Крайовий новацький табір "Літопис Рідної Землі"

       Нас було шестеро. 
Могли бути вдесятьох, але нас  було шестеро. Шість бобрових кольорових хвостів. Шість козацьких шаблюк (скільки скотчу і патиків пішло на їх виготовлення!), шість козацьких шапок з брунатними шликами  (не один палець скололи, поки її прикрашали) і, нарешті, шість відзначок на шести одностроях на згадку про дванадцять козацьких днів і ночей на підтаборі Джур ( а не дзюр) і Гетьманівен, що на новацькому таборі "Літопис Рідної Землі". Була ще одна визначна цифра на нашому таборі – 5. П'ять жовтих хусток вперше лягли на плечі і вперше два пальці піднялись до неба – "Готуйсь!".

День за днем: "вставання", "їде поїзд чистоти", козацька рада, "дякуємо паням з кухні", побудована Січ, бої з татарами, вечорниці (дискотека) і вогник в лісі, день прання, купання і бомбардування турецьких галер, "Січ наша над Дніпром " – все пронеслося для Ірпніського полку, як один день. Хтось привчився ходити в дворяді, хтось говорити українською, хтось чути накази, хтось прати шкарпетки, хтось готувати сходини за 7 хвилин. Головне  - ми почувалися друзями. Тому було сумно тягнути мою "медичну" скриню, свої наплічники та наш бунчук і полковий прапорець з Вирвизубом-молочним від шкільних воріт в Ірпені, де ми попрощались з Антоном, Богданом, Глібом (Данилу ми потиснули руку – ліву – ще у Франківську). Йшли і говорили про майбутній табір. Вже в десятьох.