Шум Дубової Кори - хроніка нашого життя

                  Дорогі Друзі! Пересилаю Вам перший випуск Шуму ДК з 1 листопада 1949 р. Це не тільки історія заснування Дубової Кори, але й великі причинки до історії Пласту на британській зоні Німеччини. Читайте і ... „мотайте на вус”!                                                              Люлька

С К О Б !

Пластові сеньйори – Дубовокористі Друзі!

Коли організовано в Ганновері перший Гурток пл.сеньйорів, не думав тоді ніхто про те, що цей Гурток розростеться в Курінь, який буде першим і, мабуть, останнім Куренем англійської окупаційної зони Німеччини. Вже той факт, що 1ε Курінь „Дубова Кора” єдиний постав, ріс і діяв на зоні, накладає на нього окремі обов’язки і завдання. А вони такі:

1. Зафіксувати цілу історію (постання і працю) 1ε Куреня на тлі життя цілого Пластового Уладу, а сеньйорату зокрема.

2. Зберегти всі архіварні речі, що згодом будуть частиною історії великого Ісходу нашого        народу в часі 2-ої світової війни.

Як відомо з „Книги Законів та Звичаїв Дубової Кори” – хроніка являється одиноким письмовим документом, в якому будуть нотовані по можливості всі моменти з життя Куреня та його членів.

Хроніка повинна бути настільною книгою кожного члена Куреня і має кожному нагадувати про його довг для Дубової Кори.

Перший зшиток хроніки появляється з датою місяця листопада 1949 р.

Співробітники у виданні хроніки були: Пила, Ведмідь, Балаґан, Омела, Іцик , Люлька.

Всі вони поставили собі завдання видати її до 1.ХІ.1949р. Це буде наш скромний довг Батьківщині, духовня пов’язаність з тими пластунами, що впали в день 1.ХІ.1918р. і малий дарунок для інших друзів з Дубової Кори.

Щоби хроніка сповнила своє завдання і не залишилася тільки на першій частині – Дубово-Користе братство має виконати наступні обов’язки:

1. Засвоїти точки „Книги Законів та Звичаїв ДК”, де говориться про обов’язки і права членів Куреня.

2. Писати до Верховіття ДК звіти, листи (принайменше раз у три місяці), надсилати інформації зі свого побуту, життя, зі своєї праці, ділитися не тільки щастям, але також турботами, смутком, недостатком, тощо. Висловлюватися щодо справ, порушених у хроніці.

3. Відписувати на листи, відгукуватися на заклики та на інформації, не забувати, що ще живуть інші пластуни, які чекають вістки від Вас.

4. Тямити, що ні океани, ні кордони не повинні віддалити одних від одних, що сильнішою над усе має залишитись дубово-користа дружба.

5. Придержуватися в пластовому та особистому житті всіх тих форм і звичаїв, що їх плекати зобов’язалися, коли вступали до Куреня.

6. Не забувати про те, що в Верховітті є Муравель, який має дупло завжди порожнє.

7. Пам’ятати про те, що служба Дубовій Корі є службою Україні.

На сторінках 1-ої частини хроніки вітає всіх членів Куреня в Канаді, Австралії, США та Німеччині і кличе

Д у б е ,   к р і п и с ь !

                                                                                                               Б а л а ґ а н 

Німеччина, листопад 1949р.                                                               Кора Вікового Дуба

ХРОНІКА НАШОГО ЖИТТЯ

Дорогі Друзі!

Сторінки цієї хроніки відзеркалять Вам ціле життя нашого Гуртка, а опісля Куреня. Його народини, ріст, умовини, в яких прийшлось нам класти перші цеглини до тієї нашої спільної будови, яку назвали ми – „Дубова Кора”.

... Пройшли вже три роки, коли то в таборі Лисенка в Ганновері віднайшли себе давні пластуни, які через збіг обставин відійшли від пластової праці... На рідних землях були вони майже всі ще в юнацтві або старшому пластунстві, Зараз неодному з них срібляться сиві волоски – вони перейшли вже до пластового сеньйорату. Рішили продовжати дальше тут на чужині пластову працю серед невідрадних обставин скитальського життя. При неустаючій, консеквентній праці зорганізовано пластову частину – кіш у числі 160 учасників... Та крім того, крім праці в молодших Уладах – пластові сеньйори згуртувались в окремий гурт. Часті сходини, гутірки – все це зблизило нас і, з окремими виїмками, створили ми свою „банду”.

Праця наша йшла згідно з усіма інструкціями і обов’язуючими правильниками, які видавала Головна Пластова Старшина. І тільки одна маленька дрібничка відрізняла нас від решти пластової братії, а яка дальше знайшла своє відзеркалення саме в назві „Дубова Кора”, - а це наш однострій бронзової краски... Вже і по інших пластових осередках нашої зони, а то й в „американців” стали відомі „бронзові ганноверці”. І може в декого появлялася поблажлива усмішка, мовляв, чому носимо такі однострої. Та умовини, в яких почали ми і продовжували нашу пластову працю – це перша і безпосередня причина таких саме одностроїв. А труднощі, перепони, якими може аж надто „щедро” обдарила еміґаційна дійсність саме наш гурт, а слід за тим успіхи, невдачі, радощі і смутки – тісно сплелися у наших душах з нашими бронзовими формами... І ось на одних наших сходинах впала назва нашого Гуртка „Дубова Кора”. Спочатку якось несміливо говорилось про неї, непевно, а там чимраз дальше щораз частіше і певніше.

...Найпершою конечністю для нашого дальшого правильного розвитку й життя нашого Гуртка було якнайскоріше оформитись у самостійну пластову сеньйорську одиницю. Гурток наш начисляє сім зверифікованих пл.сеньйорів: Василь Плющ, Володимир Шехович, Олександер Матла, Теодозій Крупа, Антін Шутка, Юрій Левицький і одна „сеньйорка” Ірина Матла, яка замішалась до гурту і через неї називається Гурток – „мішаний”.

Дня 25.4.1948р. наш гуртковий пл.сен. Олександер Матла вислав письмо до Краєвої Пластової Старшини, в якому зголошує постання Підготовчого Самостійного Гуртка Пластових Сеньйорів „Дубова Кора” в числі 7 членів, з проханням про затвердження. 28.6.1948р. прийшло на руки гурткового офіційне письмо від КПС, яке звучить:

„У відповідь на Ваше письмо з дня 25.4.1948р. повідомляю Вас, що я, як в.о.Голови КПС і Командант Пластунів, як також скм.д-р Є.Ю.Пеленський, як Голова Осередка Праці пластових сеньйорів, вітаємо заснування першого Гуртка пластунів сеньйорів бритійської зони і бажаємо Вам успіхів у праці. Ваш новозаснований затверджується як Самостійний Гурток Пластунів Сеньйорів „Дубова Кора”. Порядкове число надішлеться Вам пізніше по порозумінні із Рефератом УПС при Головній Пластовій Старшині. Скоб! Підписав скм.В.Шехович”.

З великою радістю поділився гуртковий з рештою членів про затвердження нашого Гуртка.

Наша внутрішня гурткова праця мусить ще більше пожвавитись – ми ж є формальною організованою одиницею... Коби тільки ще затвердження і надання числа від Головної Команди УПС-ів!

Гарячий червень 1948р. Недалеко від табору над ганноверським каналом зійшлося нас п’ятеро: Шехович, Ол.Матла, Шутка, Левицький і Ірина Матла. Не було з нашої „сімки” Василя Плюща і Теодозія Крупи. На цей час вони не були в Ганновері. В перших хвилинах, коли ми вигідно розмістились на зеленій мураві, грілися до сонця – може і не думали, що сьогоднішній день започаткує таку важну подію у нашій „Дубовій Корі”. Говорили ми про різні пластові справи, переходили з теми на тему – поки не впала думка про потребу створення окремого внутрішнього правильника нашого Гуртка... Думка ця прямо заворожила нас усіх... Падали питання – яка форма правильника, який зміст, чим буде різнитись від інших і т. п.

Але тут на лоні природи, коли гаряче сонце розлінивлювало наші мозґи, ми не могли глибше застановитися над цими справами... Але наше братство завзялось... Рішили опустити це привабливе відпочинкове місце і всі пішли до табору – до кімнати Ю.Левицького. І чи знаєте, друзі, що ми просиділи там до першої ночі? Цілий цей час зійшов нам на обговорювання різних проєктів нашого майбутнього правильника.

Хвилини поважні переплітались з гумором і жартами...

Перед нами на столі правильник Уладу Пластунів Сеньйорів, після якого ми плянували творити і наш гуртковий правильник. Одначе його форма, зміст, а навіть мова мали бути в нашому „дубово-користому” стилі.

Минали години... Поволі оформлювалась наша праця, назва якої була: „Книга Законів та Звичаїв Дубової Кори”. Головний нарис був готовий. Докладним викінченням мали зайнятись пл.сен.Юрко Левицький і Олександер Матла. Крім цього, з різних подаваних проєктів гурткової відзначки вибрано один: на бронзовому тлі у формі ромбика, обведеного зеленою лямівкою, зелений дубовий листок – на листку одна жовта жолудь.

Хоч втомлені, та з великим вдоволенням розходились ми домів. Почали велике діло, яке творитиме підставу до нашого дальшого життя.

Перед цілковитим викінченням „Книги” відбули ми ще одні сходини, на яких уже з участю пл.сен.Плюща застановлялись над потрібними змінами...

В кінці червня наша „Книга” була викінчена в рукописі... В найближчому майбутньому плянуємо вибити її на цикльостилі.

1 липня 1948р. Ірина Матла пише короткий допис до „Молодого Життя” про історію створення нашого Гуртка. Нажаль, „М.Ж.” не помістило, тільки в коротких кількох реченнях подало інформацію про заснування пл.сеньйорської частини на бритійській зоні під назвою „Дубова Кора”.

Довідуємось з обіжника ГПС, що обов’язком кожного сеньйора є в найкоротшому часі оформитись у одному з матірніх Куренів.

Наша „сімка” призадумується над тим, чи б не побільшити нашого гурту і дати можливість усім тим сеньйорам з нашої зони, а може й поза нею – оформитись в організованій частині.

І не сподівались ми, що ці наші задуми так скоро зреалізуються!

Прийшли літні ферії. КРС брит. зони проєктує і приступає до підготовки зонального пластового табору в Еррель біля Мунстер-Ляґер.

В останніх днях табору загального має відбутись теж сеньйорський табор.

Їдемо до табору!!! Більшість членів нашого Гуртка бере участь у таборі через цілий час його існування. Провід табору переважно в руках наших членів...

Які великі труднощі були в перших днях при влаштуванні табору – про це багато можуть сказати пл.сен. Крупа, Левицький і Шутка. Це ж вони три були перші на місці таборування і при допомозі кількох старших пластунів, під цілоденними холодними струями дощу, будували цілий табор... А все таки табор – табором. Ніде не почуває себе правдивий пластун так гарно, як саме на пластовому таборі в гурті своїх друзів. А коли 3. вересня на закінчення табору (табор називався „Трипілля”) ясно загоріла остання ватра – усі заспівали:

„Ой, Трипілля, ой, Трипілля,

Жаль нам за тобою,

Ми нераз тебе згадаєм

З щирою тугою...”

Цю коломийкову пісню створив наш друг пл.сен. В.Помірко, І такі правдиві слова цієї пісні! Сьогодні нераз згадуємо ці всі гарні хвилини, пережиті на Трипіллі.

Від 4. до 9. вересня відбувався сеньйорський табор, який назвали ми „Гуляйполе” (між іншим, ця назва була широко коментована між членами ГПС...). Ініціяторами цього табору були також наші друзі з Дубової Кори.

В часі ділових нарад згадується уже офіційно про Дубову Кору. В протоколі з тих нарад читаємо, між іншим, таке:

„Ад 6.: скм.д-р Є.Ю.Пеленський подає до відома про створення Самостійного Мішаного Гуртка УПС „Дубова Кора” з тимчасовим осідком у Ганновері, пропонує сеньйорам, що ще не належать до жодної частини, створити другий гурток на бритійській зоні. Скм.о.О.Каме-нецький радить, щоб усі сеньйори-самітники старалися про членство „Дубової Кори”, бо творення другого гуртка є недоцільним. Постановлено порозумітись у справі другого гуртка з неприсутніми на нараді сеньйорами, а хто хоче, хай старається про вступлення до „Дубової Кори”.

