Започаткування та розвиток Пласту в Західній Україні та українських бой-скавтів на теренах Великої України

Мета викладу: подати слухачам на основі історичного викладу витоки Пласту, як продовження педагогічної системи створеної українським етносом від княжих часів, козацької доби до сьогодні. Порівняти Пласт із скавтовим рухом, показати спільне й різницю. Викласти шість етапів історичного розвитку Пласту.

Спосіб подання матеріялу. Через гутірку, провідник проводить мозковий штурм ставлячи запитання такого характеру: “що вам відомо про виховання молоді за княжих часів, за козацьких часів, як воно здійснювалось, які писемні джерела про це кажуть ?” ( 5 хв.)

Під час викладу провідник гутірки пропонує намалювати родове дерево Пласту, де в коріння закладає висновки мозкового штурму, а потім переходить до наступної серії запитань що до знання групою витоків скавтінґу через запитання такого характеру: “чи ви чули про такого письменника Сетона Томпсона та про його “Товариство березової кори” , що ви знаєте про скавтинґ та його засновника Байден-Павелла ?” По цьому підсумовуючи вписуєте до коріння родового дерева Пласту висліди мозкового штурму. (5 хв.)

Наступним кроком є виклад історії становлення та розвитку Пласту поетапно паралельно використовуючи зорові засоби шляхом малювання гілочок на стовбурі родового дерева Пласту з означенням основних дат(подій), а також через допоміжний роздатковий матеріял (див. додаток) світлин засновників Пласту та історичних подій. На кожен етап відводимо по (10 хв. ) наприкінці кожного з них подаємо запитання подані в матеріялах для кращого засвоєння інформації, на це відводимо по (5 хв.).

Вкінці викладу проводимо гру “історичне доміно”(де замість крапочок стоять історичні дати, див. додаток). Гру можна провести в спосіб розбиття групи на два гуртки, яким роздаються комплекти доміно.

Завдання гри: у правильній послідовності скласти кісточки доміно. Виграє той гурток хто швидше і правильно це зробить. ( 5 хв.) Інструктор перевіряє правильність складених кісточок доміно.

Загальний час (максимальний) на виклад теми: 1 год. 35 хв.

Допоміжні засоби: маркери, великий папір, роздаткові матеріяли (див. додаток)

Зміст:

I. Світовий Скавтинґ і Український Пласт: спільне і окремішнє між ними.

II. Етапи історії Пласту:

1.I-ий етап (1911-1920). На заранні:

перші пластові гуртки у Львові;

полк Українського Пласту на Буковині;

перші українські скавти Наддніпрянщини, Чернігівщини та Поділля.

2.II-ий етап (1920-1930). Розвиток за умов окупації:

боротьба за надання Пласту офіційно-правового статусу в Галичині;

початок Пласту на Закарпатті та спроби його відновлення на Буковині;

масове поширення Пласту на Волині;

ліквідація скавтових дружин у Великій Україні;

особливості виникнення та розвитку Пласту на еміграції.

3.III-ій етап (1930-1944). В боротьбі за своє існування:

Пласт під польською забороною;

припинення діяльності закарпатського Пласту мадярами;

Союз Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ) в Празі.

4.IV-ий етап (1945-1950). Перехідний час:

поширення пластових гуртків на окупованих союзниками частинах Німеччини і Австрії;

залеґалізувння Пласту в США.

5. V-ий етап (1950-1990). Пластові організації по світі:

створення Конференції Українських Пластових Організацій у світі;

пластові табори у США, Канаді, Німеччині.

6.VI-ий етап (від 1990 р.Б.). Відродження Пласту в Україні.

I. Світовий Скавтинґ і Український Пласт: спільне і окремішнє між ними.

Сутність будь-якого історичного суспільного явища неможливо глибоко зрозуміти без з’ясування тих зовнішніх та внутрішніх умов, що спричинили його виникнення та весь подальший розвиток. Передумови створення та діяльності Пласту необхідно розглянути у широкому історичному контексті. Головною зовнішньою першопричиною цього було поширення світового скавтового руху.

Загальноприйняте вважати головним творцем скавтинґа англійського генерала, лорда Байден-Павелла оф Ґілвера (скавтове псевдо “Бі-Пі”). Але при цьому він чимало запозичив з праць европейських, а особливо англійських педагогів, які чи не першими побачили, що людину треба замолоду ґартувати у боротьбі та постійній праці так, щоб вона завжди зарадила собі за різних обставин, опанувала кожну ситуацію. Безпосередній прояв це знайшло у створенні вченими Редді і Ліцем т.зв. “шкільних держав”, основою яких була співпраця учителів та учнів.

