Володимира Баляса, нашого друга Пендзля. От так чомусь
складається - знаємо далеких митців, а тих що поряд, найближчі, доводиться
для себе відкривати, як одкровення пророків.
Творчість
друга Пендзля дуже мені до вподоби та нагадала мені моїх улюблених митців
Миколу Реріха та Івана Марчука. З ними і буду вести свою художню бесіду,
цікаво вже що з цього вийде.)
|
Стародавня дерев'яна церква Святого Духа, що
в Рогатині. Як кажуть місцеві, перлина міста, і то справді так.
 |
Тепер
я знаю, що приховує таємничий погляд Роксолани, яка зустрічає гостей міста і
тої привітної горлиці, що сиділа на її волоссі під час відкриття.
І
що ж, довгоочікувана зустріч зі Соколом. Ще на початку мого пластового шляху
не раз мала нагоду поїхати на Сокіл, та я все відкладала це на потім з думкою
про те, що ще встигну.
І таки встигла)) ще й в компанії з такими
вже рідними пластунами.
|
Для
мене було справді великим відкриттям те, що ця місцина була повністю знищена і відновлена
з нуля. Жорстокість підступно проступає в нашому житті, та все ж Добро, як
Світло та проміння сонця, завжди сходитиме до нас.
Сокіл
- духовне місце кожного пластуна, бо там вже по справжньому відчуваєш як
проростає твоє зернятко.
 |
Ватра - співи друга Лемка, друга Яреми, весела гра від подруги Ластівки, радісний
сміх Синиці, дуйбол від друга Вирвизуба та посмішки кожного з нас горіли і в
серцях, і в очах сильніше за Багаття.
Ми
були щасливі - бо 70 років то лише П
Початок Великої Пластової Гри.
Щиро вдячна другу Скоку та усім у курені «Дубова
Кора» за те, що ви поряд і надихаєте зелених листочків рости, радіти та
творити добро.
|
За Новий Люд!
Друг Крук, ДЛ
 |
70
років велика дата, особливо для ідеї, і не просто ідеї,
а ідеї, яка
супроводжується чином. Мав за честь
розділити хліб на святкуванні ювілею
Дубової Кори.
70
років історії, яку важко одразу осягнути та повірити.
70
років цілих поколінь ідейних пластунів та
українців, непересічних особистостей.
70 років енергії,
яка дає молодість та силу людям,
однолітки
|
яких списують себе з рахунків. Саме це - юнацький блиск в очах та азарт до пригод у сеніорів, дехто з яких повністю повитий сивиною та мудрістю років, надихнуло найбільше.
Саме це даватиме розуміння, що ніколи не пізно бути молодим, завзятим, сповненим планів та амбіцій, сповненим життя! Міцного коріння!
Дубе, кріпись!
|
ДРУГ ТУР, ДЛ
 |
Ось і відгуло Ювілейне
Велике Багаття «Дубової Кори», присвячене 70-річчю куреня. Гарні спогади про
нього закарбуються на все життя. Своєю гостинністю і затишком зустрів нас
Рогатин. Це маленьке, як здавалось на перший погляд, містечко має чим
зацікавити і здивувати.
|
Це ми
відчули одразу, прибувши туди. Підсумком дня стало поповнення дубовокорої
родини новими учасниками і весела ватра. Урочистим виявився ранок наступного
дня, який почався Літургією та освяченням курінного прапора. Інформативною та
цікавою стала екскурсія по Соколу. Дякую куреню «Дубова Кора» за можливість
розділити радість від цього Багаття разом з ними, зустріти друзів і
познайомитись з іншими пластунами. Бажаю куреню подальшого розвитку і
процвітання. Дубе кріпись!
Це Велике Багаття стало особливо пам’ятним для тих, хто вперше одягнув на себе курінну хустку. Спільнота дубовокористих збагатіла на чотирьох нових членів, які цього дня на Соколі прийняли Пластову присягу.
Їх спогади—це, певно,
найемоційніша сторінка нашого Шума.
 |
Я їхала в
потязі й читала «Сміх крізь сльози» друга Китайця, і мені було дуже сумно, і
сміятися не хотілось, чомусь я відчувала самотність. В якісь моменти мене
охоплював відчай, минуле - це дуже болісно. Так починалася моя мандрівка на
ЮВБ.
