Вербна неділя

У Вербну неділю спонтанно виникає питання: як це можливо, що ті самі люди, які кричали Ісусу «Осана!» під час Його в’їзду в Єрусалим, через кілька днів кричатимуть "Розіпни його!"?

Читаємо: «І знайшовши осля, Ісус сів на нього…» (Ів. 12, 14). Отакої! Цар їде на осляті? Мусить їхати на лошиці. На віслюках їздять слуги. А Він не зважає. Бо пророковано – на осляті. І чи не вперше за весь час довгої дороги до Єрусалиму не випереджає учнів, а дозволяє бути першими тим, що стелять свою одіж на дорозі та нарізане в полі віття. І кричать «Осанна». Казав перед тим двом своїм учням – не розумієте, що просите. А тут міг би сказати – не розумієте, що кричите, кого вітаєте. Бо Він їм – про Царство Боже, а вони Йому – про царство Давида. Він їде як  Цар  справедливий, переможний і смиренний, котрий «оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі» (Зах. 9,10). А вони чекають на полководця, котрий скине римське ярмо, відновить монархію, нав’яже закон тим, хто ще не під законом. Та й що чекати від них, якщо свого часу навіть Хреститель засумнівався: «“Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?” (Мт.11, 3). Чекали на Месію, котрий возвеличить праведників, і скарає грішників, а з Його вуст чують протилежне. І ось – остаточне розчарування, це не той, на якого ми чекаємо,  не Месія сили, контролю й владарювання. Замість підняти мертве царство Давида торочить про якесь Царство Боже. Нам такий не потрібний. Саме тому мине кілька днів і той самий натовп кричатиме:  "Розіпни його!".

            «І знайшовши осля, Ісус сів на нього…» (Ів. 12, 14). Сів на осля, щоб сісти праворуч Отця. Але це буде згодом. А від завтра – Страстний тиждень. Через Хрещення, Христе, ми вмерли для гріха, сподоби нас і безсмертної жизні у Твоєму Воскресінні.