Особливе місце серед джерел, з яких виник скавтинґ, належить творчості та практичній діяльності Ернеста Сетона Томпсона. Його можна вважати “прабатьком” скавтинґу. Томпсон – один з найпопулярніших американо-канадських письменників, якого називали ще “апостолом природи”. Талант письменника в його особі поєднувався з талантом педагога та вихователя молоді. Він створив організацію “індіянських хлопців”, надавши їй романтичного змісту. Вона швидко набула популярності, а по всій Америці стали закладатися подібні гуртки. 1906р. він заснував “Лісову школу Америки”.

Так само слід згадати Джеймса Вілларда Шульца –перше його ім`я, а друге – Апікуні, або Біла Сорочка, яке він отримав від своїх індіянських друзів з союзу племен «чорноногих». Він одружився з індіанкою на ім`я Нетакі й виростив із нею сина, Самотнього Вовка. Отже все, про що пізніше Шульц розповів на сторінках своїх книжок, «Легенди з вігвамів «чорноногих» (1892) та «Моє життя серед індіанців» було ним випробувано, пережито або почуто від вірних людей. Вже тоді особливою популярністю він користувався у молоді. Анікіні любив запрошувати додому дітей, членів скавтової організації, заснованої ним у Каліфорнії. Вони розводили у нього вдома «вогнище ради» і були найвідданішими його читачами.

Безпосередньою подією, що спричинила виникнення теорії та практики скавтинґу, стала англо-бурська війна (1899-1902), в якій особливо відзначився ген. Роберт Байден-Павелл. Він переконався, що молодь є здібна до надзвичайних вчинків, якщо її тільки відповідно вишколити та ідейно підготувати.

Повернувшись до Англії, він покидає військову службу та всеціло посвячується вихованні молоді. Він використовує увесь тогочасний педагогічний досвід, шукає за зразками в геройській традиції цілого світу від найдавніших часів, студіює всі доступні йому джерела та доповнює власними спостереженнями з ділянки військового вишколу. Так творить він широко поставлену, до подробиць продуману виховно-вишкільну систему для молоді та називає її “Скавтинґом”.

Теоретична розробка ідеї скавтинґу йшла паралельно з її практичним втіленням. Влітку 1907 року Бі-Пі провів перший скавтовий табір на англійському острові Бравнс, у якому взяли участь 25 хлопців. Він мав великий успіх.

Незабаром після цього табору з’являється книжка “Скавтинґ для хлопців”, що фактично й дала початок рухові який швидко охопив молодь цілого світу. З Великої Британії шириться цей рух дуже швидко до майже всіх цивілізованих країн світу. Але кожний нарід, зберігаючи глибокий внутрішній зміст скавтинґу старається надати цій виховній організації молоді своєрідну національну ознаку та поєднати її зі своєю національною традицією.

Розглядаючи окремі аспекти теорії та практики скавтинґа, слід перш за все підкреслити, що, за своєю суттю, він виступав як “Велика Гра” для молоді, а не якась науково-теоретична система. Водночас у ній закладалися великі потенції для постійного саморозвитку та самовдосконалення. Ось як каже про це сам Бі-Пі: “ Скавтинґ – це гра для хлопців під проводом хлопців, що в ній старший брат створює молодшому братові здорове середовище і заохочує його до здорових занять, що допоможуть розвинути в ньому громадянські чесноти.” А ось визначення поняття “Пласт” Тисовським, одним із перших засновників Пласту на Україні: “ Пласт -- це організація молоді для всестороннього патріотичного самовиховання.”

У першому визначенні висувається на чільне місце, побіч її ідейного змісту, один із елементів скавтової виховної методи – гру, що являється, чи не найбільш притягаючим чинником з уваги на зацікавлення та психологію молоді (юнака).

У другому визначенні окрім громадянського призначення Пласту висувається на перше місце організація, як форма побудови Пласту для зреалізування його виховних цілей, побіч іншого елементу пластової виховної методи – самовиховання.

Все ж таки ці обидва визначення не роз’яснюють нам докладно того, чим скавтинґ і Пласт є, чому вони такі популярні, а передусім, чому скавтинґ так легко і швидко прищепився на терені різних національних спільнот, що часто не мають з собою нічого спільного, або, що навіть виглядає на певну суперечність, на терен націй, що їхні інтереси стоять з собою у різкій суперечности або яких суспільне і політичне положення є побіжно протилежним.

Наприклад, скавтинґ в Великобританії і Пласт в Україні. В першому випадку маємо до діла з нацією державної суверенності з імперськими атрибутами, а в другому випадку нація політично поневолена, що її етнографічні землі були до останнього часу розділені по різних займанщинах.