Ад 7.: скм.д-р Є.Ю.Пеленський, Голова ОП УПС бритійської зони повідомляє про бездіяльність дотеперішнього проводу ОП УПС та пропонує, щоб провід Гуртка „Дубова Кора” як одинокого існуючого на терені нашої зони, обняв провід Осередка. Члени „Дубової Кори” по короткій нараді подали свою згоду на те з тим одначе, що дотеперішній Голова ОП УПС скм.д-р Є.Ю.Пеленський обійме надалі пост голови, а кожночасний гуртковий Д.К. буде першим його заступником з правом урядування. Так сформульовану пропозицію прийнято одноголосно.”

Для нашого Гуртка це була неабияка почесть, що сеньйорське братство передало в руки нашого проводу такий важливий пост як ОП УПС. Держися кріпко „Дубова Коро” і не заведи надій Твоїх пластових друзів!!!

Більше про перебіг таборових днів „Гуляйполя” пише нам наш наймолодший в Дубовій Корі „сеньйорчик” Юрко Левицький ось що:

„Ніякі засідання не дадуть змоги так зжитись з собою, як кількаденний табор” – говорив на одних сходинах сеньйорів скм. Є.Ю.Пеленський, маючи на думці табор УПС „Гуляйполе”, що відбувся в днях 4 – 9 вересня 1948р. в Люнебурґер Гайде біля Еррель. І це велика правда! Сеньйори, що відбули цей безжурно-веселий і водночас діловито-поважний табор, відчувають це найкраще.

До часу „Гуляйполя” сеньйори кілька разів з’їздились для кількакодинних чи навіть одно-дневних нарад, але мимо того були собі якісь чужі, трудно було їм знайти спільну мову. Наш Мацько, що саме в той час був в.о.голови КПС, розентуз’язмований успіхами в нашому гурті, в Дубовій Корі, де братство зжилось якнайкраще, заініціював і за допомогою дубово-корівців перевів в життя цей сеньйорський табор, щоб дати змогу сеньйорам зовсім свобідно пізнати себе і далі ... щоб ми, дубово-корівці, змогли в той спосіб підшукати собі кандидатів до нашого Гуртка.

І треба признати, що „Гуляйполе” вдалось. І не тільки вдалось, але було від початку до кінця вдержане в певному, можна назвати, дубово-корівському стилі.  І хоч навіть потім через „Гуляйполе” вийшло велике непорозуміння між нашою КПС (бідний Мацько!) і ГПС, зглядно Командою УПС, то ... але починаймо „з кінця”.

Табор УПС „Гуляйполе” розмістився на краю військового летунського майдану у віддалі    3 км  від українського табору Еррель. Краєвид – типова Люнебурґер Гайде з сосновими лісами і просторими полянами, оброслими квітучим вересом. Може трохи одноманітний, одначе він зовсім не впливав на настрій учасників табору. А їх було 14, а саме:

Скм. Є.Ю.Пеленський вель Баняк вель Єюпа (ЧК)

Скм. І.Матла (ДК)

Скм. В.Шехович вель Мацько (ДК)

Скм. С.Іллюк (неоформлений)

Скм. В.Ерденберґер вель Дуко (ЧК)

Скм. Т.Крупа (ДК)

Скм. О.Волянський (неоформлений)

Скм. о.О.Каменецький (неоформлений)

Пл.сен. І.Костюк вель Ванька (ЛЧ)

Пл.сен. М.Андрухів (неоформлений)

Пл.сен. К.Уласевич (неоформлений)

Пл.сен. В.Помірко (неоформлений)

Пл.сен. А.Шутка (ДК)

Пл.сен. Ю.Левицький (ДК).

Командантом табору був екс офіціо голова ОП УПС британської зони Німеччини скм. Є.Ю.Пеленський, який прийняв титул: ґенеральний змоторизований фірман. Він зараз же в першому наказі назначив своїм заступником і водночас команданткою підтабору сеньйорок (до речі, крім неї, інших сеньйорок не було) „скавт-на-стриху” Ірину Матлу. Дальші діловодства, які є так конечні в кожному таборі, обсаджено так:

Ґенеральний обозний і великий конюший – фон  Чух-Чух пл.сен. д-р Володимир Помірко.

Ґенеральний зв’язковий для міжнародних справ і високий хорунжий табору – скм. інж.Володимир Шехович.

Ґенеральний начальник житлового відділу – пл.сен. мґр. Іван Костюк. Він же одночасно ґенеральний капельмайстер таборової орхестри.

Ґенеральний інтендант харчового корита – пл.сен. Антін Шутка.

Ґенеральний полевий духовник – о.скм. Осип Каменецький. Він же одночасно ґенераль-ний будильник сумління сплячого сеньйорського братства.

Ґенеральний секретар ґенерального секретаріяту – пл.сен. Юрій Левицький.

Начальний врач таборової клініки – пл.сен. д-р Олег Волянський.

Зам-ком-не-політ-рук – скм. мґр. Сергій Іллюк.

Шеф другого відділу ґенерального штабу табору – скм. Теодозій Крупа,

Акредитований при таборі в Еррель амбасадор – скм.інж. Володимир Ерденберґер.

Тільки пл.сен. Микола Андрухів і пл.сен. Ксаверій Уласевич, які приїхали щойно на другий день, не удостоїлись жодного діловодства.

Але треба знати, що діловодства не були паперові! Кожний вив’язувався якнайкраще.

І так:

Єюпа фірманив (може, точніше, ним фірманили) цілий день.

Його заступниця скавт-на-стриху тримала цілий підтабор сеньйорок так сильно, як і саму себе і, що головне, не робила при цьому жодних різниць у відношенні до себе і до цілого жіночого підтабору.

Ґенеральний обозний фон Чух-Чух, хоч по фаху лиш конюший (д-р ветеринарії), але двоївся, троївся при виконуванні трудних обов’язків бунчужного, а головно при кожній їді, на що сам фірман звернув увагу свою ласкаву і видав другий наказ, де ... але по-порядку, на це ще прийде черга.

Ґенеральний зв’язковий для міжнародних справ і високий хорунжий Мацько (дійсно високий, бо близько 2 метри) вів завзяті ретрактації з чужинцями, які, на щастя, майже не показувались.

Ґенеральний начальник житлового відділу і ґенеральний капельмайстер таборової орхестри Ванька дириґував кожним виступом орхестри, що складалась з однієї мандоліни, на якій він сам грав. Але крім того не занедбував і житлових справ і розбивався як міг, видаючи ордери на місця в шатрах. Найкращим доказом його відданої праці хай послужить для історії такий факт:

Була це якраз пообідня дрімка. Майже все братство спало. Заносилось на дощ. Тільки Мацько та ґенеральний писар та ще хтось з дубово-корівців хотіли допомогти перевтомленому Ваньці, який собі преспокійно хропів у шатрі на фотелі (треба знати, що Ванька, передчуваючи мешканеву кризу, зрештою, як Лісовий Чорт, привіз з собою на табор фотель і софу). Отже, тихенько підійшли до шатра, повиймали кілки і переставили шатро в інше місце. Тим часом впав дощ, і Ванька прокинувся і ... не міг пізнати, де він. Заснув у шатрі, а пробудився на дощі, до того фотель і софа мокнуть. Подякував він помічникам найласкавішими і найприємнішими, хоч чортівськими словами за допомогу і ... забрався до будови шатра.

Ґенеральний інтендант харчового корита дбав прекрасно про урізноманітнення страв. І коли, напр., на сніданок були вівсяні платки на молоці, то на обід були вівсяні платки на воді (з м’ясом до того), на підвечірок вівсяні платки з квасним молоком, а на вечерю вівсяні платки з хлібом. Або навпаки. І так через цілий табор.

Ґенеральний духовник і ґенеральний будильник сумління сплячого сеньйорського братства виконував своє завдання блискуче: сеньйори під час усіх нарад дрімали на пекучому сонці, за виїмком того часу, коли зам-ком-не-політ-рук читав протокол з Білєфельду (бо тоді всі спали, мов побиті).

Ґенеральний писар писав завзято. Написав хроніку табору, якої ніхто не бачив, протоколи з трьох засідань по одній, а навіть аж по пів-сторінки кожний і т.д. і т.д.

Нач-врач-таб-клін заложив величезний шпиталь, в якому аж роїлось від хворих: за цілий час таборування одинокий ґенеральний писар був кілька годин хворий (може теж тому, що не хотів нарад протоколювати...).

Зам-ком-не-політ-рук мав вправді лиш „коротенький” протокол з Білєфельду до прочи-тання, але й то сеньйори прийняли буйними оплесками (щоб далі не читав, бо всі поснули по годинному читанні).

Шеф другого відділу – це тайна. Думаю, що всі знають, що другий відділ значить. Пст!

Орелівський амбасадор пересиджував цілий час в Еррель при боці шефа ДПАКС-у Губерта, а до табору заходив лиш по гриби. Кажуть злобні люди, що він здорові гриби продавав, щоб покрити кошти КПС, які вона втратила на табор, а хробачливі смачно заїдав.

Так отже про всіх діловодів сказано і помішено в історії.

Тепер перейдемо до порядку зайнять табору, які були подані в другому наказі (більше їх не було). І так:

 4,30     -  6,00                         вставання

 6,00     -  6,03½                     вмивання

 6,03½ -  6,04                         для чоловіків: голення; для жінок: поправляти красу

 6,04     -  6,20                         сніданок

 6,20     -  7,20                         репета

 7,20     - 12,00                                   теренові вправи і таборова піонірка

12,00    - 12,05                                   спільне передобіднє миття рук

12,05    - 12,10                                   обід

12,10    - 14,10                                   репета

14,10    - 14,30                                   трипета, квадропета і квінтопета для ґенерального обозного і

                                                 великого конюшого фон Чух-Чуха пл.сен.д-р Володимира

                                                 Помірка. Для інших пообідня тиша або за дозволом дижурного

                                                 змога подивляти ґенерального обозного, як він їсть

14,30    - 17,00                                   зайняття

17,00    - 17,10                                   підвечірок без права репети

17,10    - 21,00                                   зайняття

21,00   - 21,30                        вечеря

21,30   - 24,00                        ватра, продовження якої в наступному наказі.

Очевидно, порядок дня такий простий і самозрозумілий, що пояснювати не приходиться, хіба кілька слів про ватру. Восьмигодинні ватри – це не винахід „Гуляйполя”, а „Трипілля”. Командант „Трипілля”, наш старий дубово-корівець, скм. Т.Крупа винайшов їх. Під його ґеніяльним проводом ватри на „Трипіллі” тривали від 20,00 до 3,00 години ночі, а то й довше.

В основному братство придержувалось точно порядку дня. Вставали о годині восьмій, а то й пізніше, по сніданку спали на цікавих нарадах, що відбувались на великій цельті під голим небом (прекрасно можна було опалитись і ми навіть опалились!), по обіді дрімка або концерт, а далі наради і наради, а щойно під вечір знов співали й жартували при ватрі до пізньої ночі.

Коли я згадав про безконечні наради, то мушу подати точніше. Продовж табору там відбулись:

1. З’їзд УПС британської зони, на якому вирішено, що проводом ОП УПС має бути Верховіття Дубової Кори. З’їзд пройшов спокійно, без більшої реакції з боку ГПС.

2. Засідання Краєвої Ради, що вибрала нову Краєву Старшину, де всі головні пости були обсаджені нашими дубово-користими друзями, - заколотило мир і спокій у ГПС.

3. Загальний Пластовий З’їзд, що доповнив Краєву Раду, чи радше її перевибрав. Цей З’їзд, хоч теж пройшов у спокійній, навіть напів сонній атмосфері, завдав багато безсонних ночей для ГПС, а головно Яйкові (скм. Осип Бойчук), що вишукуючи всякі неформальності, які були допущені на цьому З’їзді, сам допустився багатьох неформальностей.

4. Засідання Верифікаційної Комісії УПС, що найбільше напсуло крові Головній Команді Сеньйорату і у висліді чого – через „Знаменитого Льоню” – були уневажнені всі її рішення, а згодом і сама вона була розв’язана.

Не місце тут розводитись над правильністю рішень ГПС та інших верховних пластових органів, але треба лиш сказати, що дубово-користа братія всіми силами хотіла поставити працю Пласту на нашій зоні на належний рівень. Що вийшло воно не так, як бажалось, трохи завинив Баняк...