Я їхала і
відчувала важливість того, що відбуватиметься в найближчі дні. 70 років куреню, частиною якого я себе відчувалаю І я плакала... В Івано-Франківськузустрілася з Олександром Сичем.Розмова з ним дуже розрадила мене, я вже не була самотня, зустріла людину, котра вітала нас із такою визначною подією, як 70-річчя куреня, Ювілейне Велике Багаття.
|
Я відчула, що для когось ця дата теж
урочиста. Що хтось пам’ятає про тих, хто творив наш курінь. Дякую,
друже Олександре, це справді було важливо для мене.
І от вже з іншим, я б сказала піднесеним,
майже святковим настроєм, я їхала в Рогатин. Гарні вулиці, якась дивна
атмосфера затишку. Час в дорозі минув швидко. Я відчувала радість від майбутніх
зустрічей.
Красива площа, костел, мене зустрічає друг
Ярема, і я розумію, що наступні дні залишаться в моїй пам’яті
на все життя.
Зустрічі, розмови, друзі - все весело і,
одночасно, спокійно.
Почалося ЮВБ. Вечірня нарада. Капелюх друга
Скока з жолудями. Ми співаємо, спочатку якось смішно, потім все краще і краще.
П’ємо
смачну каву. Теплі спогади…
 |
Ранок.
Шикуємось біля пам’ятника Роксоляні. Комендант і бунчужний
суворі. Ці спогади зараз викликають посмішку, а тоді було хвилювання,
хотілося, щоб все пройшло якнайкраще.
Музей, церква
без єдиного цвяшка, розповіді, калейдоскоп емоцій і відчуттів. А потім дорога на Сокіл і знову очікування
нового, як там все буде?
|
|
Дивна
атмосфера чогось величного. Перед
очима світлина 1930 року Божого, на якій Митрополит Андрей Шептицький і
пластуни, і хочеться відчути ту атмосферу,
і ти шукаєш, до чого доторкнутися рукою чи поглядом.
|
 |
|
Можливо тому, що бачила багато світлин зі
Сокола, все здавалося тут знайомим і нічого не дивувало, лише красива місцина.
Хотілося взяти філіжанку кави, сісти десь в альтанці і милуватися внутрішнім і
навколишнім спокоєм.
І от
ніч, горять свічки, викладені в формі лілейки. Бунчужний оголошує збірку. Вже
знаю, що буде зараз. Я розумію, що від хвилювання не можу сказати ні слова.
Голос якийсь металевий. Викликають з лави, роблю крок уперед, впевнено стаю в
калюжу, яку не видно, бо темно, йду до прапора.
 |
Бунчужний каже
стати на праве коліно. В думках
намагаєшся визначити, яке коліно праве. Тримаєш прапор і складаєш пластову
присягу: «…робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові і
Україні…» - дивне відчуття тепла. Твоє серце відкрите і не має
хвилювання. Скок кладе в твою руку лілейку. Вона тепла від його руки. Ти
заплющуєш очі і хочеться, щоб ця мить тривала вічно…
|
Розхід…
Ватра, співи, ігри. У світлі свого ліхтаря
побачила саламандру, яка швиденько сховалася під каменем. Маленька гарненька
ящірка народжена у вогні. Добрий знак.
Але починається найвеселіша історія. Як мене
приймали до куреня УПС «Дубова Кора».
Початок
другої години ночі, дзвонить мій
телефон. Відповідаю. На тому кінці мені кажуть швидко збирати подругу Шервуд,
Синичку, Сергія і йти на місце, де годину тому була ватра. Добре, що ми не
встигли роздягтися і лягти, а сиділи і обговорювали наше заприсяження, бо наказали
йти в тому, в чому були зараз. Йдемо, темно, багаття немає. Бачимо всіх,
шикуємось. Отримуємо наказ піти на кухню, взяти кожному відро, пройти за
будиночком, де всі сплять, до пагорбу і набрати там, на вулиці, повні відра і
швидко повертатися. Виконуємо, намагаємось все зробити максимально швидко, але
відра наповнюються водою, здається, безкінечно довго.
