Шум Дубової Кори, ч. 2/2018

Дубе, кріпись! Позаду залишилось веселе і яскраве таборове літо, а за вікном осінь – час спокою, відпочинку і приємних спогадів про те, як весело і корисно ми провели час. Дубовокористим є що згадати – ми встигли взяти участь у таборах трьох уладів з чотирьох. І сподіваємось, що наступного року дубовокористі заспівають  не тільки на новацькій, юнацькій і старшопластунській, а й на таборовій сеніорскій Ватрі.

Але, перш ніж ми поринемо в літні пригоди, поговорімо про цілком серйозні речі.

Слово другу Скоку

«Хто у Пласті не стане пластуном…»… Згадую ці слова Дрота - і здається, що він передбачив деякі сумні реалії пластового сьогодення. Тому пропоную вашій увазі кілька його думок. У першу чергу – для нових друзів. Спочатку – коротенький спогад. 14 років тому в «Слові сеніорату», виданні БКБ УПС, ми надрукували статтю Дрота «Як я розумію У.П.С». Угадайте, про що стаття? Про самовиховну методу. Чому надрукували? Бо тоді активно дискутувалось питання про об’єднання УСП і УПС в один Улад. Богу дякувати, авторитет Дрота (ну, трошки й наша активність) унеможливили ці пляни. А питання, яке ми озвучили тоді, залишається актуальним і нині: що доброго і корисного робить чи може зробити сеніор і як громадянин для своєї країни, і як пластун для своєї організації? Для тих сотень і сотень новаків і новачок, юнаків і юначок, старших пластунів і пластунок? Прочитайте, застановіться і відгукніться. (Збережені мова і правопис оригіналу).

д-р О. Тисовський

ЯК Я РОЗУМІЮ У.П.С.*

Ось кілька моїх думок після прочитання /тричі!/ двох статей у ч.4/21 "С.В.": одної - пл. сен. кер. О. Бойчука: "Суттєві проблеми", а другої - Ґени Приблуди: "Гряде революція". 
Обидві статті заторкують дуже важливі пластові й загально-людські питання. Перша у своїх консеквенціях виглядає мені трохи песимістичною, а друга - рискантно самовпевненою й заоптимістичною.
У першій статті сказано сеньйоратові комплімент, що він є "маніфестацією нашої /тобто: сеньйорів/ прив'язаности до чеснот, плеканих у Пласті, й зрозуміння їх великої цінности в громадськоу житті”, але в дальшому сказано, що сеньйорам "не слід претендувати на зразок вихованого в Пласті громадянина", не слід - "складати сеньйорські Кодекси, побудовані на наших побожних бажаннях того, чим ми повинні бути, а радше думати про те, в який спосіб ми, такі як ми є, можемо виконати службу для добра нашої спільноти". І, як сказано ще далі, "пластова самовиховна метода не є придатна для зрілих людей" /підкреслення самого автора/.
І є ще багато дечого в цій статті, що помимо вступного компліменту, видає нашим сеньйорам сумне, безнадійне свідоцтво /хоч їх і названо там великим українським позитивом/, - мовляв, порівнюючи їх зі шкілкою дерев, без огляду на "пластові підпори" мабуть усі ці деревця виростуть доволі криві, тобто на громадян таких, "як вони є". Але при тому вони мають простувати інші деревця. 

Ще є і порівняння з релігією, яка теж - начебто - резиґнує з того, щоб - скорочено кажучи - людей робити святими...
Може я помиляюся, але мені це виглядає на песимізм. Мені бо видається, що не треба бути ідеальним сеньйором, - щоб вимоги Пластового Закону в його "юнацькому звучанні” досить прилично сповняти. Так зрештою, як без претенсії до назви "святого" можна десять Божих заповідей виконувати, щоб свідомо не грішити. 