Можливо, що ГПС мала деяку рацію, що сеньйори нашої зони, а то й ціла зона, є нічим іншим, як „Пашківська волость” (вислів скм. Дозя Самотулки-Пшецінка) і на неї треба махнути рукою, мовляв, там нічого доброго не може бути і нічого корисного вийти не може. Можливо! Але ми з того собі нічого не робили, бо пізніше виявилось, що сеньйорат британської зони при такій малій кількості і при таких умовинах, які тут були і є, зробив більше як багато. Пізніші наші зустрічі з сеньйоратом американської зони дали доказ, що ми є не тільки не гірші від наших друзів з „Америки”, але й у дечому їх перевищуємо.

Але вертаймося до „Гуляйполя”. Сміх, гумор, жарти – проходили через усі, навіть найповажніші, зайняття табору. На таборі рішено неофіційно говорити собі взаємно на „Ти”. Братство за кілька днів табору зжилось так, що для стороннього ока здавалось, що це гурт людей, які з собою близько живуть ще з маленьких літ. А на ділі – єднала їх тільки ідея Пласту і кількаденне спільне пластування...

Одною з проблем, порушуваних на таборі, було оформлення сеньйорів у Курені. При цій нагоді наша братія розпропаґувала Дубову Кору, про яку досі мало хто знав, і, хоч нікого не намовляла, навіть ні з ким не говорила про приступлення до нашого гурту, то дослівно всі ще неоформлені сеньйори однозгідно заявили свою готовість старатись про прийняття їх до Дубової Кори. Плян Баняка, ґенерального фірмана, створити другий гурток УПС на нашій зоні – провалився безапеляційно.

Якось так зложилось, що на табор приїхала сама „своя пака” і ми помітно зраділи, що серед охочих вступити до нашого Гуртка немає таких, яким ми мусіли б відмовити вступу до нас. „Гуляйполе” дало нам надію на перетворення Гуртка в Курінь. Дубова Кора підросла...

Дні злетіли швидко... Ось уже останній день, 9 вересня 1948р. Незабаром маємо роз’їха-тись. Щоб гідно закінчити табор, заряджено складання сеньйорської присяги для тих, що її ще не складали. І виступили тоді:

Скм. І.Матла

Пл.сен. А.Шутка

пл.сен. Ю.Левицький з Дубової Кори, а дальше:

скм. С.Іллюк

скм. О.Волянський

пл.сен. М.Андрухів

пл.сен. К.Уласевич

Не виступив до присяги тільки скм. Т.Крупа, який втомлений працею, як шеф другого відділу, в той день заспав...

Присягою проводив фірман. І хоч присягу складали сеньйори, то вони це так переживали як тоді, коли, будучи юнаками, складали юнацьку присягу. Святочно й урочисто лунали слова присяги, міцно і впевнено вимовляли уста сімох друзів...

Але час роз’їздитись... Обличчя посумніли – табор ліквідується, місце таборування чим раз більше починає пустіти. Ванька від’їхав перший. На прощання сказав: „Їду перший, щоб бути під вражінням весело пройдених, щасливих хвиль... Не можу дивитись, як на місце, де так приємно жила і зживалась наша братія, тихо підповзає німа пустка”. Та не всі могли так зробити, решта ліквідувала табор...

Вже від’їздимо. Жаль стискає серце. Сльози в декого тиснуться до очей... Ми не можемо так розійтись! Ми мусимо незабаром знов стрінутись! Коли? Де? За 16 днів у Ганновері! Згода! До побачення! Приїздіть всі і ще інших з собою беріть! До побачення!... До побачення!

... Дубова Кора зробила велике добре діло: з’єднала сеньйорат нашої зони в одну велику, тісну сім’ю...”

Зі свіжими ще вражіннями з пластового табору з’їжджаються наші сеньйори на стрічу до Ганноверу на день 25.9.1948р. Присутніх 21 сеньйорів. Наша „сімка” в комплеті!

На порядку сеньйорських нарад виринає дальше справа Дубової Кори. З протоколу нарад читаємо:

„Ад 4.: скм.мґр. О.Матла повідомляє. Що від Сірого Льва вийшла пропозиція, щоби сеньйори раз у місяць збиралися на свої сходини. Є одначе сеньйори, що ще не знайшли собі „свого місця під сонцем”. Існує питання, чи є потреба усім тим включитися в Дубову Кору та чи є можливість створити другий гурток. Пл.сен.д-р В.Помірко вважає, що творення другого гуртка недоцільне. Бо він працювати не буде мати змоги, тому всі повинні голоситись до Дубової Кори, як одинокої діючої сеньйорської частини на терені британської зони. У висліді короткої дискусії більшість „диких” сеньйорів зголосило своє рішення старатись про прийняття до Дубової Кори.

Ад 10.: скм.інж. В.Шехович пропонує, щоб з огляду на кошт, сходини відбувалися раз на три місяці, але за те щомісячно звітувати. Скм.д-р О.Волянський додає, щоб у часі між сходинами всі справи сеньйорату полагоджував провід Дубової Кори.”

Після закінчення нарад відбулося зложення сеньйорської присяги. З нашої сімки присягали скм. О.Матла і скм. Т.Крупа.

... Паде пожовклий лист. На руки проводу Дубової Кори приходять щораз нові заяви пластових сеньйорів нашої зони з проханням про прийняття до нашого гурту... Заяви маємо від о.Їжика, Баляса (оба з Канади), Помірка, Іллюка, Уласевича, Подриґулі, Андрухова, о.Каменецького, Волянського, Демчишина.

Відбуваємо окремі сходини 14.11., на яких переводимо тайне голосування. На жаль, не після (видання) нашої „Книги” з жолуддям – його ще не мали – але карточками з певними умовленими знаками. Голосування для всіх кандидатів вийшло позитивно...

Ми вже маємо нашу „Книгу” вибито дбайливо на цикльостилі. Розсилаємо її до всіх кандидатів і три примірники до Централі: для Сірого Льва, ГПС і Головної Команди УПС.

Листопад і грудень приносять з собою пластові імпрези в Ганновері – між іншими, зустріч полк.Вільзона. Дубова Кора проєктує їх і бере активну участь.

Прийшов для нас великий день. Письмом з 22.11.1948р. Головна Команда УПС затверджує нашу одиницю як 13 (1ε) Курінь УПС. Рівночасно з затвердженням дістає наш Курінь дарунок від Головної Команди, а саме Пропам’ятну Книгу, видану з нагоди сороклітнього ювілею Українського Союзу (видання американське). На першій сторінці напис:

„1ε. Куреневі УПС „Дубова Кора” – Ганновер – з побажанням, щоб ця книга була одною з 5000 книжок курінної книгозбірні. За Команду УПС: скм. Осип Бойчук – містокомандант, Г.Коренець – секретар.”

Головна Команда має теж уже нашу „Книгу”. Назагал не має до неї ніяких застережень, за виїмком тих, які наводжу з письма:

„1. Розділ 6.: воно правильно, що хочете забезпечити собі доплив нових членів. Однак таке поставлення справи як у „Книзі” може довести до непорозуміння між виховним проводом юнацьких Куренів а Вами, зглядно до конфлікту в поодиноких „Листках” між їх обов’язками як членами свого юнацького Куреня а їх обов’язками як „Листя”. Думаємо, що вибір деяких членів юнацького Куреня (певно найкращих) як кандидатів до „Дубової Кори” і надання їм права носити окрему відзнаку, - зле вплине на їх співжиття з рештою співтоваришів у Курені. А ще коли Ви вимагаєте від юнаків послуху у „всьому” – то це може створити непотрібні колізії. Зовсім інакше є натомість зі старшими пластунами. Там Ви можете майже зовсім обняти „патронат” над ними і прямо створити старшо-пластунську одиницю „Дубової Кори”. Співжиття з ними (включно до церемоніялу) може бути повне і не тільки не доведе до колізії, але, противно, принесе користь молодим друзям.

2. Дещо неясна для нас стилізація точки 4, розділу 10. Якщо Ви розумієте, що Судові „Дубової Кори” підлягають вчинки незгідні з пластовим законом і пластовими засадами поступування і приймаєте, що це є рівнозначне з „засадами Дубової Кори”, тоді справа в порядку. Натомість, коли б Судові підлягали тільки вчинки, каригідні з внутрішним правопорядком Куреня, а не підлягали промахи, каригідні з загально-пластового погляду, тоді концепція Суду була б неповна. При нагоді варта було б цю точку ясніше устилізувати.”

... Отже, дубово-корівці, треба буде нам взяти до уваги завваження Головної Команди, їх уважно прослідити і вияснити.

Холодні осінні й зимові дні... Крім звичайної праці по Осередках – починаємо приготовлятися до Краєвого З’їзду Пластунів Бритійської Зони, який відбудеться в перших днях лютого 1949р. А праці багато-багато. Майже кожний член Дубової Кори займає пост у Краєвій Пластовій Старшині: скм. Шехович є в.о. Голови КПС, скм. О.Матла урядуючим Головою ОП УПС, скм. Крупа – в.о. Команданта Пластунів, скм. І.Матла – в.о. Командантки Пластунок, пл.сен. А.Шутка – секретарем КПС...

4. лютий 1949р. Вечоріє... По цілоденних нарадах пластове братство дещо втомлене, дехто зденервований навіть... Це у нас важливі дні – Загальний З’їзд Пластунів Англійської Зони в днях 2 – 5 лютого. Відбуваємо його в приміщенні ІМКА, гарному літньому палацику в Горнебурзі, при участі трьох представників ГПС.

І хоч „за вікнами день холоне – у вікнах перші вогні” – наша дубово-користа братія з нетерпеливістю очікує хвилі, коли решта пластових сеньйорів піде на спочинок. Ми засядемо сьогодні до Малого Багаття. Це воно перше в нас, коли то зійдуться разом Стара Кора, наша „сімка”, і ті друзі, що виявили бажання побільшити наш гурт. Зі „сімки” бракує двох: пл.сен. Плюща і Матли. Службові обов’язки недозволили їм бути разом з нами. Шкодуємо, бо оба вони так доповняють наш гурт, але рівночасно знаємо, що їхні думки часто гостять і кружляють тут біля нас – і пересилають вони нам свої сердечні, дружні побажання якнайкращих успіхів і приємних радісних хвилин...

На доручення нашого гурткового, Мале Багаття мали приготовити і перевести пл.сен. Шутка і скм. І.Матла. Доручення це дістали ми щойно в Горнебурзі, яке „урочисто” вручив нам скм. Шехович. За нами були вже два дні нарад, які дуже виснажували думки, але свідомість про нашу стрічу – відсвіжувало наші голови.

Година 10,30 вечором. В цілому будинку повна нічна тиша. Поволі – одна постать за другою ступає тихенько по сходах. Усі дубово-корівці збираються у низу – у великій залі... В кутку кімнати поставлений ватран, чи як зовуть теж коминок. Тут розкладаємо наше Багаття. Не так хотілося б його розпалювати. Думки і серця наші линуть на мент у рідний край, до зелених Карпат, до дрімучих борів, пахучих полонин... О, якже там горіло б наше Багаття! Але що ж! Тверда, невмолима еміґраційна дійсність відкинула нас на тисячі кільометрів від тих дорогих місць... А життя іде невпинно вперед. На споминах прекрасного минулого мусимо будувати теперішнє і майбутнє, з приміненням до конечности життєвих обставин...

Один з друзів складає у ватрані дрова. Усі стають у півкруг... Перші зміючки вогню і притишений спів пластового гимну...Затихає останній акорд. Тихо-тихо, тільки тріскіт сухих палаючих дров зворушує цю вечірню тишу. І здається довго так стояли б ми всі непорушно і мовчки, не відриваючи очей від вогню – але так мало часу нам лишалося!

Переведенням церемоніялу Малого Багаття зайнялися пл.сен. Шехович, Шутка і Ірина Матла.

Вогонь розгорявся... По одній стороні засіла Стара Кора: Шехович, Левицький, Шутка, Крупа і Ір. Матла. Перед ними – кандидати на членів Дубової Кори: о.Каменецький, Волян-ський, Помірко, Іллюк, Демчишин і Андрухів. Крім них, були в нас ще письмові заяви інших пластових сеньйорів, а це: Подриґулі, Уласевича, о.Їжика, Баляса. Пл.сен. Подриґуля, як лікар ДПАКС-у українського табору в Бравншвайзі, не міг приїхати на Багаття. Уласевич перебував якраз у переходовому таборі Фаллінґбостель, їде до Австралії. Оба останні друзі, о.Їжик і Баляс, це наші дубово-користі друзі, які вростають у канадійську землю... Всі вони теж при певному церемоніялі мали стати сьогодні нашим членами.