Виконуємо, повертаємось. Знову нас шикують. Позаду
нас чомусь висить якесь простирадло. Ластівка бере за руку Синичку і веде туди
за простирадло. Ярема і Гук беруть відро з водою виливають його на Синичку.
Вона кричить. Я думаю, що вода холодна, і де я буду те все сушити,бо на дворі
доволі волого після дощу, але я готова. Повертається Ластівка, бере мене за
руку і веде за туди. Щось говорить, про те, що я маю закричати, наче
мене облили холодною водою. Мені стає смішно, намагаюся стриматися і не
засміятися.
Потім курінний урочисто вручає хустину і
шеврони, і я думаю про те, що заснути мабуть вже не зможу, бо хочу все пришити
до однострою, і думки не дозволять спати.
 |
Зранку
Літургія і події ночі здаються сном, але в мене на грудях лілейка і курінна
хустка, як доказ того, що це все насправді. Починається освячення курінного прапора. Все красиво і урочисто. Ми співаємо
«Прапоре наш».
Потім все відбувається швидко.
Збираємось,бо не хочеться запізнитися на потяг чи хочеться - суперечливе
почуття. Сумно.
|
Дуже не
хочеться, щоб ця казка закінчилася… Але ми їдемо і я намагаюся все запам’ятати,
щоб зберегти кожну хвилинку тієї події в своєму серці.
Виявляється, що дуже багато всього можна
вмістити в 3 дні, частину життя.
Мої спогади нагадують якийсь хаос, але
такими вони є в моїй голові - якісь
трохи смішні, сумні, хвилюючі, водночас
теплі, тендітні, дивні.
Дякую Богові та Дубовим Листочкам за те, що я
тут, але це інша історія, , можливо, колись
розповім.
ПОДРУГА ШЕРВУД, ДК
 |
Мені завжди подобались дуби. Їх товсті
кремезні стовбури, різьблене листя, прохолодне на дотик навіть в найбільшу
спеку, і дубова кора. Коли до неї доторкнутись із закритими очима, вона
здається шкірою якоїсь величної прадавньої тварини, доброї і могутньої, тої,
про яку співають в стародавніх піснях і розказують в легендах.
Я зараз думаю.. ці дотики до кори дубу – може це був знак?
Знак того, що колись в моєму житті дубова кора з’явиться, як символ чогось більшого, ніж просто велике і
могутнє дерево. Символ великого і почесного братства, яке єднаю сильних,
щирих і шляхетних людей. Братства, частиною якого я мріяла стати…
|
Поїздка
Приємні відчуття почались ще на етапі
подорожі. Я вперше їхала в незнайоме мені місце Рогатин, але була впевнена, що
мені там обов’язково сподобається. Дорога була довгою. Був час ще раз
зазирнути в себе і спитати, чого я чекаю від цієї поїздки, чого прагну і про що
мрію.
Скажу чесно, дні перед поїздкою були
божевільні, тож на час в поїзді я відкладала все, що треба було зробити до
прибуття в Рогатин. Перше, що я мала зробити – вивчити «Обіт». Я відкрила текст
і глянула на римовані строки. Йой, якими ж важкими вони мені здались. Важкими і
незрозумілими. А потім… Потім ці слова наче самі собою зазвучали в
моєму серці і мені здалось, що колись давно я вже чула ці, наче карбовані,
рядки, ці слова, кожне з яких відкликалось музикою в моєму серці.
Довга дорога до Рогатина нарешті підійшла до
кінця. Автобус, зробивши коло шани навкруг статуї Роксоляни, зупинився біля
навісу. З неба сипалась похмура мряка і тендітна фігурка легендарної Насті Лісовської
блищала від вологи. Я думала про те, як би зараз зручніше вмістити наплічник
під дощовик і швидше знайти потрібну нам гімназію, і не попасти під дощ. Аж тут
- ми не встигли навіть кліпнути оком, як чиїсь руки підхопили важкий наплічник
і усміхнений чоловік привітав нас у Рогатині. Так ми, прямо з підніжки
автобуса, потрапили до друзів.