Самовиховна метода

Думаю, що тут треба дещо спростувати. Самовиховна метода є по сутті при-таманною власністю Українського Пласту. Відклик до почуття чести в Скавтінґу - ще не є сам по собі самовихованням. Так теж як ігри, вправи, змагання, тощо не є суттю і ціллю Пласту, щоб по їх вичерпані пластун міг рахуватись вже вихованим. Він і тоді ще не є закінченим пластуном, як, напр., абсольвент прав ще не є справжнім правником-практиком, а до сеньйора правників то йому ще дуже далеко!
Непорозуміння виходить, мабуть, з того, що ми задивились у Скавтінґ і під назвою "бойскавт" розуміємо "пластун". А воно не так, бо хоч англієць називає "бойскавтів" скорочено "скавтами", то все ж він добре розуміє, що "бойскавт" це не те саме, що "скавт"."Скавт" - це назва точно означеного роду вояка: розвідувача, тобто дорослої людини, військово вишколеної. А "бойскавт" - це юнак, необов'язаний до військової служби, ані не призначений на справжнього - військового - скавта. Назві "бойскавт" у англійців відповідав би хіба наш пластун-юнак, отже теж не те саме, що "пластун", хоч у скороченні ми його не раз так називаємо. Бо "пластун" у нас від самого початку має зовсім інше значення, ніж "скавт". Наш пластун - це не розвідувач, не шпигун у військовому значенні, - це в нас повновартна людина, повновартний громадянин. А пластун-юнак це лише одна стадія розвитку юнака з остаточною метою: стати старшим пластуном, а там і пластуном-сеньйором. Отже назва "пластун" не означає учня, чи студента, а лише дорослого, повновортного, свідомого, розумного, досвідченого громадянина. Через те пластун-юнак - це не те саме, що бойскавт, який, погравшись у скавтінґ, перестає бути бойскавтом, чи коротко - скавтом.
Так теж і пластового "самовиховання" не треба аж переносити з юнацтва до сеньйорату. Бо, по правді сказавши, сеньйорат властиво з природи є обов'язаний до того "самовиховання" і юнацтво має саме від сеньйорату вчитись, як то людина може й повинна сама себе виховувати. І є такі старші сеньйори, не конче й "пластові", що від них багато можна навчитися тому, що вони самі себе виховували. Напр. Тарас Шевченко сам себе виховав на українського громадянина. Всі великі люди були великі саме тим, що самі собі шукали доріг і способів, самі знаходили "людей, щоб їх добру навчили". І Український Пласт, на мою думку, завдячує свій успіх і свій розвиток саме прикладам того "самовиховання", яке примінювали в житті особливо інтеліґентні одиниці - коли ще й Пласту не було, - стаючи через те визначно творчими особистостями.

Чи це "інфантилізм"?

Чому ж то українські пластові сеньйори так бороняться перед тим самовихованням, тим одиноким способом, завдяки якому вони можуть, як ті деревця випростувані в Пласті, далі просто виростти серед широкого громадянства? Адже молодь має вчителів, виховників, школи і т.п. і, по правді, якщо б не Пласт, то вона не потребувала б того "самовиховання". Якщо ж їй, одначе, вдасться перейняти від старших методу самовиховання, то ця молодь скорше й краще добуде те, що їй у житті буде потрібне. Самовиховання у сеньйорів - це гідна наслідування вмілість і в ніякому разі не "інфантилізм", стид, чи як його назвати. І яка ж то пластова вмілість для сеньйорів так відстрашаючо "інфантильна", дітвацька? Може впоряд? Чи азбука Морза? Може в'язання вузлів чи що-небудь подібне приносить сеньйорові-громадянинові такий сором? А не соромить його часами невмілість, нездарність, безрадність у дрібних справах, а не раз і в важких пригодах, як це часом нам трапляється?
Багато можна б про те писати й дискутувати. Певно, що від сеньйорів, звичайних собі стариків, незацікавлених нічим, непластових, нездарних, - молодь не може навчитися самовиховання. Але й із "громадянства" таких сеньйорів "як вони є" - ні Пластові, ні спільноті ніякої користи, ніякого поступу. Нам треба сеньйорів таки справді пластунів, з пластовими прикметами, з пластовими вмілостями, пластунів-громадян, що дальше почувають себе пластунами, далі постійно себе виховують, - хоч би для прикладу для молоді.