На перший вогонь пішов наш симпатичний „співака” Олег Волянський. Його завданням було знайти власну заяву з проханням про прийняття до Дубової Кори. Заява ця була майстерно захована в одному розі великого аркуша паперу, припнятого до стіни... З легким серцем приступив Олег до пошукувань... На той час ціле товариство сиділо вигідно у кріслах біля вогню і притишено говорило. А бідняга Олег шукає і шукає... Крутиться, вертиться по кімнаті, стає, дивиться на всіх, підходить до різних предметів. Коли ж підходить до скритки – всі починають голосніше говорити, але Олег не звертав на це уваги... І так ці його муки тривали довго. Здавалось, що ось-ось дістане „круцька” в голові, а таки не знайде... Але ... але ось у одному моменті спинився Олег біля захованого письма і тоді серед братії почався шум і сміхи... Тоді Олег хвилинку подумав – і здавалося останками своїх сил і нервів припав до аркуша, повідпинав усі „шпанеґлі” ... і записка впала на підлогу... Сміх, жарти, і обезсилений, спітнілий, а все ж таки з тріюмфальною усмішкою сів Олег на своє місце...

Прийшла черга на о.Каменецького... Дорогий наш Будзік (пластове ім’я з сеньйорського табору ”Гуляйполе”) прекрасно вив’язався зі свого завдання. Беручи до уваги його духовний стан, він перебував свою пробу в поважній формі. Мав розвинути ширше 13 точок, які мали б бути внутрішним законом Дубової Кори. Слідкуючи за словами Будзіка, перед нашими очима з’явився величавий собор Київської Софії з її великою центральною копулою і 12 побічними. Всі копули разом зображують символічно Христа і 12 апостолів. Будзік кінчить словами: „Куреневі Дубової Кори бажаю рости до слави Софійського Собору”. 13 точок перетворив о.Каменецький у одну 13 точку... І так, як міцно прикріплені бічні копули до великої, так і наші друзі повинні творити один міцний ланцюг довкруги свого Дубового Верховіття, а наша „Книга Законів” має бути невідлучним товаришем у житті кожного з нас...

Встає з крісла наш незрівняний смішака пл.сен. Помірко. Став, випрямився і жде на свій присуд. Це вже приблизно 12 година ночі! Помірко має знайти горнятко, наповнити зимною водою і принести. Знаючи місцеві обставини, це не була така проста справа. Та по обличчі Помірка промайнула легка усмішка, думав, мабуть, що це все! Вдарив зап’ятками: „наказ” – і відійшов... За коротку хвилю з’явився в дверях зі своєю роззброюючою усмішкою і з горнятком свіжої води. Та це не був кінець. „Помірко, піди з цим горнятком на гору до кімнати 11, де сплять сеньйорки. Чи сплять, чи ні, застукай, увійди до кімнати, підійди до ліжка Наді Глинянської і скажи; „прошу випити цю воду”. Більше ні словечка!”

Треба було побачити міну Помірка. Постояв хвилину мовчки і спитав: „Чи направду маю так зробити?” Острий погляд і слова: „Помірко, обернись, кроком руш на другий поверх!” Підніс благально очі вгору, глибоко відітхнув і пішов... Чекаємо... Минають хвилини... і ось перед нами Помірко знов. Обличчя усміхнене, хоч трошки заклопотане. „Наказ виконано, половина води випита”. Сердечний сміх друзів заглушив дальші слова Помірка. В прибіжищі „сеньйоріт”, з яких деякі вже спали, а деякі дрімали, зробилося маленьке замішання з приходом Помірка. Одна з них, я назвала б її Цокотуха, „засипала” біднягу Помірка дощем слів: „що Ви собі думаєте, як так можна, не даєте нам спати, що це все значить”... Одначе Надя зорієнтувалась, що це якісь пластові жарти, спокійно надпила воду і передала горнятко Поміркові. А що він не виконав зовсім правильно свого завдання (забагато говорив і виправдувався) це виявилось другого дня рано. Але Помірко боронився завзято і відпирав усі наступи. Все ж таки пробу перейшов.

Перед „іспитовою комісією” стає наш серйозний Іллюк. Йому припадає теж нелегка справа, з якої опісля вийшла ціла траґікомедія... Іллюк мав піти до кімнати сеньйорів, в темноті знайти ліжко, на якому спав Яйко (Осип Бойчук). Треба було його розбудити і спитати, чи має сплювачку... Поставити таке питання – треба було мати відвагу... А щоби Ви, друзі, які будете читати ці рядки зрозуміли, чому впало питання про сплювачку, подаємо коротку праісторію цієї ж сплювачки.

Коли на нашій зоні створилася перша організаційна одиниця УПС у виді Самостійного Гуртка „Дубова Кора”, гуртковий провід, надіючись, що наш гурт побільшиться, повідомив Головну Команду Пластового Сеньйорату про існування частини, з проханням затвердити її. ГК УПС радо повітала нашу нову одиницю і запропонувала нам, якщо будемо мати повних 10 членів, створити Курінь... Команда, між іншим, пише:

„Тільки не знаємо, чи Вам буде підходити чергове число, бо маємо затверджених 12 Куренів і для Вас випадало б 13-те. Але коли б тринадцятка психічно зле ділала на членів Куреня, ми можемо це число перескочити, хоч не бачимо розумної причини до того”.

Провід ДК вислав до ГК УПС письмо, в якому крім подання потрібних даних для затвердження частини, пише ось що:

 „Зі щиро пластовою веселістю та з вдоволенням прийняли ми Вашу пропозицію надати нашому Гурткові порядкове число 13. Зі своєї сторони будемо прохати дозволити нам мати офіційне число 13, але щоби 13 писалося відворотно (1ε). Це тому, щоби від нас відверталося усе лихо та нещастя”.

22.11.1948р. ГК УПС офіційним письмом затверджує наш Курінь. Між іншим, читаємо:

„Головна Команда Пластового Сеньйорату затверджує оцим Вашу сеньйорську частину як 13 Курінь УПС. Щоби від Вас відверталося все зло, зв’язане з тринадцяткою, радо будемо писати трійку у Вашому порядковому числі „навиворіть”.  Але де буде треба виразно зазначити число (як тут угорі), то напишемо правильно, але при тому тричі сплюнемо...”

Прочитавши попереднє – зрозумілою стане історія зі сплювачкою... А що Яйко займає якраз пост містокаманданта УПС – і хотів при кожному письмі до нас аж тричі плювати – ми подумали, що до цієї історії потрібна йому неабияких розмірів сплювачка...

Отже, коли наш Іллюк розбуджував Яйка – була перша година ночі... Можете, друзі, уявити собі ту сцену, яка відбувалася при ліжку Яйка. Він, втомлений довгою їздою з американської зони, заснув твердим сном... Довелось довгенько його будити, поки не порушився. Впало питання Іллюка:

-         „Пане скавтмастре, чи Ви маєте сплювачку?”

-         Яйко відкрив очі і сонним голосом пробурмотів:

-         „Що? Як кажете? Сплювачку? Ні, не маю!”

Спокійно відвернувся до стіни і знов попав у кріпкі обійми Морфея...

Та не судилося йому довго посипляти...

Через кільканадцять хвилин стояв уже біля нього Демчишин, який відбуваючи свою пробу, продовжував історію Іллюка. Поволі почав розбуджувати Яйка... Коли ж цей підняв голову, Демчишин запитав:

-          „Пане скавтмастре, а якщо Ви не маєте сплювачки, то скажіть, до чого Ви плюєте і кільки разів?”

Видно, що Яйкові було досить тих нічних містерій, і він досить гостро відповів:

-         „Плюю в писок, залежить якому свинтухові, а так довго, як довго держить його відкритим!”

Через кілька секунд спав дальше...

Треба подивляти Демчишина, який так зрівноважено перевів свої допити і сказавши тільки: „дякую Вам” – відійшов... Коли ж з’явився біля нас – перші слова його були:

-         „Виконано. Позвольте, що собі сяду.”

Міна в нього була дуже невиразна. Братія напружено ждала на його звітування. Що діялося, коли Демчишин усе докладно і досадно розказував, тяжко описати. Якби не пізня ніч і те, що треба було задержувати належний спокій, усе братство хіба вило б зо сміху нелюдськими голосами... Не перебільшу, що були моменти, в яких ми фізично не могли вже сміятися. Обличчя викривлені, червоні від сліз очі, а кожний корчево держиться за шлунок...

Тому, хто не переживав з нами тих нічних годин, тяжко буде собі уявити, як дійсно воно виглядало. А чи знаєте, товариство, як цих кілька спільно перебутих годин зблизило нас усіх, зв’язало сильним вузлом? Вузлом великої дружби? Кожний з нас відчував, що творимо один нерозірваний ланцюг, якого ніхто і ніщо ніколи не розірве!

Викінченням справи з сплювачкою мав зайнятись пл.сен.Андрухів, який не брав участи в Малому Багатті, бо захворів нагло. Він мав рано перевести „інтерв’ю” з Яйком у присутності нас усіх про події минулої ночі, як йому спалось, що йому снилось, чи хто будив його і т.п. Яйко цілком поважно відповідав, але питання Андрухова, а опісля і наші, були такі провокаційні, що Яйко поволі почав пригадувати поодинокі фраґменти з ночі. На кінець прийшлося нам розка-зати йому докладно перебіг нічних подій. А Яйко, як то кажуть, „свій хлоп”, прийняв це все зі щирим пластовим гумором і закінчив „інтерв’ю” словами:

-         „Ви „бігме” файні хлопці; вдалась Вам та Ваша Дубова Кора”.

... Надходила пізня ніч. По переведенні „проби” – залишились ще ті друзі, яких не було між нами. Для них устійнено теж певні завдання, які мали виконати на своїх місцях побуту. Наше Верховіття мало їх повідомити про це листовно.

І так:

Пл.сен. Подриґуля, як лікар, мав написати розвідку – реферат (на 10 хвилин читання) до 13.3.1949р. про застосування дубової кори в медицині.

О.Їжик відправить кожного року Службу Божу в наміренні членів „Дубової Кори” і панахиду за померших пластунів.

Мистецька душа – Баляс – має виготовити проєкт прапору і тотему Дубової Кори і якнайскоріше переслати до Верховіття.

Уласевич зараз по приїзді до Австралії має докладно описати свою подорож, своє життя, окруження, можливости праці і все інше, що цікавило б нашу братію.

Після цього наступило офіційне закінчення прийняття і кожний новоприйнятий дістав курінну відзначку. Кілька коротких слів від Скрип’ячої Пили і дружній стиск руки з кожним.

Треба кінчати... У ватрані догоряють останні дрова... Завтра ранком продовжаємо наради З’їзду. Наш гурт замикає круг і тихо пливуть звуки пластової пісні „Ніч вже йде”...

Мале Багаття закінчене. Радісно в серцях і Старої Кори і Зеленої, що гурт наш побіль-шився, що творимо вже Курінь, який начисляє 17 членів. Ми всі знаємо, що Дубова Кора – це для нас не пуста фраза, а певний глибокий зміст, зміст традиції нашої трьохлітньої пластової праці – серед радощів і смутків, успіхів і невдач, хвилин сумнівів, віри і широкого росту, що на сьогоднішній день стають нам до певної міри символом пройденого шляху і не даром витрачених енерґії і часу!!!

Весна... Теплий весняний легіт відсвіжує нас, приносить нові сподівання на дальше пожвавлення пластової праці. В склад нової Краєвої Старшини, вибраної на З’їзді, входять знов майже всі з Дубової Кори, та вже не як в.о.

Дубово-користе братство працює по своїх осередках і звітує про свою працю. Всі вони, крім пластової праці, включились в активну громадську діяльність, а деякі з них займають передові пости.

Довідуємось, що наш друг Уласевич виїхав у березні до Австралії. Пл.сен. Андрухів пере-буває з дружиною в транзитному таборі – їдуть до Канади.

В тому часі приходить до ОП УПС нашої зони письмо про пересунення старшої пластунки Євстахії Андрухів до Уладу Пластового Сеньйорату. Повідомляється її про це, і Євстахія Андрухів (дружина нашого члена) уже перед самим виїздом присилає заяву з бажанням вступлення до Дубової Кори.