Бі-Пі був противником будь-яких штучних організаційних форм, тому він не творить відразу скавтової організації, а тільки пропонує певні ідейні заложення, певну виховну програму і методичний підхід та поручає застосовувати їх на терені вже існуючих в Англії організацій молоді. Себто на початку скавтинґ повстав як ідейний рух молоді, а потім – для порядкування виховних справ цього руху повстала скавтова організація.

Українців же розчленування власної національної території на різні займанщини довело до психічного відчуження між собою. Відчуття матеріальної переваги противника викликало почуття меншовартости. Під впливом тиску духовности окупантів почала змінюватися психіка українця в негативному напрямі. Зокрема російська духовність найбільш згубно вплинула на зміну ментальності українця. Це довело до проявів безвольности, упадку віри і навіть подекуди й до ніґілізму – себто вбило віру в можливість власними силами змінити біг історичних подій на власну користь.

Щоб знищити почуття меншовартости, треба було загамувати психічний процес денаціоналізації та упадку моральної сили. Саме на це в українській дійсності спромігся Пласт. Але з уваги на те, що всі важніші для будови власної держави психічні вартості були вже зіпхнуті в пересічного українця в глибинні шари його свідомості, треба було їх викликати знову на поверхню, а через це, характер української пластової ідеї є в порівнянні до англійської скавтової ідеї революційним. Та пластова виховна система, себто пластовий виховний матеріал, пластова ідея і пластова виховна метода відповідали не тільки потребам перевиховання української нації, а й психологічно відповідали менталітету українця в історичному аспекті та мали своє віддзеркалення в традиції українського виховання. Коли ми пригадаємо замітки в справі виховання молоді, подані Володимиром Мономахом, і порівняємо їх з принципами пластового виховання, то матимемо дуже малі ріжниці, що випливають не так із суті одного і другого виховання, як радше із ріжниці цивілізаційних та історичних епох, тодішньої та сучасної. Ось деякі уривки з “Поучення” Володимира Мономаха:

“Найперше задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть початок всякому добру…

Старших шануйте, як отця, а молодих – як братів…

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться…

Лжі бережіться, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло…

І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте…

Лінощі ж – усьому [лихому] мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться”.

Коли ми говоримо про перещеплення скавтової системи на український ґрунт, то це радше відродження українського виховання молоді, що програмово, ідейно та методично їй найбільше відповідає, і яке зникло з нашого життя тільки через упадок власної держави.

Історична спадщина княжих часів, козаччини стала важливим ідейним джерелом Пласту. Згадати б тільки організації “січових молодиків”, “козакофільські гуртки молоді”, чи гуртки молоді часів Івана Франка. Пластуни вважали себе модерним лицарським товариством і все своє життя прагнули побудувати за козацькими законами. А як же в самих козаків відбувалося виховання молоді? Ось , що про це говорить Д.Яворницький у своїй праці “Історія Запорозьких козаків”: “Запорозькі школи поділялися на школи - січові, монастирські та церковно-парохіяльні. В січовій школі навчалися хлопчаки, що були певною мірою силою забрані козаками будь-звідки, а потім посиновленні ними в Січі, частина самовільно приходила до них з України та Польщі, частина ж навмисне приводилася багатими батьками до Січі для навчання грамоті та військовому мистецтву, і зазвичай називалися в Запорожжі “молодиками”. Січові школярі навчалися читанню, співам і Писанню; мали особливий але подібний всьому Війську громадський устрій; мали спільну шкільну суму, що завжди була на руках старшого, обирали з власного середовища двох отаманів, - одного для дорослих, другого для малолітніх, і за власним розсудом залишали їх на попередніх посадах, або скидали за часом щороку…

Головним учителем Січової школи був ієромонах-уставщик, який, крім своїх прямих обов’язків виховника, ніс на собі і другорядні…”

Зрештою , сама назва “Пласт” була перейнята з тих же козацьких часів. Український письменник генерал Чорноморського Війська Яків Кухаренко у своїй книжці “Пластуни” писав, що: ”так звалися не лише військові розвідники, але й кожен зручний сміливий здобутчик, звичайно молодші чоловіки, що здобували собі засоби до життя в плавнях. І назва їх походить від слова “плазувати”, тобто бовтатись у болотах, грязюці, полюючи звіра, ловлячи рибу чи , нарешті, обороняючись від сусіда-ворога”.

Українськими пластунами-скавтами назва “пластун” вживалася перш за все в розумінні “розвідник”, “шукач пригод”, бо це найкраще відповідало англійському “скавт”, польському “гарцеж” тощо.