Ґенеза нашого самовиховання

Але треба ще сказати, що так підкреслене в Українському Пласті самовиховання, було необхідне з самого початку з огляду на важкі тоді в нас зовнішні умови. Коли родився Пласт - у нас було тільки кілька осіб, що ним зацікавилися й приблизно бодай зрозуміли його цілі. Але, з огляду на велике зацікавлення молоді, ми повинні були мати вже тоді багатьох досвідчених виховників, інструкторів; очевидно - не звичайних вчителів із тодішніх середніх шкіл, що могли підходити до молоді обов’язково тільки звичними шкільними методами.Так і для інструкторських курсів важко було підшукати таких викладачів, що мали б замилування до пластування, не кажучи вже про досвід, і уміли б захопити тих, що до того часу мали інші зацікавлення.
Тому теж відразу треба було починати із самовихованням у юнацтві, а із самовиховання – у старших. Старші могли своє самовиховання оперти трохи на військовій практиці й з того теж не один справді починав, дарма що „рекрутство” – це карикатура пластування. В кожному разі молоді, юнацтву, треба було впоювати думку, що пластування треба самому вчитися, бо військові муштри, маршування, зголошування, а навіть орудування зброєю – це все може й потрібне й необхідно вміти, але це не пластування. Бо військо – це не Пласт, а Пласт – це не військо.Пластун може бути добрим вояком, але не кожний вояк це пластун. Отже, щоб стати справжнім пластуном, треба добре вчитуватися в пластову літературу й самого себе приучувати до всього, що там подане.
Від старших, особливо від так званих „опікунів” - ми тоді говорили – юнак може набути деяке практичне знання, але крім самого того знання треба вміти ще все те „по-пластовому” виконувати. І тієї „пластовости” годі навчитися від старших, хоч може не раз і дуже поважних осіб, бо тих старших треба брати такими, якими вони є, а пластунові треба стати таким, яким пластун має бути. А таким тільки він сам може стати, працюючи над собою, виховуючи сам себе – на справжнього, готового, дорослого пластуна. Пластова література й пластові приписи дають тільки вказівки й методи, як юнакові треба поступати, щоб виховати себе самого на пластуна. В багатьох випадках саме та „метода самовиховання” помогла нам заступити самими пластунами-юнаками інструкторів, виховників, впорядників і т.д. 
Але не всі, що виходять із юнацького віку, свідомі того, що їхнє пластове самовиховання треба плекати в себе – у старшопластунському й сеньйорському віці – ще більш інтеліґентно, ще інтенсивніше – прямо в первісному його значенні, згідно із знаним досвідом, що людина вчиться ціле життя - й не дуже мудрою вмирає. 
Своє пластове самовиховання можуть закінчити хіба ті пластові сеньйори, які вірять, що їм вже не треба нічим більше цікавитися. Не треба дальше розвивати свої вмілості, справляти чи доповнювати свої погляди на різні справи тощо. Якщо, одначе, вони тієї самопевности не мають, а хочуть мати тільки спокій від вічної пластової „нагінки”, - то вони може й зовсім шановні старші громадяни – такі, „як вони є”, але вони - це не пластові сеньйори...»

* Передрук з видання „Сеньйорська ватра”, Ч.3/24, 1962 . - Ред.

У вересні 1954 р.Б. Дрот писав:

„Пласт – це улад самовиховання, і хто у Пласті не стане пластуном, доказує сам свою нездібність стати мистцем життя. Опрокинути вартостей Пласту він не в силі, як і не заперечить існування і значення, наприклад, мистецтва той, хто незважаючи на студії, не став мистцем. Тому дивіться на всіх тих, які, будучи членами Пласту, не різняться таким нічим від не пластунів, так, як би ви дивилися б на тих, що беруться наслідувати Рафаеля, а думають не про мистецтво, а тільки про їжу і про спання, або що раді б бачити Україну дуже великою і могутньою, але страх їх бере сказати ... слово по-українськи. 
Пласт – це не мистецтво для лінюхів, боягузів, безбарвних мамелюків, самолюбів і неуків, тільки талановитих хлопців із молодечим життям і вродженою інтелігенцією та з зародками почуття краси і добра в душі. Тільки такі зрозуміють скоро більше чуттям, ніж розумом, в чому суть, ціль і краса Пласту...”. „Молоде життя”, ч. 4 (115)

Минуло 64 роки.

Дубові Листочки не залишаються осторонь важливої дискусії. Ось думки і висновки друга Арія, ДЛ з приводу  місця і ролі пластуна в сучасному світі. Почитайте, як цікаво: минуло майже сторіччя, вражаюче змінилося те, що навколо. Але те, що у нас в серці має залишатися незмінним, незважаючи на новомодні тенденції та віяння. 31 травня 2018 р.Б. друг Арій оприлюднив у Фейсбуці на сторінці «Пласт – дискусії при ватрі» текст, де теж згадується самовиховання. 