Вже з моря пересилають Андрухови карточку зі змістом:

„До всіх пластових сеньйорів (-ок) Дубової Кори з дороги у дальшу мандрівку з моря засилаємо для всіх братів-сестер останнє  д о п о б а ч е н н я  в дальшій дорозі до Великої Мети. Скоб. Є. І М. Андрухови”.

Щасливої дороги! Всього найкращого в новому світі!

Травень... Одного теплого пополудня з’являється в нас в Ганновері наш Олег Волянський. Переїздом з Ґеттінґену, де відбував лікарський курс, таки не зміг відмовити собі, щоб не побути разом з нами...

Розуміється, зараз користаємо з такої нагоди, і ціла наша братія збирається у Шеховича. В сердечній атмосфері проходить нам час... Але найбільшою атракцією і несподіванкою цього вечора була хвилина, коли Олег сказав:

-         „Знаєте, як так сидячи в своєму Райне, думав про створення пісні для Дубової Кори, і ось тут маю першу спробу: одна стрічка з рефреном...”

Усі ми прямо накинулись на нього, щоб переспівав. За кілька хвилин, підхопивши мельодію, співали вже всі і постановили, що це вже буде початок нашої курінної пісні. Зміст її такий:

В тіні Вікового Дуба

Із палким в серцях завзяттям

Вся зійшлась Кора Дубова

На Великеє Багаття.

              Рефрен: Гей Кора, Кора Дубова,

Що до жартів все готова,

Непохитна і завзята,

В ній козацька кров заклята.

Кожному з нас хотілось розцілувати нашого симпатичного співаку за це його діло...

Він приобіцяв теж якнайскоріше розписати докладні ноти, щоби кожний з нас міг докладно обзнайомитися з мельодією. Олег! Чи знаєш, як ждемо на Твої ноти?!?

А чи знаєш, кілько нас чекає на них? Чи тямиш наші порядкові числа з Малого Багаття, - якщо ні – то подаємо – бо може і ще дехто призабув:

Кожний зі „сімки” – Старої Кори має порядкове число 7.

Ч. 7       Матла Олександер

Ч. 7       Матла Ірина

Ч. 7       Плющ Василь

Ч. 7       Шехович Володимир

Ч. 7       Крупа Теодозій

Ч. 7       Шутка Антін

Ч. 7       Левицький Юрій

              Зелена Кора:

Ч. 8       Волянський Олег

Ч. 9       о.Каменецький Осип

Ч.10      Помірко Володимир

Ч.11      Іллюк Сергій

Ч.12      Демчишин Михайло

Ч.13      Подриґуля Іван

Ч.14      Андрухів Микола

Ч.15      о.Їжик Семен

Ч.16      Баляс Володимир

Ч.17      Уласевич Ксаверій

¯   ¯   ¯

Місяць червень приносить нам повідомлення про пласт–зональний табор на поперед-ньому місці, де відбулося „Трипілля”. „Дубова Кора” дістає окреме повідомлення від Кори Вікового Дуба, що на зональному таборі розпалимо наше перше Велике Багаття...

... З якою нетерпеливістю чекали ми на цю торжественну хвилину. І вона прийшла...

Про Велике Багаття повідомляє нас наш Курінний: В „домівці” 1ε Куреня „Дубової Кори”, в таборі Лисенка, бл.2а/6 вирішено, що найкраща нагода запалити Велике Багаття надається саме на літному таборі в Еррель. Місяць наперід вислано повідомлення всім членам „Дубової Кори”, що дня 24.8.ц.р. відбудеться курінне свято, з пригадкою: поглянути в „Книгу Законів та Звичаїв” „Дубової Кори”.

Вже з п’ятницею почало стягатись дубовокористе брацтво. Пластуни сеніори Матла Олександер, Плющ Василь, Шутка Антін, що приїхали з Ганноверу, зустрічали вечором того дня Пилу, Мацька, Ю.Левицького на пластовому таборі, що ходили по таборі, як старі дуби і дивились згори на тих, що приїхали. В суботу закурився шлях з табору Гайденау і з авто-машини показалися спочатку шість ніг, а згодом три розсміяні обличчя барона фон Чух-Чуха, Сергія та Демчишина... З далекого Райне приїхав заспівати нам пісню Боян (Волянський), а з Галлендорфу Будзік, щоби нагадати нам про час і сумління. Надя Глинянська, що з міста рішилася перенести до лісу, – з трепетом душі готувалась до нової ролі.

Не всі зійшлися на перше курінне свято: ч:7 – Крупа – не приїхав, бо готувався до виїзду до США. Пл.сен. Подриґулю задержали хворі в лікарні, Андрухів – надіслав оправдання з дороги до Канади. З „китайців” одізвався тільки знаменитий Баляс, о.Їжика „заткало” – а Австралія (Уласевич) видно рішила замінити життя та рух – на мовчанку.

В товаристві інших пл. сеніорів – „Дубова Кора” готувалася до своєї інтимної зустрічі... Не обійшлося без того, щоби Мацько не сварив Матлу О. за те, що замість готуватися до „виступу” підчас горіння ватри, Олександер рішився іти спати. Пила „різала” по свойому, забуваючи при тому про те, що сон це найкращий лік для „знеможених, старших віком” пл. сеніорів.

В неділю рано, коли сонце виходило на небо – Курінний на столі біля шатра неграмотно писав програму на сходини Осередка Праці УПС та на Велике Багаття. В голові повний хаос. Коли ж піднявся Іцик – докинув ще кілька думок і ніби було все готове.

Отці пл.сеніори Побігушка та Каменецький – Будзік в товаристві пароха табору в Еррель станули до Служби Божої, в наміренні праці Куреня „Дубової Кори”. Фон Чух-Чух – гідно асистував при читанні Служби Божої, – а Сергій хотячи сфотографувати всіх учасників, устроював магічно-спортові штуки на високому дереві.

Після Служби Божої сеніори ходили оглядати власне шатро та пластову працю перед шатром. Шатро побудовану було майстерно і за відповідно передуманим планом:

1)    так щоби не треба було далеко бігати в ночі

2)    щоби не дразнити носа і ока пл.новаків, юнаків та ст.пластунів, коли деякі пл.сеніори запалювали „малу ватру”.

Командував при будові шатра відомий плановик і будівничий діпл.інж.Мацько.

Перед шатром побудовано за працею всіх ДК-івців та інших пл. сеніорів – в землі з піску, з моху та зелених шишок прекрасну емблему „Дубової Кори”. З обох боків засаджено два справжні дуби. В середині виріс дідуган – дуб – наш тотем, що став окрасою сеніорського табору. Дуба тягнув зі землі м.ін. о.Побігушка так міцно, і з справжнім завзяттям, що згодом злобні сеніори твердили, що саме та праця поділала на о.Побігушку, бо мабуть ніколи не був би пішов до лікаря. А так лікарі мали пацієнта і хоч раз від довшого часу щось заробили.

Після обіду треба було шукати плану перевести Велике Багаття. У програмі мало стояти:

1) відкриття, 2) курінна пісня укладу Бояна, 3) зачитання присутності та подання інформації про неприсутніх, 4) вибір Верховіття, 5) переміна Зеленої Кори на Молоду з відповідним церемоніялом, 6) прийняття нових членів, 7) звіт з праці кожного з членів „Дубової Кори”, 8) дискусія, 9) актуальні справи Куреня, 10) закриття.

Як відомо протоколів Куреня не ведеться, а тільки все реєструється в хроніці. Трудність була в тому, що не було ще письмового церемоніялу і традиції Великого Багаття. Воно було перше від початку існування Куреня. Розмови над формою церемоніялу проходили між шести сеніорами Старої Кори. Нараджувалися невпинно, щоб побудувати твердий звичай при вогнищі „Дубової Кори”.

На годину 12 ночі назначено запалення Великого Багаття. Точно о годині 12 ночі засіли довкруги високої ватри 12 членів Куреня. Балаґан мовчки відійшов від друзів в напрямі вічного пластового вогнища, що горіло по середині табору і приніс головню, щоби розпалити перше Велике Багаття. Всі члени Куреня стояли мовчки, на струнко, коли вогонь піднісся в гору, а Курінний проголосив запалення Великого Багаття. О півночі рознеслися слова першої стрічки курінної пісні укладу Бояна. Лиш Ганновер співав, бо інші ще не зуміли вивчити.

Кора Вікового Дуба згадав про минуле, про дружбу та про те, що повинно єднати всіх пластунів. Його слова закінчилися побажанням, щоби майбутнє Велике Багаття запалила „Дубова Кора” вже на вільній Батьківщині.

Стверджено присутність наступних пл. сеніорів:

1)    Стара Кора:         Матла Ірина

           Плющ Василь

           Шехович Володимир

           Шутка Антін

           Левицький Юрко

           Матла Олександер

2)    Зелена Кора:       о.Каменецький Осип

Іллюк Сергій

Волянський Олег

Демчишин Михайло

Помірко Володимир

Оправдання надіслали: Крупа Теодозій – Стара Кора, Подриґуля Іван, Баляс Володимир,   Андрухів Микола – Зелена Кора.

Не надіслали оправдання: о.Їжик Семен та Уласевич Ксаверій – Зелена Кора.

Згодом поступила заява Курінного про те, що згідно з „Книгою Законів та Звичаїв” „Д.К.” – Велике Багаття має зайнятися вибором Верховіття.

Кора Вікового Дуба склав своє уповноважнення заступати Курінь і просив обрати Курінним гіднішого з членів Куреня. Таку саму заяву склали Пила та Муравель.

Після виміни думок, заперечень та пропозицій – Стара Кора обрала нове Верховіття у дотеперішньому складі:

1)    Матла Олександер – Кора Вікового Дуба

2)    Матла Ірина            – Пила

3)    Шутка Антін            – Муравель.

В часі вибору нового Верховіття Великим Багаттям проводив Мацько (Шехович).

Згодом прийшла черга на заміну Кори. Зелена Кора по шости місяцях мала стати Молодою Корою. На виклик Кори Вікового Дуба постають з місця пл.сен. ч: 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17. Неприсутніх заміщає порожнє місце на залізному стільці, по суті обручі з гарматніх стрілен. Стара Кора підходить по черзі до кожного з них і ставить їм різні питання з ділянки пластової ідеології, звичаїв, культури, тощо. Коротко відповідають. На обличчях видно святочність і враження, яке викликує момент. Тиск рук також з тими, що їх немає на Великому Багатті закінчує пробу.

Зелена Кора чекає, бо наказу про розхід не було. Зза дерев виносять Мацько і Іцик здоровенного дубчака і кілька менших. Курінний підходить до кожного з них і зі словами „зміняєш Зелену Кору на Молоду” вдаряє по лівому рамені. Зелена Кора клячить на правому коліні і приймає зміну кори. Паде наказ заспівати пісню. Всі мовчки стають на струнко і з їхніх уст виходить пісня „Розвивайся ой ти старий дубе”... Під враженням цієї пісні, що її прекрасно заспівала вже Молода Кора – Стара Кора заніміла...

Глибока ніч, полум’я ватри і темінь лісу надавали ще більшої краси тому моментові. Такі враження переживається лише деколи і вони не забуваються ніколи.

Ще раз тиск руки і вітання Старою Корою закінчує церемоніял прийняття до Молодої Кори.

На чергу приходять кандидати на Зелену Кору. Надійшли дві заяви: від пл.сен. Евстахії Андрухів та пл.сен. Надії Глинянської. Евстахія Андрухів прийнята позаочно з ч.18, Надія Глинянська мусить пройти пробу і церемоніял прийняття. Викликана з сеніорського шатра підходить до гурта. Занімає порожнє місце. Кора Вікового Дуба ставить питання чи підтримує заяву вступити до 1ε Куреня УПС „Дубова Кора”. Паде відповідь, що так. Згодом дається доручення: віднайти серед нічної теміні дерево дуба і принести листки. Звичайно на обличчі видно неспокій і ... страх. Все дрімає, спить і ліс, земля, довкілля і пластуни по шатрах. Час від часу видно постать дижурної пластунки, що проходить біля запаленого вогнища і сильветки тих, що радять біля спільної ватри. Глинянська хвилину подумала а опісля вийшла з круга. За 5-6 хвилин повернулася з дубовими листками. Як і де найшла – її таємниця. Після формаль-ного прийняття, на ч.19 і назви  Зеленої Кори, дістала окреме доручення виготовити проєкт тотему для Куреня. Зелена Кора ч.18 Е.Андрухова має завдання постаратися про матеріял на курінний прапор. Проєкт прапору має виготовити Баляс Володимир. Біля 3 години ночі, згідно з Книгою приступлено до звітів. Матла подає коротко про тих, що неприсутні, а згодом кожний з дубовокористого брацтва „сповідається”. Цікаво було слухати багатьох, які зрештою вже не першої молодості, розказували про свою пластову чи громадську діяльність. Такі слова в багатьох, як „займає пост Уповноваженого КПС, Голови КПС, Командантки пластунок чи Ком. пластунів” – говорить само за себе, за працю в рядах Пласту. Не говорити вже про тих, що зголошують „кошовий, зв’язковий, виховник – в одній особі”. В тому образі маємо історію нашого Пласту на еміґрації. Одні говорять про свою громадську роботу, другі дещо замовчують, бо бояться, що ліс почує...