Рогатин
Два дні в цьому чудовому місті пролетіли, як
одна мить. Коли я зараз згадую цей час, я відчуваю присмак медової кави, чую
тишу нічних вулиць містечка, дивлюсь на чорно-білі, і в той же час яскраві
роботи Володимира Баляса і торкаюсь рукою до шорсткого каменю надгробків на
старовинному цвинтарі біля давньої дерев’яної церкви. Було ще дуже багато розмов,
цікавих зустрічей і знайомств – все це теж закарбувалось в пам’яті
навіки. Але те, що перераховано вище, залишилось в самому серці як спогади, які
ще довгі роки бачитиму в приємних снах.
Сокіл
Яким би чудовим не був Рогатин, те, що нас
чекало попереду, викликало хвилювання і сердечний трепет. Ми мусили побачити легендарний Сокіл – місце,
святе для кожного, хто зв’язав своє життя з Пластом. Місце, на якому
майже 100 років тому вирувало справжнє пластове життя, на якому юнаки, яким
потім випало важка і небезпечна доля, давали пластову присягу, а в їх серцях
вперше загорався вогонь, який не погасять ні тюрми, ні тортури НКВД, ні
небезпеки партизанської війни, ні довге життя на чужині.
Це дуже дивне почуття – мати можливість
відкрити своє серце для того, що надихало тих, перших, і усвідомити, що сила
цього місця вливається в твої жили.
Приїхали ми на Сокіл пізно, і залишок вечора
пройшов в побутових клопотах, не давав ні на хвилину відірватись від приготування
їжі і задуматись, а що ж чекає тебе попереду?
Ах, як гаряче палало багаття в кам’яній
грубі, як смачно пахнув куліш в баняці, яким запашним і гарячим був чай в
горнятку. Тихий і затишний вечір, але спати зовсім не хотілось. Вже тоді в
атмосфері тиші і спокою розливалось передчуття чогось важливого, чогось
тривожного, але дружнього до тебе.
Мені зараз важко згадати детальну хронологію
подій. Здається, ми кудись клали свої речі, діставали щось із наплічників, а
щось поспіхом складали назад. Пам’ятаю дерев’яні сходинки на другий поверх в будиночку,
по якім я пробіглась мабуть разів двадцять за вечір. Щось приносила, віддавала,
бігла за тим, що забула і спускалась знову. За всією цією метушнею ми не
помітили, як за вікном стемніло і величний Сокіл з сутінок перейшов у нічну
пітьму.
 |
Я пам’ятаю, як спустившись вже, мабуть, надцятий
раз по сходинах і вийшовши на двір, побачила десятки яскравих теплих
вогників, які горіли прямо на землі. Спершу їх розташування здавалось
хаотичним, але, придивившись, я побачила, що вони складаються в фігуру. Прямо
на землі, серед вологої трави і горґанських туманів, цвіла справжня Пластова
лілейка - яскрава і тепла, така знайома і в той же час незвична, наче я
побачила її вперше.
|
Ніч на Сокілі
Це була надзвичайна ніч. І час тоді теж біг
по якомусь своєму розкладу. Він то уповільнювався, то прискорювався до
небувалої швидкості. Пам’ятаю яскраві вогні лілейки, а потім наше
шикування в лаву в пітьмі. Якісь слова, голос Скока, серце, яке б’ється
десь біля самого горла і мій крок уперед разом з подругами Дібровою і Синичкою.
А потім.. потім був зовсім поряд прапор, слова «Обіту», які навіть не
доводилось згадувати – вони самі спливали в пам’яті, гострі кути лілейки, які вдавлювались
в долоню, і відчуття, що все це відбувається не зі мною – таким глибоким і
насиченим кольорами було все.
 |
А потім були привітання друзів, обійми
донечки і - Ватра. Весела, надихаюча, захоплююча і така коротка. Співаючи
пісню і дивлячись, як чорніють гілля дерев на тлі неба, я подумала про те, що
наді мною розкинули крони ті самі кедри Горґанської ночі, про які йдеться в
співі, і в моєму серці народилась сила, якої я чекала.
Але ніч на
цьому не закінчувалась. Здавалось, все найвеличніше вже відбулося і найкраще,
що можна зробити – це трохи відпочити і
|
устаткувати
спогади і емоції цього надзвичайного дня.