Для виникнення та становлення Пласту на різних українських теренах велике значення мала традиція та наявність потенційних спроможностей національної самоорганізації українців, а вони, головним чином, зумовлювалися багатовіковим історичним досвідом.

Література:

Давня українська література: Хрестоматія / Упоряд. М.М.Сулима.- К.: Освіта, 1994.-С.192-194.

Гладкий Я. Пластовий індивідуалізм. - Авґсбурґ: Молоде життя., 1948.-С.4-13.

Савчук Б. Український Пласт 1911-1939.- Ів.-Фр.: Лілея-НВ, 1996.-С.26-

Яворницький Д. Історія Запорізьких козаків.- К., 1990.-Т.1.-С.451,452.

Запитання:

1.Хто стояв у витоків Світового Скавтинґа ?

2.Що спричинило появу скавтинґа ?

3.Назвіть спільні та окремішні риси скавтинґа та Пласту.

4.Які історичні витоки Українського Пласту ?

II. Етапи історії Пласту.

I-ий етап (1911-1920). На заранні.

Загальноприйняте вважати, що Український Пласт виник 1911-1912рр. у Галичині. Це пояснюється тим, що тоді була створена скавтова організація власне українського національного спрямування, яка стала зародком усього наступного скавтового руху.

Перший пластовий осередок створив восени 1911р. студент політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії СС Василіянок та студенти університету (загалом 20 активних членів). Ця організація вела більше військову, ніж пластову роботу, бо, крім в’язання вузлів, пластового ходу, сигналізації. Стеження, училися ще стріляти з кріса та револьвера, проводили військові марші з вправами і т.п. В організації панували сувора дисципліна й точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. Багато сил та наснаги пластунам давали часті багатокілометрові прогулянки. Під час літніх феєрій 1912 року був влаштований двотижневий табір на Говерлі, де 14-ть учасників відбували скавтовий та військовий вишкіл. Його можна вважати першим табором в історії українського Пласту. Проіснувала ця пластова організація близько року - до осені 1912 року і передала свій невеликий досвід, а головне – почин, Комітетові академічної молоді та Січовій організації.

Організатором другого осередку став син Великого Каменяра Петро Франко, що тоді вчителював. У грудні 1911 року він створив т.зв. пробний таємний гурток при філії Української гімназії у Львові , куди ввійшли учні старших класів. Його діяльність проводилася на основі скавтового підручника Байден-Павелла в перекладі на польську Мелковського. В березні 1912 року він переріс в досить чисельну пластову організацію яка існувала до часу 1-ї світової війни й нараховувала бл.120 членства. Третій пластовий гурток П.Франко заснував на початках квітня 1912 року в дівочій семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, провід якого згодом передав учителям. Головний ухил робився в них на фізичний вишкіл, в якому їх організатор бачив головне покликання скавтинґу.

Організатором і керівником третього пластового осередку, що виник в Українській академічній гімназії у Львові, став Олександер Тисовський (псевдо “Дрот”). Після здобуття докторату в 1909 році та здачі іспиту через два роки він почав викладати в гімназії та зацікавився питаннями методики виховання молоді. У своїх пошуках О.Тисовський зупинився на скавтовій виховній системі. Так за згодою дирекції гімназії виникла організація, що ґрунтувалася на її принципах. В ній згуртувалась національно-свідома молодь. Складений Тисовським перший план діяльности становив синтезу загальноскавтової теорії та способу життя українського козацтва. Після вдалого іспиту 12 квітня 1912 року сорок активних членів склали першу присягу українських пластунів. Ця подія вважається днем народження Українського Пласту. Саме ці пластуни стали основою І-го пластового полку ім. Петра Сагайдачного. Впродовж 1912-1913 рр. та на поч.1913-194 рр. Пласт у гімназії має гарний розвій і стає своєрідною практичною лабораторією, висліди якої були покладені в основу розробленої О.Тисовським теорії Українського Пласту ( книжечка “Пласт” (1913) та підручник “Життя в Пласті” (1921)). Та вже на початках 1914 року Пласт при Львівській гімназії відчутно занепадає, так , що залишається лише шестеро членів.

Після виникнення цих перших осередків Пласту однією з провідних тенденцій їх розвитку, які особливо вагомими були в провінції, стала співпраця й навіть частковий перехід під патронат “Сокола - Батька”, однієї з найбільших молодечих організацій Галичини , що вже мали чималий досвід роботи та достатню матеріяльну базу.

У квітні 1913 року пластові осередки існували в 18-ти , а перед війною - щонайменше в 37-ми місцевостях, тобто в усіх більших містах Галичини. Це, як правило, були звичайні шкільні організації або секції при товаристві Сокіл. До них, головно, належала середньошкільна молодь. А засновниками та керівниками були вчителі.

6 квітня 1913 року у Львові відбувся І-ий з’їзд представників пластових гуртків Львова, на якому створено “Організаційний Пластовий Комітет”(ОПК) ( головою обрано О.Тисовського). Безпосереднім організатором та керівником з’їзду був П.Франко. Тут були ухвалені статут та плани діяльности Пласту, складені Тисовським, та вимоги до трьох пластових іспитів, пластовий впоряд і проект однострою англійського взірця, який виробив П.Франко.

12 лютоо1914 року зібрався ІІ-ий Пластовий з’їзд, в якому взяли участь представники 30 – ти організацій краю. На ньому була утворена Осередня Пластова Управа (ОПУ), на котру вже були покладені функції центральної пластової влади. До її складу входили майже всі ті особи, що й до ОПК.

3 січня 1914 року за редакцією П.Франка виходить часопис “Пластовий табір”( до війни побачили світ 6-ть нумерів).

У березні 1914 року ОПУ розпочала проведення першого реєстру пластових організацій. А в квітні 1914 року Галичина була поділена на 11 пластових Округ.

Однією з найвизначніших подій в розвитку довоєнного Пласту стала участь його членів у великому Сокільсько-Січовому здвигу, який відбувся 28 червня 1914 року у Львові з нагоди сторіччя від дня народження Тараса Шевченка. Місто ще не бачило такої величавої маніфестації: вулицями якого пройшли 500 учасників з різних молодечих українських організацій. Між ним були пластуни з усієї Галичини. Керував пластовим відділком П.Франко. Цей здвиг став першим і останнім великим прилюдним виступом українського Пласту перед І-ою Світовою Війною. З початком війни пластуни масово вступають до лав Українських Січових Стрільців (УСС) при австрійському війську.

З окупацією Галичини російськими військами, які чинили кривавий терор на її теренах проти українців, громадська праця в Краю стає неможливою, а національний і, зокрема , Пластовий провід виїжджає за межі окупованої території. Після вступу австро-німецьких військ до Львова у червні 1915 року Пласт відновлює свою діяльність знову ж таки при Українській академічній гімназії, де самочинно й незалежно один від одного виникають чотири пластові гуртки. Новий етап у розвитку Пласту при гімназії розпочинається з поверненням Тисовського, який перебував у Відні.

Визначною подією стала участь пластунів 10 вересня 1917 року у привітанні митрополита Андрія Шептицького, що повернувся з московської неволі, а 15 жовтня вони утворили почесну сторожу на урочистостях з цієї нагоди.

У жовтні 1917 року була покликана нова пластова інституція – Головна Пластова Рада, що стала попередницею керівних органів загальнопластового руху. До її складу ввійшли гімназисти – Ю.Студинський, О.Кулик, М.Пежанський, а очолив Раду О.Тисовський.

З окупацією Галичини поляками пластова діяльність практично стала неможливою. Край опинився у стані військової облоги.

Молодь Буковини відразу прийняла назву української скавтової організації “Пласт”. Тут його головним ініціатором виступило студентство Чернівецького університету, згуртоване в товариствах “Січ” та “Студентський союз”. У лютому 1914 року розпочав роботу гурток прихильників Пласту. А в кінці березня відбулись організаційні збори, на яких був заснований “Буковинський ІІ полк Українського Пласту ім. Івана Богуна”, а його першим головою став О.Гундич. Серед визначних діячів були студенти Храпливий, Галицький та інші. Багато з них були старшинами запасу австрійської армії і саме вони, головним чином, стали інструкторами Пласту.

Той факт, що українська гімназійна молодь Буковини у той час майже не мала своїх організацій, спричинив бурхливе зростання Пласту, який на початок війни мав близько 800 членів, поділених на сотні, чоти і гуртки.

На відміну від Галичини, довоєнний Пласт на Буковині не мав такого промілітарного спрямування. Буковинці мали тісні контакти зі Львовом. Вони брали участь у двох довоєнних пластових з’їздах, отримували звідти пластову літературу і намагались налагодити свою діяльність, керуючись підручником О.Тисовського “Пласт”. Проте розвинутись вона не встигла – розпочалась війна. Поряд із Чернівцями найбільш дієві пластові організації існували у Кіцмані, Вижниці, Вашківцях та інших місцевостях. Після відступу російських військ з Буковини 1916 року члени “Буковинського полку” намагались самостійно відновити пластову працю та організували кілька заходів національного характеру в Народному домі Чернівців. Але на той час розгорнути її не вдалося, і вся пластова діяльність завмерла на півтора десятиліття

Доречно зауважити, що молодіжні організації, які прагнули проводити свою діяльність відповідно до положень байденпавеллівської теорії, виникли на українських теренах, що входили до складу Росії, ще раніше. Як свідчить Юрко Гончарів-Гончаренко першу бой-скавтову дружину в Російській імперії було започатковано тогочасним гімназистом, а згодом лікарем др. Антоном Гончаренком у Бахмацькому повіті на Катеринославщині 1909 року. Вона складалася з гімназистів, реалістів та дітей робітників (усього близько 50 осіб), мала власну т.зв. бахшу – щось на зразок скавтового літнього табору. Пізніше цю справу А.Гончаренко передав своєму братові Юркові. В подальші роки подібні скавтові гуртки почали діяти в Ізюмі, Слов’янську, Луганську, Харкові, Бахмуті й деяких інших містах. Однак, російська влада попри зовнішньо-сприятливе ставлення імператора Ніколая ІІ до скавтинґу, більше були схильні запроваджувати загони “потєшних” (за назвою “хлоп’ячого війська” юного царя Петра І) – позашкільної дитячої організації, створеної в 1908 році міністерством освіти спочатку для сільської, а згодом і для міської молоді як літні воєнізовані загони, де відставні унтери вчили хлопчиків маршувати “строєм”, співати “строєвиє” пісні, робити вправи дерев’яною зброєю. Називати їх скавтами можна з великою часткою умовности, бо такі осередки, набираючи виключно мілітарного характеру, готували до служби за “царя і отєчество”.

В 1911 році у Києві лікарем А.Анохіним створюється скавтовий відділ. Діяльність цього гуртка, до складу якого входили студенти і науковці, була перервана війною. Учасник гуртка П.Богацький характеризує організацію як туристичне товариство для пізнання Київа та його околиць, а по суті – ознайомлення із вихованням молоді за системою Сетона Томпсона. Серед членів гуртка були брати Богацькі, проф. Щербина – дослідник археологічних залишків стародавнього Київа та інші.

У 1911-1914 рр. скаутські загони в імперії багато-де було “упразднєно”, на користь “потєшних”. Широкий скавтовий рух відновився з початком І-ої Світової війни. Серед двох тенденцій розвитку скавтинґу: гуманістично-природничої, що тяжів до скавтинґу Е.Сетона Томпсона (І.Жуков, на початку – А.Анохін); а також, військово-спортивної патріотичної (О.Пантюхов, поручик Афанасьєв у Батумі, А.Анохін у Київі) стала переважати друга. Це добре помітно на еволюції А.Анохіна. Він знову очолив відділи бой-скавтів, що почали за англійським зразком і методами творитися в 1914 році під час війни заходами Київської навчальної округи при гімназіях м. Київа. Однак, носили великодержавний російський характер, велику увагу в них приділено фізичному та військовому вихованню. У 1915 році в Києві виникає перший загін “юних розвідниць”, в програму діяльності яких входив також догляд за дітьми, квітникарство, кулінарія і домашнє господарство (тоді ж активно творяться дівочі пластові гуртки в Галичині, перші з яких виникали поряд з хлопчачими ще 1911р. у Львові).

Скавтові загони за часів Російської імперії існували ще у таких українських містах, головно при школах: Одеса, Катеринослав, Бахмут, Олександрівськ (тепер - Запоріжжя), Харків, Житомир, Катеринодар (тепер - Краснодар, РФ).

В умовах національно-державного відродження України, починаючи з 1917 року українські скавти організаційно виділилися зі складу загальноросійської організації і стали на українському національному ґрунті. Ще під час війни у 1916-1917 роках Юрко Гончарів-Гончаренко, що служив у війську, організовує вже цілком українську скавтову дружину в Ізмаїлі на Бессарабії – перший з відомих нам власне українських скавтових загонів. Про подальшу долю організації засновникові невідомо, бо він потрапив на фронт.

Один з перших власне українських скавтових загонів виник за ініціятивою Василя Плюща, бой-скавта 1-го (найвищого) ступеня (належав до загону скавтів Чернігівської класичної гімназії з 1912 року, пізніше, 1949 року співзасновника 13 куреня УПС «Дубова Кора» на Британській окупаційній зоні в Німеччині) та інших скавтів українців у березні 1917 року в Чернігові під назвою “Перший Український Загін Бой-скавтів м. Чернігова”. На чолі загону стояв отаман, при ньому була рада загону, яка складалася з ланкових бой-скавтів 2-го і 3-го ступенів. У 1918 році чернігівський загін мав уже 10 ланок, кожна – по 9 хлопців або дівчат, які діяли окремо. На чолі ланки був ланковий, якого обирала ланка, а затверджував отаман загону. У чернігівському скавтинґу не було скавтів старших за 18 років. Зовнішні ознаки були наближені до британського взірця і українізовано. На капелюсі був тризуб, на рукаві сорочки – відзнака ланки (малюнок тварини чи птаха) і відзнака ступеня (всього було три). Отаман загону мав замість відзнаки ланки на рукаві золотий тризуб на блакитному щиті та срібні аксельбанти. У скаутів було прийнято вітатися гаслом “Будь готовий!”, а відповідь – “Завжди готовий!”. Прапор загону був синьо-жовтий, чотирикутний на великій палиці, шовковий з написом назви організації “Перший Український Загін Бой-скавтів м. Чернігова” посередині і з тризубом та великою лілеєю біля палиці.

Перед чернігівським уже існував український бой-скавтський загін у Київі. Паралельно українські скавтові відділи заснував відомий згодом кінорежисер Євген Слабченко (псевдо “Деслав”) у травні 1917 року. Відділ називався “Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скавтів”, що восени мав 80, на початку 1918 року зріс уже до 200 членів і мав свою велику домівку, бібліотеку, чимало пластового майна. Курінь поділявся на чотири чоти, у трьох з них були членами юнаки середніх шкіл, а в четвертій – учні народної школи, наймолодші юнаки звалися “джурами”. Кожна чота поділялась на рої з 8-ми осіб. Гаслом юнаків було козацьке “Вартуй!” – символ готовности скавтів виконувати урочисту обіцянку і скавтовий закон. Однострій бой-скавтів було прийнято на основі британського взірця, тільки українці носили синьо-жовті стрічки довжиною по 15см, пришиті до сорочки біля нараменника, по дві кожної барви. Курінний натомість носив кутаси подвійного шнурка синьо-жовтої барви, якій закінчувався металевою відзнакою-тризубом, переплетеним срібно свастикою (загально-скавтовий символ, прийнятий тоді в усьому світі). Чотарі мали металеві відзнаки. Звичайні юнаки-скавти носили вишитий на сорочці тризуб. За відзнаку було прийнято три житні колоски і скавтову трилисту лілею з написом гасла. Є свідчення, що в Білій Церкві друкувався журнал “Український скавтинґ”, інструкції для праці у частинах , і що Є.Слабченко написав підручник, але його не було надруковано.

В той самий час в Україні скавтові загони діяли в Київі, Вінниці, Каневі, Ржищеві, Харкові, Одесі, Умані, до 1920 року у Хвастові, Житомирі, Кам’янці-Подільському та інших місцевостях. За чисельністю вони були невеликі й мали пересічно від 25 до 40 членів. Назвою цих відділів була “Українські Бой-скавти”. Фактично всі вони діяли на зразок англійського скавтинґу. Зв’язків між ними практично не було через бурхливі тодішні події. Проте відомо, що в Київі працювали у скавтизмі Олексій Яремченко, Микола Мороз, Лоцький, Степаненко, Гайдовський, Попович та інші; у Кам’янці-Подільському – Тарнавський, в Одесі – Юрій Липа. У 1918 році Є.Слабченко (Деслав) почав організацію в Київі дружин олд-скавтів (старші скавти, віком понад 18 років), але політичні події не сприяли їх розвою. До скавтового гуртка, заснованого українцем Дашкевичем належав син майбутнього гетьмана П.Скоропадського – Данило (1917-1918рр.).

Відомо що, в деяких місцевостях процес українізації скавтового руху відбувається завдяки прибулим з Галичини та з російського полону пластунам: УСС-ці, що прибули до УНР за умовами Берестейського миру в складі австрійського корпусу; колишні полонені під час І-ої Світової війни російською армією УСС-ці, що утворили Корпус Січових Стрільців армії УНР (І.Андрух, М.Волошин, В. Ґлова, В.Кучабський, Т.Мамчур, Л.Савойка, В.Стефанишин та ряд ін.); а також підручникам, привезеним звідти. Колишніми пластовим провідниками були І.Чмола, Ф.Черник, В.Семець та інші. Загони пластунів-скавтів у Білій Церкві допомагали організовувати Є.Слабченкові полковник Січових Стрільців армії УНР І.Чмола та д-р Модест Левицький (у 1918-1919 роках очолював санітарний і культурно-освітній відділи міністерства шляхів УНР), а сам Є.Слабченко згадує про декілька книжок про Пласт, виданих у Львові і переданих СС у 1918 році, які викликали радість маленьких скавтів. Процес впливу Пласту з Галичини міг початися ще принаймні з 1913року завдяки І.Лизанівському, Ю.Охримовичу, В.Семцю та ін., які прибули до Київа на доручення таємного пластового гуртка І.Чмоли (двоє перших – члени УЦР). Їх спеціальним завданням було пропагувати серед наддніпрянської молоді ідею збройної боротьби і пов’язаного з нею вишколу та ідеологічного виховання. Через таємність місії важко дослідити глибше її характер та вплив на скавтовий рух.

Розбудовуючи свою структуру український скавтинґ часів державности організовує свої координуючі органи. Існують свідчення про діяльність у Київі “Всеукраїнської Скавтової Ради”. Влітку 1918 року гетьман П.Скоропадський видав розпорядження про творення скавтових організацій при середніх школах. Дуже прихильно ставився до українського скавтового руху Головний Отаман військ УНР С.Петлюра.

Своєрідна національна за характером , скавтова за змістом організація виникла в листопаді 1919 року у Кам’янці-Подільському під назвою “Молода Січ”. Її засновником як окремого молодіжного відділу, виступила Мати-Січ що того ж року була створена у місті спільними зусиллями галичан та наддніпрянців. До складу Січової ради входили П.Богацький (отаман), професор Й.Пеленський, полковник М.Лорченко, сотник Угрин-Безгрішний, М.Саєвич та ін. Військове міністерство й міністерство освіти затвердили статут “Січі” як організації для фізичного та морального виховання української молоді. Коли незабаром Кам’янець-Подільський окупували польські війська, “Мати-Січ” спрямувала діяльність на найменш “небезпечну” ділянку – організацію “молодих січей” при школах. Це були власне скавтові осередки, так як їх статути і плани роботи складались на основі книги Байден-Павелла “Скавтинґ для хлопців”. Вони діяли при двох гімназіях, духовній і учительській семінаріях та реальній школі Кам’янця-Подільського. Однак їх діяльність розгорталась спорадично – не вистачало провідників, в результаті чого багато гуртків занепадало. Щоб позбутись цих недоліків, за ініціативою знову ж таки галицьких вояків у квітні 1920 року було вирішено зорганізувати Головну Пластову Раду на чолі з Зозуляком. При названих навчальних закладах тоді були створені курені, які вже працювали на основі “Правильника”, складеного за підручником О.Тисовського.

Є серйозні підстави говорити про активну участь українських скавтів у зборах середньошкільної молоді у Київі (червень 1917р.), де ухвалено, що кожен гімназист має бути готовий до служби для нації і сформовано Союз середньошкільної молоді м. Київа, який об’єднував 2000 осіб лише в Київі. В кожному місті, де лише була середня школа, поставали ланки організації. Висока ймовірність участі українських скавтів і їх організаторів у формуванні Студентського Куреня Січових Стрільців. Зокрема 4-та чота 10-ої сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Ця сотня, ще повністю не сформованого Студентського Куреня взяла участь у геройському бою під Крутами 29 січня 1918 року, 35 з них потрапили до полону при організованому відступі з бою до станції Крути, з них 28 було закатовано (серед яких 22-літній Олександер Попович, можливо, один зі скавтових організаторів у Киіві; студенти і гімназисти, в т.ч. галичани), а 7-ро поранених, яких доставили до Харкова дивом врятувалися. Серед них майбутній історик Ігор Лоський та Лесь Гайдовський-Потапович.

В період української державности на Україні продовжують співіснувати інонаціональні скавтові організації, зокрема російські, жидівські, польські. На жаль. Ці скавти часто воювали на протилежному боці і боролися проти української державности.

Література:

Окаринський В. Український скаутсько-пластовий рух в Центральній та Південно-Східній Україні.-С.1-1

Савчук Б. Український Пласт 1911-1939.- Ів.-Фр., 1996.-С.59-7

Пластовий довідник / Під ред. Т.Джулинської.- Торонто, 1999.-С.55.

Запитання:

1.Хто заснував перші пластові гуртки в Галичині ?

2.Коли відбулося офіційне народження Пласту ?

3.Які важливі події мали місце в Галичині на першому етапі історії Пласту ?

4.В якому році розпочалася пластова робота на Буковині ?

5.Коли і де почали з’являтися на теренах Великої України перші бой-скавтові загони за часів Російської імперії ?

6.Назвіть перші українські скавтові організації, що постали в умовах національно-державного відродження України. Хто їх зорганізував ?

7.Хто надав підтримку українським бой-скавтам в їхній діяльності ?