Пл.сен. Плющ згадує про своє минуле, що далеко різниться від усіх інших. Він один між нами, який ріс в крузі скавтів в колишній російській імперії та був свідком народження Українського Пластового Уладу на східніх українських землях. Сьогодні він знову активний пл.сеніор. Його ідея – подбати про те, щоби лави Пласту доповнилися молоддю зі СУЗ. Слова пл.сен. Плюща підтримали Волянський, Демчишин, Шехович. Останнім говорив про себе Курінний і як звичайно багато набалаґанив, не сказав нічого путнього, що і є в його звичці.

Формальна частина ватри кінчалася, але до години 5 ранку велися розмови навкруги справ Куреня. Вирішено поширити стан Куреня, забезпечити фондами дупло Муравля, пере-вірити деякі точки „Книги Законів і Звичаїв” і доповнити ці місця, що бракують. – Муравель скористав з нагоди і зібрав гроші.

Гутірка йшла дальше мимо видної уже на обличчах втоми. Веселі сміхи викликувало іменування поодиноких пл.сеніорів. Матла О. дістав своє, бо назвали його Балаґаном. Матла І. стала Пилою, щоби могла різати всіх, включно і чоловіка. Шутку назвали Іциком. Нова наша Зелена Кора по довгому торзі погодилася на ймення „Омела”. Мацько так і Мацько залишився. Плющ вибрав собі старе своє юнацьке ім’я „Ведмідь”. Іллюка прозвали Параґрафом, Волянського – Бояном, Демчишина за його професією „Азбукою” прозвали. „Будзік” (о.Камене-цький) має будити всіх приспані сумління. Юрко Левицький, хоч люльки не курить але вже по традиції, за Христею Матла залишився „Люлькою”. Помірка фон Чух-Чухом окричали. Він з роду в рід шляхетського походження, пан на Гайденаві, власних багатьох кінських стаєн і неперевершений знавець шлункових справ. Недаром його і в Канаду не пускають... „Китайцям” вирішено не давати імен, бо не відомо як би вони їх сприйняли. Розмови відносно змін де-яких точок Книги вирішено перенести на сходини ганноверського круга пл.сеніорів, які мають виготовити проєкт і передати іншим під розгляд.

Темінь почала зникати, виразнішими ставали сильвети дерев. Годинник показував 5 годину ранку. Ще раз струнко, курінна пісня і ... розхід...

Перше і чи не останне в Европі Велике Багаття „Дубової Кори” закінчилося. Будзік, який мав дбати про точний час ... і сумління – зник. Віднайшли його, як спав у шатрі. Балаґанові і Ведмедеві стелився шлях до Ганноверу. Прямо від вогнища помандрували до станції, щоби від’їхати до міста.

Перед іншими виднів другий шлях далекий, незнаний. Велика мандрівка, що її зовуть скитальщиною, ще не закінчена, ми мабуть щойно в половині дороги. Щасливий буде той, що її закінчить, хто дійде до мети, до дому...

Прочитавши попередні стрічки нашого Курінного – Балаґана про наш святочний день, - подаємо теж враження з Великого Багаття, якими поділився з нами наш друг Ведмідь... Читайте, друзі, ці рядки з великою увагою, не минайте ні словечка, - а пережийте те все, що відчував у ті великі для нас хвилини і сам Ведмідь... Щира дяка Тобі друже Ведмеде від нас усіх за Твої глибокі, сердешні слова ...

Догоріли останні вогні загально-таборового багаття... Відгомоніла повна чару – Ніч іде... Потроху замовк, останній на німецькій землі, пластовий табір бритійської зони.

Ніч прийшла ...

І тоді, коли закінчився день, присвячений загально-пластунським справам, коли всі вже відпочивали, коли виконано було всі обов’язки: громадські, загально-пластові і навіть особисті, зібралася „Дубова Кора” на своє перше і останнє Велике Багаття на чужій і холодній землі Німеччини.

Була тиха ніч ...

Вона покрила землю своїм чорним оксамітовим пологом і ніби марила над нею пісня спокою. А в безмежности темно-гранатового неба горіли зірки майже такі, як і в рідному краю.

Задумано сиділи навколо, ще чорного і холодного багаття дубово-корівці, чекаючи менту, коли спалахне перший вогонь, віднова життя – дороговказ на будуччину. Полум’я спалахнуло. Кругом тиша, шум лісу і в спалахах вогня, як різьблені, тіні дубовокорівців. Віковий Дуб розпочинає життя Багаття. Про рідний край, про розкиданих по всьому світі пластунів говорить він, оповідає як на руїнах чужого міста зібралась пластова братія, як понад усі труднощі будувала на чужині пластове життя, як зродилася думка про створення нашого Куреня.

„Тут, далеко від рідної землі зібралися пластуни – старі і молоді, що в наслідок окупації, війни, поневолення нашого краю, втратили зв’язок з своїми рідними курінями, або навіть не встигли мати ще батьківських куренів. Але вони знайшли головне в пластовому житті – спільну мову. І старий, може найстарший з українських пластунів – Ведмідь – пластун, який проніс крізь тридцять років страшного, як безодня життя, запах диму першого багаття 1917 року і ми, що творили Пласт на Західніх Землях і ви, що прийшли до нього тільки тут на чужині – стали єдиною пластовою родиною. Отже цілком природньо ми відновлюємо сьогодні наше Спільне Велике Багаття – у ньому палає вогонь попередніх наших батьківських куренів, в ньому палає вогонь наших сердець, не затухаючий вогонь великої скавтської ідеї”.

Під спалахи вогню, у цю задуману ніч, перед нашими очима встає полум’я перших пластових багать нашої неосяжної батьківщини. Горить вогонь першого Великого Багаття у Львові та Києві, полуменіють огні багать Чорногори, степів України, Поділля, Волині, Черни-гівщини.

В чорній безмежності ночі встають обличчя тисяч і тисяч пластунів, що кров’ю записали в книгу життя нашого народу – основне гасло скавтів світу „Б о г  і батьківщина”. Вонм нахиляються до нас, вони тут між нами ... І ніч повна пісень пластових куренів, що через життя і смерть маршують до переможної будуччини.

Падають останні слова Вікового Дуба – „Привітаймо  у нашій родині, у першому еміґра-ційному курені пластунів-сеньйорів бритійської зони – „Дубовій Корі” – нову галузку Куреня – Омелу, привітаймо змужніння нашої Зеленої Кори у Молоду – ростемо, міцніємо, загар-товуємось ... Перед нами далека путь.”

А далі Ведмідь говорить про велику символіку еміґраційного Куреня „Дубова Кора”, що вже об’єднав у собі пластунів з різних провінцій України, що на його думку має стати одним з побажань Великого Всеукраїнського Соборницького Пласту.

І наші думки линуть у будуччину, коли тисячами нових листків вкриється „Дубова Кора”, у будуччину, коли вся Велика Україна покриється пластовими куренями, коли на великому Софійському майдані замають прапори куренів Київщини, Львівщини, Закарпаття, Зеленої Буковини, Одещини, Донбасу і соток інших провінцій Великої Соборної Української Держави, коли прийде Великий День Відродження.

І сяють очі – втомлені життям, очі старих пластунів, і розривається полог темної, чужої, холодної німецької ночі і дзвенить, зростає у наших серцях пластовий гимн ...

Ніч іде. Тихо пливуть години. Омела має наказ – два завдання для Пласту – вмілости і гострої думки. Кожен пластун має, перед вступом до „Дубової Кори”, внести свій дар у її скарбницю.

Сестриця, Ти маєш зробити тотем „Дубової Кори”! Сестриця, Ти є щасливою! – Тотем – що зробиш його Ти, колись буде тисячам молодого листя нагадувати, як ми йшли через чужину, - несучи в серцях Україну. А сестриця Андрухів має вишити наш прапор. Цей прапор колись пройде через всю Україну, - ми це знаємо, - на велике свято Визволення його принесуть наші діти – наше Дубове Листя.

У безкрайності нічного неба горять зорі, шелестить вітер, обступають нас блище і блище дерева лісу, дивляться зорі і дивиться ліс, як серед глухої ночі у Молоду Кору виростає Зелена Кора Вікового Дуба. Дивляться зорі і дивиться ліс з здивуванням і з захопленням, як малими і великими дубками посвячуються в нові лицарі правди, любви і відданости своїй батьківщині, пластуни скитальці.

Ой! і бадьора ж кора росте у Вікового Дуба. На всі питання, не зупиняючись на мить, дають відповіді зеленокорівці.

А на кінець, - ой же і хитрі зеленокорівці, - вітають вони Стару Кору Вікового Дуба старовинною українською піснею: „Розвивайся ой ти старий дубе!”

Летить пісня по темному німецькому лісові і схиляються вуха ялинок ближче до землі і захоплюються піснею далекої для них України.

Відкіля беруться сили йти у ночі і перемагати? Відкіля беруться сили мріяти про Велику Будуччину і жити для неї? Від багаття, - бо воно полуменіє вогнем Всесвітньої Пластової Ідеї, бо воно полуменіє найкращими заповітами Бога. Від диму багаття, бо воно сталить наше тіло, загартовує наш дух.

Ніч іде. Перший звіт членів „Дубової Кори” про їх роботу за минулий час. Громадська і загальнонаціональна робота... Загально-пластова робота... праця в „Дубовій Корі”... особисте життя...

Падають короткі, скупі слова звітів...

Дубове Листя – діти майбутнього!

Ці люде жили у важку добу. Добу жорстокости і крови, добу безправ’я та злигоднів. Були дні, тижні і місяці, коли вони жили в жаху можливої репатриації – повороту у в’язницю на катування та смерть. Роки вони були гнані, голодували, тулились у кімнатах по декілька родин. Більшість з них втратили своїх найближчих, всі втратили свої домівки та майно.

В о н и   б у л и   Д П, тобто люде без батьківщини, без прав без майбутности або з майбутністю темною як ніч. Дубове Листя! Треба було мати багато внутрішньої сили для того, щоб навіть просто жити у цю чорну добу. Вони не тільки жили, вони працювали, будували життя, будували будуччину своєї батьківщини.

У звітах про це не було мови. Кожен говорив ніби-то про цілком буденні справи. Говорив коротко і скромно. Милий Балаґан – перевантажений працею громадською, загально-національною, завантажений працею по технічній школі, маючи на руках дітей, - він вмів у цьому життьовому балаґані знаходити час, енергію, і головне велику любов до Пласту, до сотки новаків, юнаків, старших пластунів, зумів стати Віковим Дубом нашої „Дубової Кори”.

Сестриця Пила, ніжна як билинка, від руїн Берліну і жахіття бомбардувань, від пожеж Ангальтербангофу, - з купою дітей на руках, з працею вдома і поза домом, - скільки запалу віддавала вона у ці чорні, похмурі дні, для Пласту, для життя. Чи не вона була душею соток пластових імпрез, ентузіястом творення „Дубової Кори”, полум’ям ганноверського пластового життя.

А Ти брате Крупа перейшовши жахіття минулого, жахіття, що їх вистарчило б для десятка міцніших, хиба не знайшов у ці дні нашого таборового життя часу і любови для нашого Пласту.

Сиві і на пів сиві від горя і переживань пластові сеньйори, дубовокорівці – священики, вчителі, доктори, оповідали про свою буденну роботу, а перед моїми очима вставали тисячі скитальських дітей, що по школах вчились у них любити Бога, Батьківщину, життя, знати це життя і вміти дати собі раду в ньому. Перед моїми очима ставали переповнені народом церкви, де падало слово проповіді, гаряче слово любви і правди. Розкривалися двері лікарень і меш-кань, де проходив важкий труд пластунів-лікарів, часто-густо праця в день і в ночі у боротьбі за здоров’я своїх братів скитальців. А крім того, крім щоденної муравлиної праці соток громад-ських, загально-національних обов’язків, - бо пластун має бути першим в лавах політичної еміґрації, - повсякденна пластова праця.

Падали сухі слова звітів, а перед моїми очима розгорталась непомітна, але героїчна праця буднів.

Чи не легше вмерти раз на широкому полю бою, в піднесенні і запалі, ніж що дня боротися з буденщиною, боротися не заламатися, бути доброї гадки.

А ще в моїх очах ставали ті, що сьогодні не стали до звіту, бо пішли у дальшу мандрівку. І першим з них Ти Друже Семене, який вмів бути не тільки духовним отцем але й найкращим другом всіх таборян з різних земель України.

Ніч ішла ... Ішло хрещення тих нових, що ще не мали свойого власного курінного імені. І нічну втому перемагав веселий регіт, тих, що в найчорніші дніі, на чужій землі, зберегли молоді душі.

Дим Великого Багаття ще і ще раз обвивав їх, гартував до нових боїв. Полум’я грало на їх обличчях, а очі дивились у майбутнє. Був світанок, блідий і прозорий, з долин гайди вище і вище підіймався туман...

Ніч пройшла ... Приходив новий день, день щоденної праці, боротьби за життя і Ідею.

Частина дубово-корівців мала вже іти в дальшу путь, - відразу від Великого Багаття. Їх проводила остання братія.

Ставало сонце. Ставало сонце майбутнього.

... Ясні зорі, які мерехтіли над нами цілу ніч підчас Великого Багаття – уже меркли ... Сіріло ... По від’їзді Ведмедя і Балаґана залишилася ще решта Старої і Молодої Кори... Таборовий день перейшов без особливих змін...

А у вечорі, коли молоді друзі пішли спати у своїх шатрах, дубова братія засіла знов при вогнищі... Здавалося нам, що це горить ще наше Велике Багаття і продовжуємо наші думки, наші плани... Впало ще багато нових проєктів. Треба би викінчити нашу курінну пісню – це вже справа Бояна. Чух-чух піддає думку, щоби подумати про спеціяльні додатки до однострою, які мали б відрізняти нас від інших куренів. Між іншим пропонує бронзові скарпетки (штуци) зі зеленим обрамуванням у горі – закінченим двома дубовими листками і жолуддям. Паде думка Мацька, щоби всі діти наших членів були автоматично жолудями. Кожний член має моральний обов’язок, крім батьків, інтересуватися і опікуватися жолуддям, - навіть коли вже роз’їдемося. Ця думка беззастережно подобалася усім. Дальше – Боян, Азбука і Пила домовляються, щоби збирати усі матеріяли пісень і віршів, у яких згадується про дуб. Зібрані матеріяли мають бути у Пили. Люлька висуває проєкт про наш клич. Різні проєкти, цитати з поезій, а таки Люлька перемагає своїм кличем „дубе, кріпись!” Усім припав він до серця... і думаємо, що всі наші друзі, які не були з нами – теж радо погодяться на нього.

Мацько порушує справу Листя. Кілька друзів рішили вибрати собі з юнацтва і старшого пластунства кандидатів на Листки. Якщо ці перейдуть свою пробу на пропозицію своїх гайових, після затвердження верховіттям стануть листками. Дальше виринає думка, щоби створити т.з. прихильників – друзів „Дубової Кори”. Це можуть бути пластові сеньйори з інших куренів – або і не пластуни, які живо цікавляться пластовим рухом і яких ми добре знаємо.

Першив Другом „ДК” стає скм. В.Ерденберґер (Дуку), член 5 Куреня УПС „Червона Калина”. Він знає усіх нас – ми знаємо його. Цілий час пластової праці були ми взаїмно в тісному зв’язку, він знає про життя і ріст „Дубової Кори” і від самого початку був великим приклонником нашого Куреня. Вітай нам наш Друже Дуку!

До пізної ночі просиділи ми біля вогня...

З табору виїзджають Омела і Іцик. Нас що раз менше. А наш Боян таки ще перед виїздом зложив другу стрічку нашої пісні – хоч нот ще не написав! Слова її такі:

              Вже горить палає ватра,

              Думи всіх далеко линуть...

              Бо сьогодні чи теж завтра

              В бій підем ща Україну...

                          Гей, Кора, Кора Дубова і т.д.

(Примітка переписувача: Згодом ми змінили приспів до другої стрічки і замість „до жартів” дали „до змагу”, тобто приспів до другої стрічки був:

                          Гей, Кора, Кора Дубова,

                          Що до змагу все готова,

                          Непохитна і завзята,

                          В ній козацька кров заклята.)

Отже є наша пісня! Олег! Ноти, ноти!!!

... Кожний день забирає від нас когось, Ось іде Будзік. Жалко йому розставатися з нами, а нам так прикро пращати його... За короткий час від’їзджає до Канади. Ще два дні і нема вже Чух-Чуха, Параґрафа і Азбуки. Так тихо і пусто по їх від’їзді. Остається нам ще тільки кілька днів і ми теж покинемо ці дорогі місця, до яких здається вже ніколи не повернемось... Кожного з нас жде далека дорога у незнаний світ. Сумно але правдиво ...

Минуло все як сон, як гарна казка – і ми роз’їхались. Наш сеньйорський табор назвали ми „Останнє Багаття”. Так, це дійсно було останнє. Мабуть у першу його річницю багатьом із нас прийдеться розпалювати його на самоті, а свої самотні думи пересилати для всіх ... Важко стає на серці, але ... „Дубе, кріпись!”

„А дуб могутній                                            Хай в’яне листя,

жолудьми багатий,                                     хай метіль гудить,

спокійно в темну,                                        це сил його не зможе

зимну даль глядить. -                                 підірвати,

Та ж він не дармо                                        і плід його прийметься

Тепле літо втратив!                                    й буде жить!” (І.Ф.)

Вже на таборі повідомив Балаґан сеньйорів, що прийшло від Команди сеньйорату повідомлення про сеньйорський табор, що відбудеться у Міттенвальді, у серпні місяці. Зголошення учасників треба було негайно вислати. Три дубовокористі голосяться змісця: Мацько, Люлька і Іцик... Після Міттенвальду відбулися теж наради Головної Пластової Ради в Кіферсфельден, пограничній місцевості між Німеччиною і Австрією. Пила і Мацько, які є членами ГПР, дістали окреме повідомлення і рішили їхати... Іцик з ними в ролі ... кухаря ГПР .. теж не аби який почесний пост!...

Про Міттенвальд і сен.табор віддаємо голос Іцикові:

„Дубовокориста Братіє!

Пишу Вам про свої вражіння зі сеньйорського пластового табору у Міттенвальді, що відбувся в днях 3-16 серпня 1949 р. Якщо не дуже вірно, то простіть, - на старість пам’ять уже заводить. Зрештою хай справляють Люлька, Мацько або Омела.

                                                                                     Дубе, кріпись!

                                                                                                                        Іцик

... Що Головна Пластова Старшина пришле нам квитки на безплатний переїзд, цього ніхто не сподівався. Навіть ці, що зголосилися на сеньйорський табір, тобто: Мацько, Люлька і я. Але раз прислали, то треба їхати... Мацько і Люлька поїхали по короткій задержці у Мюнхені прямо до Міттенвальду, а я щойно на другий день після обіду. На станції стрічаю о.Смика, Станичного та організатора табору. Він примощує мене на машину, що відходить до Єґер Касерне, а з відтам на місце таборування. Дальше показується, що моя зелена хустка, якою я так гордився, здезорієнтувала о.Смика і цей вислав мене до юнацького табору (добрий знак, видно, що не старіюсь!), Перейшов уже пішки цю дорогу з юнацького до сеньйорського табору, а там ще нічого немає. Купа шатер у безладі. Мацько, Люлька і Яйко (О.Бойчук) ставлять уже одно шатро для новацтва, - а решта пластової братії порозлазилося або лежить у холодочку. Ледве зміг скинути наплечник, а вже мене затягнули до роботи. І так нас чотирьох будували ці шатра для новацтва, сеньйорок та нас. Ще мушу згадати, що і знайомства поробив – як добрий пластун розуміється в першій мірі з кухнею. Зрештою так урадила братія з англійської зони. Казали, що всюди може бути зле, але в кухні – ні...

Погода була прекрасна. Праці не багато – принести води  до кухні, нарубати дров чи прикрасити табір. Час від часу „плянове навчання” – сигналізація, вузли і т.п.

Ми почали роздумувати над тим, як зробити прогульку. На поміч прийшов нам Отаман (Др.П.Гірняк), що домовився за тягаровий віз. Усталено туру: Оберамерґау, Лінтергоф, Етталь. І треба признати, що прогулька вдалася під кожним оглядом. В Оберамерґау оглянули ми славно-звісний театр, де раз на десять літ відбуваються вистави мук Христових – зробили кілька знимок і поїхали дальше до Лінтергоф, оглянути палату Людвика ІІ Баварського. Несамовите пригнітаюче враження. Стільки золота на стінах, що прямо на душі тяжко стає. Найкраще виглядала штучна печера, де в перше поставлено оперу Ваґнера „Логенґрін”. Усе це розуміється удержане у взірцевому порядку, хоча відвідувачів приходить як на прощу.

Третим етапом цієї одноденної прогульки був монастир в Етталь зі знаними еттальськими лікерами та пивом. Це один з найстарших манастирів, у якому переховуються мощі святих. Мощі ці є хоронені в скляних габльотках, в бічних вівтарях церкви. У поворотній дорозі до табору звернули ми з дороги, щоб викупатися ще в озері.

Після повороту з прогульки почав падати дощ. Паде і паде! ... В нашому шатрі прямо повінь. Треба було з плахти будувати в шатрі друге шатро.

... А дощ паде і паде! ...Тепер уже краще Люльці і мені. Тільки бідний Мацько, що спить на краю мокне. Усі промокли до нитки. Кухня обвішена та обложена черевиками та лахами, що приступити годі. Бачу, що сушення нічого не поможе, тому роздягаюся до купелевих штанят і так ходжу...

... А дощ паде і паде!...

Сьогодні Мацько придумав нову річ. Кухню, що стояла не уживана вбудував у нашу шатро. Тепер уже всі перенеслися до нас сушитися. Дивно виглядає шатро з трубою – уже навіть зродилася ідея відзначки цього табору: шатро, краплі дощу, з шатра виглядає труба з великими клубами диму. „Одноокий” (Др.Шевчик) висушує своє шатро „кадильницею” – це подіркована банька з мармелади, у якій він розпалює вогонь і нею сушить шатро.

... А дощ паде і паде ... Але гумор нас не опускає. Дітей  - мовляв – треба перенести до табору Єґер. Запакували в авто і перевезли до великої домівки СУМ’у. Там будуть дальше „таборувати”.

Отець Смик щоденно прибігає і приносить нові вістки метереологічного інституту: це льокальні дощі, скоро буде погода... А дощ паде і паде ... Це уже шостий день безнастанно.

Треба нам подумати про відправу курінних проводів УПС. Думали відбути її на місці таборування, однак прийдеться іти до табору. Очікуємо, що кожної хвилини прибуде решта „дубовокорівців” – Балаґан, Пила та Омела. Уже є – тільки Омела. Пила захворіла і не могла з Балаґаном приїхати.

... Відправа курінних проводів відбувається в приміщенні гімназії. Відправою проводить Сірий Лев. Заслухуємо рефератів Сірого Льва, Яйка, Др.Манастирського, опісля ідуть звітуван-ня поодиноких Куренів. Біда! Балаґан мав зробити звіт та нам його не прислав. На скору руку Мацько, Люлька і я сідаємо, щоб написати звіт...Приходить черга на наш Курінь – Мацько звітує. Під кінець його звітування, відкриваються двері і входить Дуку. Він привіз звіт від Балаґана. Я виходжу і відчитую звіт; показується, що оба звіти покриваються зглядно доповнюються. Звіт ОП УПС’у знову відчитую я зі записок Балаґана. На залі голоси вдоволення. Усі признають першенство нашому звітові, головно у цьому місці, де Балаґан передає до диспозиції референтові УПС тих сеньйорів, які не активні і не відгукуються на заклики ОП УПС’у. Далі слідують реферати та напрямні дальшої праці УПС і дискусія. Усе це відбувається у двох днях.