Добре, що ми не встигли доповзти до своїх
ліжок – емоцій було так багато, що ними хотілось поділитись з присутніми, тож
ми розказували один одному, що відчували. Потім – дзвоник, і от ми вчотирьох
вже біжимо по темному лісу шукаючи місце, де нещодавно палала Ватра. Те, що
відбувалось потім, нагадувало якийсь сюрреалістичний театр – пусті відра,
дзюркіт прохолодної води і тяжкість повного відра у руці. Пам’ятаю,
як ми бігли назад, чекали Синичку, яка йшла останньою, і світили ліхтариками на
стежку, щоб не перечепитись через гілки. Після цього час знову прискорився і
зупинився тільки коли я відчула важку прохолоду лляної хустки у себе на шиї.
Це трапилось! Ця ніч, така багата на
сюрпризи, принесла мені найкращий подарунок – від сьогодні я стала частиною
куреня, кожен член якого має бути в своїх переконаннях міцним, як кора дуба. Я
відчувала себе такою і згадувала ті дотики з дитинства, які робили дуб рідним
для мене деревом. «Дубе кріпись!» Відтепер і довіку на ці слова я відповідатиму
тільки «За Новий Люд». І робитиму все для того, щоб та зміна, яку ми виховуємо,
дійсно стала Новим Людом, якого так чекає моя країна.
ЗАМІСТЬ
ПІСЛЯМОВИ
Що зроблено, те зроблено. Дякую всім! А хто не встигнув – радо
опублікуємо ваші спогади в наступних випусках «Шуму».
Одну пригоду не можу не прокоментувати. Спитаєте - чому друг Оптималь
перший раз не виступив до заприсяження? Все дуже просто – мені повідомили, що,
втомлений після важкої дороги, він уже спить. А в темряві недобачив, що Сергій
у лаві. Ну, хто б спав у таку ніч! Вибачай, друже.
Насамкінець – актуальне прохання від подруги Наталі: « Друзі,
мусимо з вами вже думати про наступний випуск «Шуму». Вважаю, що буде правильним,
якщо його здебільшого присвятити літньому таборуванню членів куреня. Тож не лінуйтеся
записати свої спогади і враження, поки вони ще свіжі та яскраві».
До зустрічі на сторінках нашої хроніки!
“Шум
ДК – хроніка нашого життя” — видання 1Ɛ куреня УПС «Дубова Кора».
Відповідальна
за випуск: пл. сен. пр. Шервуд, ДК.
Хроніка
– письмовий документ, в якому нотуються, по можливості, всі моменти з життя
куреня та його членів. ЇЇ завдання:
1.
Зафіксувати цілу історію (постання і працю) куреня на тлі життя цілого
Пластового Уладу, а сеніорату зокрема.
2.
Зберегти всі архіварні речі, що згодом будуть частиною історії великого ісходу
нашого народу в часі 2-ої світової війни.
Щоби
хроніка сповнила свої завдання, просимо дубовокористе братство виконувати
наступні обов’язки:
1. Засвоїти точки „Книги Законів та Звичаїв
ДК”, де говориться про обов’язки і права членів куреня.
2. Писати до Верховіття ДК звіти, листи
(принайменше раз у три місяці), надсилати інформації зі свого побуту, життя, зі
своєї праці, ділитися не тільки щастям, але також турботами, смутком,
недостатком, тощо.
3. Висловлюватися щодо справ, порушених у
хроніці.
4. Відписувати на листи, відгукуватися на заклики
та на інформації, не забувати, що ще живуть інші пластуни, котрі чекають вістки
від вас.
5. Тямити, що ні океани, ні кордони не
повинні віддалити нас одних від одних, що сильнішою над усе має залишитись
дубовокориста дружба.
6. Придержуватись у пластовому та особистому
житті всіх тих форм і звичаїв, що їх плекати зобов’язалися, коли вступали до куреня.
7. Не забувати про те, що у Верховітті є
Муравель, який має дупло завжди порожнє.
8. Пам’ятати про те, що служба Дубовій Корі є службою Богові та
Україні.
9.Чекаємо на інформаційні та дискусійні
матеріали про діяльність куреня, Уладу й Пласту в цілому.
Зладила:
пл.сен.пр. Шервуд, ДК
Кривий
Ріг, року Божого 2018, місяця липня, дня 20
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар