Вже третій рік, як немає з нами одного з засновників станиці Київа про вечірв, члена усіх можливих та неможливих проводів будь-якого рівня, отця-диякона, барда, Пластуна, Козарлюги-характерника та просто непересічної людини Володі Скоробського, «Журби». Зрештою, навіть цей неповний перелік Володіних характеристик (регаліями то не повертається язик назвати та рука написати) далеко не дає навіть приблизного уявлення яким він був. Хоча щодо Журби слово був напевно теж не доречне – він є з нами, поки є справжній Пласт з вірою в Бога та Україну, без компромісів у цьому.
Земне життя людини закінчується не тоді, коли її прах кладуть у домовину, а лише тоді, коли про неї забувають родина та друзі. Наше завдання, щоб такі люди як Володя Скоробський, Іван Гавдида та сотні і тисячі пластунів-сподвижників жили вічно. Це наш пластовий обов’язок. І що приємно – почесний.
14 березня 2012 року Божого у Києво-Могилянській Академії зібралися дуже різні люди. Родина Володі на чолі з його матір’ю, його друзі та вихованці зі Пласту зі станиць Київ, Вишгород, Боярка та Житомир (це далеко не повний перелік станиць, які можна назвати як не дітьми так похресниками Володі, бо до їх створення, відновлення та розвитку він особисто долучався), друзі-барди, представники церкви, громадські діячі, просто знайомі. Зібралися пригадати Володю, таким як він був. Мав бути вечір пам’яті, вийшов – вечір жартів. Бо не вдавалося про Журбу згадувати з журбою. Певно і собі він таке псевдо взяв, бо поруч з ним журитися ну ніяк не виходило.
Почав вечір отець Богдан Тимошенко, друг Володі з семінарської лави. Згадуючи спільне навчання, служіння Господу і на Мамаєвій Слободі, і в храмі великомученика Дмитра Солунського у комплексі «Українське село» в с.Бузова Києво-Святошинського району, спільний побут, бо Володя і отець Богдан були не просто друзями, а побратимами, як у старі козацькі часи, він сказав таке: «Володя був завжди дитиною і тому діти до нього тяглися як до свого». Пригадав, що і Спаситель нам доручав бути «як діти», щоб не осквернивши незайманість душі увійти у його царство.
Пластуни Сашко Лінчевський та Кость Тесленко подякували Володі. Один за те що навчив бути справжнім, а не кімнатним пластуном, другий – що допоміг прийти до Бога.
Сашко Лірник пригадав, що якось у Славському, вони з Володею всю ніч виспівували чорного баранчика, якого зранку мали пустити на шашлик. Володя (це ще зі спогадів отця Богдана) дуже полюбляв гарно поїсти (який козак цього не любить), а в м’ясо був закоханий у будь-яких його формах, і чим більший шмат – тим більше кохання, але пристав на пропозицію Сашка відпустити баранчика, оскільки через пісню вони з ним ледь не поріднилися. Образ двох козарлюг, які глупої ночі ведуть у гори чорного баранчика певно запам’ятався жителям та гостям Славського надовго…
Було багато спогадів у слові і у світлині. Та дуже цінними були спогади у пісня. За них велика подяка вже згадуваному Сашку Лінчевському (одному з найбільш традиційних партнерів Володі, співтворцю в дуеті «Журборіз» - перше, доозонівське псевдо Сашка Різун, дане Володею) та Віктору Нестеруку.
Весь вечір, було відчуття що Володя з нами. Навіть закінчили вечір не лише молитвою, а, на пропозицію отця Богдана, піснею «Бий барабан», власне якою свої вечори часто закінчував Журба.
Мені дуже приємно, що Пласт не забуває Володі. І не тільки тому що не має на це морального права, бо такі люди не мають канути в Лету, а тому що прагне цього. Велика подяка всім, хто від Пласту долучився до організації цього вечора – куреню УПЮ ч. 46 ім. Марусі Богуславки, вихідцю з куреня ім. Героїв бою під Крутами Андрію Лузану, озонам Андрію Стрільцю, Андрію Ковальову та Сашкові Лінчевському (останнім двом подвійна подяка, як ідейним натхненникам вечора). І всім-всім хто долучився чи то організацій, чи то просто до «Вечора для Журби». Пам’ятаймо, бо Він того вартий!
Автор новини: ст.пл. Ярослав Юрчишин, ОЗО
PS. І я там був, і "Дубове Листя"...
Немає коментарів:
Дописати коментар