«Друзі, перепрошую, що пишу окремим постом, але це не зовсім вкладається в дискусію (нижче в стрічці), оскільки я інколи читаю всякі дискусії, але рідко долучаюсь до них. Проте все ж назбиралось за цей час достатньо, щоб і самому висловитись. У мене буде всього дві тези (одна коротка і одна розширена):

1. Пласт - це є самовиховна організація, де є правом і обов'язком кожного постійно вдосконалюватись незалежно від його віку. Саме тому, якщо людина помиляється (порушує Обов'язки чи Закон), ми даємо їй кілька шансів виправитись, якщо вона розуміє помилку і хоче її виправити. Тут ми бачимо цілком християнський підхід, оскільки наша організація побудована на християнських цінностях, що є невід'ємними прикметами нашого народу. Саме тому, якщо виникає проблема з вірністю Богові, Україні, ближнім, Закону, то це не кінець, а лиш можливість виправитись (якщо є розуміння і бажання). Я б не вбивав пластуна (словом чи ділом), якщо він збочив з правильного шляху (а він у нас єдиний, оскільки ми християни).

2. Що ж робити з тими, які свідомо порушують наші приписи і не думають виправлятись? Це до питання "інших" у нашій організації. Це релігійні, етнічні, секс та інші меншини. У більшості прогресивних "диспутантів" відчувається надмірна віра в гуманізм, лібералізм та інші схожі ізми. Натомість непрогресивні члени диспуту часто доволі емоційно відстоюють традиційні цінності (хвала Богові, що рідко з піною на губах), але це не переконує прогресивних, оскільки вони настільки впевнені в своїй правоті, як впевнені в тому, що всі досягнення Західної цивілізації (на які вони опираються в дискусії) є святі й непорушні. Проте мушу декого з вас розчарувати. Християнська цивілізація (інша, по суті вже колишня назва Західної цивілізації) побудована на християнських цінностях. Проте саме гуманізм та інші ізми стали запереченням християнських цінностей, що згодом призвело до відходу Західної цивілізації від свого ідейного начала. Чому? Тому, що крім заповідей Божих та інших постулатів християнської віри, є одна важлива деталь, яку часто пропускають (а потім хтось говорить, що християнство - це віра овечок, рабів та інші нісенітниці). Ця деталь полягає в тому, що найбільшим ворогом християнина є зло (гріх, диявол та все, що з ним пов'язане). Тому боротьба зі злом є основою нашого життя та духовного вдосконалення, що дозволить після смерті потрапити в рай. Християнство виховує воїнів Христа, які живуть у постійній боротьбі (самовдосконаленні - це є й метою життя пластуна, якщо хто не вловив аналогію!). Так, ми маємо любити ближніх, ворогів, всіх людей та тварин, незалежно від їхнього кольору шкіри, релігії та переконань, але ми ніколи не маємо права толерувати (підтримувати, змовчувати, не зважати) їх, якщо вони проповідують ворожі християнству ідеї. Ми мусимо боротись зі злом. Саме тому ми любимо ворогів наших, як людей, але ми знищуємо зло, яке є в них. Саме з любові до них ми знищуємо зло, яке їх охопило. Це стосується сучасної ситуації з росіянами, а також всього іншого. Саме тому мені дивними видаються апеляції до гуманізму (а також бездумної толерантності та "цінності в різноманітті"). Гуманізм проголосив людину найвищою цінністю. Це єресь, оскільки людина є найвищою цінністю допоки вона виконує волю Божу і найкращим проявом творіння Божого. Все що не так - від диявола. Тому гуманізм у своїх витоках помилковий і на нього покликатись не можна. Так як і на його ідейних послідовників - толерантність в сучасному розумінні цього слова. Тому, якщо хтось каже, що треба виганяти з Пласту за нетолерантність, - то я скажу, що треба виганяти з Пласту за нерозуміння суті християнства і заперечення його ідейних постулатів. Насамкінець, якщо говорити прикладно, то не можуть бути в нашій організації всі, хто свідомо порушують Божі заповіді, настанови. Тобто це секс-меншини, релігійні меншини (не християни) та інші меншини. Етнічні меншини (виняток - вони не можуть бути через те, що Пласт - організації української молоді, та й це інша дискусія). Зрештою, тут нема про що дискутувати. Дуже прошу вас не сприймати на віру "досягнення" Західної цивілізації, не з'ясувавши як слід їхніх витоків та суті. Ми, пластуни, як християни маємо обов'язок боротись зі злом у собі, а також поборювати його в інших, тому питання про толеранцію грішного відпадає. А якщо хто скаже, що християнство не указ і не головне - це так само як би ви сказали, що могли без мами і тата впоратись при своєму народженні!