У відправі взяли участь курінні проводи, зглядно делегати 11 Куренів (двох бракувало). Це все таке імпозантне і знак, що сеньйорське брацтво серйозно ставиться до праці. У другому дні нарад Люлька виїзджає, щоб полагодити деякі справи.

Вечором перед першим днем нарад – весела ватра. Провадить Мацько. Учасники – усі улади, починаючи від сеньйорів а кінчаючи на новаках. Ватра не зла, однак ми у нас (на англійській зоні) бачили кращі. Мацько також не дуже вдоволений. Пропонує після першого дня нарад зробити веселу сеньйорську ватру в гімназії. Усі погоджуються. Вправді на перед іде поважна частина – це підготовка на пращання Сірого Льва. Мистецьке оформлення в руках „Дзиґи” (Роми Дзюбинської) та Др.Манастирського. Мене також втягують: рецитую вірш Храпливої „При весняній ватрі”. Веселу ватру розпочинають змагання „Великого Слона” з „Однооким”. Цікаві змагання та ще до цього виграв Одноокий, бо кладе два рази більшого „Великого Слона” на лопатки. Слон був розлючений. Дальше „ex abrupto” продукувалися усі – усім, а на кінець ще й танки завели...

Після останнього дня нарад – знову ватра. Тим разом поважна. Це пращання Сірого Льва перед виїздом до США. Слово до Сірого Льва прекрасно виголошує о.Смик, дальше пісні, Дзиґа рецитує уривки з Івана Вишенського (І.Франка). Сірий Лев зворушений, але і всім нам серце стискається. Я рецитую „При весняній ватрі”, дальше ще кілька пісень і відповідь Сірого Льва. – Від ватри розходимося у сумному настрою. Зникла життєрадісність, безжурність; ми усвідомили собі, що за тиждень, за два, чи місяць не стане між нами, які ще залишилися тут у Німеччині, Сірого Льва – уосіблення Пласту, людини, що Пластом і для Пласту живе ...

... Як прикро покидати товариство, з яким ми пробули ці два тижні, Ви усі здаєте собі справу.

По дорозі, як виринуло питання зробити кілька-годинну прогульку на Олімпійський стадіон в Ґарміш та Партнахклям – усі дубовокорівці годяться. Провідником є „Одноокий”. Партнахклам – це корито гірського потока, вижолоблене в скелях глибиною до 20 метрів, з різного рода водопадами та закрутами. Дуже гарно виглядає у погоду, коли вода, що розприскується міниться красками веселки.

Їдемо до Ганноверу ...

Два тижні побуту між „американцями”, а вже такі тісні приятельські взаємини запанували. Яйко каже: „Вам так удався Ваш Курень! Файні хлопці”. А о.Смик додає: „Ми зовсім інакше уявляли собі про Вас”. Навіть Яро був думки, що цей табір для зближення „англійців” і „американців” багато зробив. А ми самі вже додаємо: „не такий дідько з Пашківської області, як Ви нас називаєте, страшний, як Ви собі уявляли”.

Дубовокориста Братіє! Наплодив багато! Якщо щось надається – помістіть. Місця, що дуже діткнули б наших „богів” з Мюнхенського Олімпу – скресліть.”

Вже за час від останньої нашої зустрічі на „Останньому Багатті” - від’їхав від нас Будзік (6.9.49). Перед від’їздом дістав окреме доручення від Балаґана, яке звучить: „Верховіття Дубової Кори уповноважнює Вас обняти всю Дубову Кору Канади у свої обійми.”

Канадійська Дубова Кора числить три Молоді Кори та одну Зелену:

1. о.Семен Їжик –       Молода Кора

2. Баляс Володимир –    “             “

3. Андрухів Микола  –    “             “

4. Андрухів Евстахія – Зелена Кора

... Дорогий Будзіку! Обніми кріпко нашу канадійську кору і жди на нас! Допобачення!

 До Америки виїхав теж пл.сен. Крупа (26.9.49) і Параграф зі своїм жолудем Оксанкою.

Друзі, їдьте щасливо і якнайскоріше пишіть до нас. Наш велетень Чух-Чух перебуває уже в транзитному таборі – його кличе Канада. Попаде теж у обійми Будзіка. Чух-Чух – засмійся ще раз до нас!

... Якщо пощастить Омелі, Люльці, Пилі і Балаґанові переплисти зелену воду океану і дістатися теж до Канади, тоді більшість дубовокористого брацтва буде рости на Канадійській землі. Але з постійною надією і вірою на поворот до рідного краю...

Мацько рішений їхати до Австралії. Нам видається, що коли б не його родинні обставини – він напевно їхав би з нами...

Наш Ведмідь задивлений у величаву постать Свободи – думає про Америку.Не знаємо досі ще, що думають Боян, Азбука і Муравель.

... Неділя 2 жовтень прекрасний осінний день ... У Пили і Балаґана зійшлися Мацько, Люлька і Іцик. Ми як звичайно почали балачки на пластові теми. Мацько подає свій проєкт про листя і жолуді – який має бути по докладнішому обговоренні поданий до відома усім членам. Остаточне рішення у цій справі видасть наше чергове Велике Багаття. Друга дуже важлива справа, це конечність відтворити у цілості життя нашого Куреня – значить виготовити хроніку „Дубової Кори”. Тут призадумуємось над формою, змістом хроніки. Думки поділені.

1). Хроніка як така має писатися в окремій книзі (це завдання Пили). Про окремі події, зарядження, інструкції Верховіття випустити окремий листок, назва якого усталиться. Його зараз розіслати до всіх членів.

2). Беручи до уваги нашу майбутню розпорошеність по різних країнах, - чи не краще буде написати цілість хроніки (від початку по сьогоднішний день). Це мало би бути циклостилеве видання, викінчене і розіслане в дні 1 листопада цього року. І мимо цього, що наразі немає однозгідности думок, брацтво рішає, щоби дещо відтяжити Пилу, деякі відтинки часу з життя Дубової Кори кожний з них опрацює. Решта і получення у цілість залишається Пилі.

Пила пропонує, щоби обов’язково зійтися і попросити на сходини Ведмедя, який між іншим має написати про свої враження з Великого Багаття. У порозумінні з Ведмедем вирішено відбути сходини у його приміщенні.

Дня 18.10. на жаль тільки нас троє явилось у Ведмедя: Люлька, Іцик і Пила. Мацько на той час „у якійсь важливій справі” зник з Ганноверу, Балаґан, як звичайно набалаґанив, мав теж „якісь непередбачені справи” – і не прийшов. Але ми обговорюємо справу без них, бо час наглить. Просиділи ми повної півтори години і хочу зазначити, що такої цікавої і гарної атмосфери, як саме на цих сходинах, не було вже давно. І як багато вони нам дали. Розмови наші були продовженням з неділі – а саме про хроніку. Нам цікава була думка Ведмедя. Прекрасно мотивуючи свої думки – зумів Ведмідь переконати, що все ж таки краще буде викінчити і видати хроніку як цілість. Умовини нашого життя можуть бути такі різні – і хто знає чи вдалось би нам крім хроніки видавати окремі листки, дописуючи у них теж і частини з хроніки. В майбутньому життя нашого Куреня – це буде індивідуальне життя кожного з нас зокрема – де б він не був. Листи поодиноких друзів про їхнє життя, які будуть час до часу присилати до Верховіття, - будуть продовжувати нашу хроніку. Завданням Пили буде збирати ці всі вістки – уривки з них, або й цілість перебивати на цикльостилі і з евентуальними новими інструкціями від Верховіття розсилати до цілої Дубової Кори.

Рішено отже створити хроніку саме в такому виді. Всі матеріяли мають бути викінчені в рукописах до понеділка 24.10.ц.р. У цей день маємо знову зійтись у Ведмедя, щоби докладно перейти і обговорити опрацьований матеріял. Після цього залишається нам не цілий тиєдень на технічне викінчення.

Ми розійшлись і з твердою постановою довести наш задум до побідного кінця. Ще кільканадцять днів і наша хроніка розійдеться по цілому світу – до всіх наших друзів, які не мають змоги бути з нами.

Дня 24.10.ц.р. відбули ми чергові сходини. Неначе продовженням попередніх атмосфера тих кількох годин була прекрасна і вони увінчалися на думку нас усіх повним успіхом. Наш друг Ведмідь прикрасив свою привітну кімнатку квітами і галузям дубових листків, що створювало своєрідний настрій. Це було наше мале багаття. Навіть Балаґан явився. Мацька ще не було. Ми приступили до відчитування матеріялів. Через дві години пересувалися у нашій уяві картини минулого. Велике враження зробило на нас читання Ведмедя.

Коли ж уже дочитано все до кінця, з малими заввагами поправками рішено ці всі писані матеріяли передати Омелі і Люльці, яких завданням буде вибити на цикльостилі. Омела опрацьовує теж обгортку. Ще кілька днів... Зберім усі свої сили, щоби все ж таки в тому дуже короткому часі наша праця була скінчена.

На кінці ще кілька слів від мене до Вас, дорогі мої Друзі.

Кілько годин, днів, місяців за нами... Спільна праця з’єднала нас зблизила до себе. І сьогодні, коли кожний з нас полине думкою в минулі дні – будиться у нашому серці той давній сентимент та приспана пісня, які лучили нас ще там на рідній землі.

І так хочеться вірити, що всі ми як один, залишимося на завжди вірними нашому гуртові, що прийдешнє життя ніколи не зітре того всего, що зараз для нас таке дороге.

І хоч „Кора” наша старіється, твердне – але криє вона в собі здорове дерево з рік-річно молодими соками ...

Так друзяки! Найдіть хвилини в житті, в яких відкиньте все буденне – сіре, всі турботи і журби ... Нехай душа Ваша визволиться на мент, полине в соняшні простори – в синяву небес ... А колись, може по літах, коли зійдемося разом на Великому Багатті нехай наша тверда Кора заховає нам молоду душу і запал. Нехай життєві тучі не надщерблять ні крихітки нашої Кори, щоб ми могли собі сказати: „що вся наша Дубова Кора все як сталь є трівка і тверда”!

                                                 Д у б е   к р і п и с ь !         

                                                                                                Ваша Скрип’яча Пила

А тепер наш Муравель пускає їдь:

Дубово-Користа Братіє!

Хочу пригадати Вам також про моє існування та зв’язані з моєю функцією Ваші обов’язки. Рішенням Першого Великого Багаття кожний Дубово-Корівець у Німеччині вплачує до дупла по 0,50 ДМ місячно, а Дубово-Корівці з інших країн рівновартність у міжнародніх поштових купонах. За додаткові добровільні соки Дупло буде вдячне.

Пригадую, що ізза браку фондів до всієї кореспонденції з Верховіттям, треба долучити поштову марку або міжнародні поштові купони на відповідь.

Пам’ятайте, що „Шум Дубової Кори” сам не твориться, а вимагає фондів. З сьогоднішнім днем відкриваю у Дуплі спеціяльне конто „Пресовий фонд „Шуму Дубової Кори”.

                                                                                                            Ваш Іцик

                                                                                                Дубовий Муравель

Примітка. Повищий 1-ий випуск Шуму ДК (з 1 листопада 1949р.) переписав Люлька, задержуючи і мову і правопис ориґіналу, тільки справляючи деякі чисто технічні друкарські помилки. Теж пропущено тодішні адреси Дубово-Користих.

Як свого часу сказав нам Сірий Лев, цей випуск Щуму відзеркалює не тільки початки 1ε Куреня УПС „Дубова Кора”, але й історію Пласту на британській окупаційній зоні Німеччини.

Переписуємо його тому, щоб наші нові Друзі, що недавно стали або незадовго стануть нашими членами, були ознайомлені з „Дубовою Корою”, її заснуванням та з думками, які леліяли засновники. Бо ...

Вже горить, палає ватра,

Думи всіх далеко линуть,

Бо сьогодні чи теж завтра

В бій підуть за Україну.

Гей, Кора, Кора Дубова,

Що до змагу все готова,

Непохитна і завзята,

В ній козацька кров заклята.

                                                                                 Люлька

Монреаль, Канада, 1 листопада 2004 р.                                                        Скрипуча Пила