І ще одне. Мене лякає намагання пластунів перехоплювати тенденції (здебільшого погані та шкідливі). Ми провідники нації (чи суспільства - як кому зручніше) і саме ми маємо створювати ці тенденції, щоб до нас доєднувались, і таким чином змінювали світ на краще. А ми немов стадо овець - то туди поткнулись, то сюди. Не кількістю, а якістю, тому не думайте, що все пропало, навіть якщо весь світ проти нас. Просто розвивайтесь і не цурайтеся своїх цінностей, ідейних основ, які наші батьки та діди сповідували. Адже вони ніколи б не навчили нас чомусь поганому».

*****************************************************************************

А тепер поринемо в приємний світ спогадів….

Спершу відмотаємо плівку на два місяці назад і згадаємо Велике Ювілейне Багаття… Ось яким його побачила подруга Дзвінка...

Коли мені надійшов на пошту лист з рекомендацією  спрямуватись до одного з куренів, я вирішила, що маю спочатку ретельно ознайомитись з їх діяльністю та познайомлюсь із сеніорами цих куренів.  Але з якого куреня починати, як обрати з такої кількості цікавих та достойних? Все вирішилось само по собі, адже мої подруги збирались на Ювілейне Багаття куреня Дубова Кора, і я напросилась з ними. Дуже вдячна другу Скоку, що дозволив мені долучитись до святкування 70-ліття славетного куреня.

Перші враження про сеніорів куреня  – вони неймовірні! Якби хтось раніше мені сказав, що  дорослі люди можуть так щиро і віддано бавитись у велику гру, розбудовати реальність, в якій виховуватиметься Новий Люд, навіть не знаю, чи повірила б.

Коли потрапила до Рогатина, одразу ж, з перших хвилин, з’явилось відчуття великої родини, де кожен про кожного піклується, в дощ зустрічають на зупинці, допомагають віднести речі, пригощають чаєм та запашною кавою, а  далі - з великим захопленням та  любов’ю розповідають про пластунів куреня, про пластунів Рогатинської гімназії, про своїх вихованців. Після урочистостей в Рогатині ювілейна програма  продовжилась на Соколі. Я мала нагоду потрапити в табір-музей, про який так багато чула! Побачену красу не можна описати словами! І писати можна безкінечно… А якщо коротко, то  борщ, зварений самим другом Скоком, був неймовірно смачний,  чарівна  атмосфера ватри –  надихала, а заприсяження  нових членів куреня – зворушливим до мурашок по всьому тілу!
Не знаю, що ще мене так торкало востаннє, але  ці дні були дуже емоційними та незабутніми! Дякую!

Хочу побажати куреню Дубова Кора многая літа, нехай під його кроною гуртуються тільки справжні та найкращі провідники суспільства! Дубе, кріпись! За Новий Люд!

****************************************************************************

«Гей-гу, Ватра горить, спів новацький гомонить…» Отже, почнемо з наймолодшого Уладу…

Подруга Шервуд,  ДК

Цього року нам довелося таборувати в новацькому таборі «Дивосвіт та його мешканці» на берегах прекрасної річки Орілі, найчистішої на Січеславщині. Як і для моїх дітей, для мене це був перший табір, тож вражень і хвилювань було більш, ніж достатньо. Що можно згадати про табір? Теплі води чарівної Орілі, яка всі 2 тижні так лагідно колихала нас у своїх обіймах. Величезні корабельні сосни, які давали нам тінь в спекотний день і м’який килим торішньої глиці, яка зручніша за будь-який каремат. Теплі, нагріті на сонці шишки, які так цікаво збирати і так приємно тримати в руках, відчуваючи під пальцями шорстку поверхню. І головне – діти…

Наші діти – вони чудові та дивовижні, здатні дивувати навіть там, де ти вже не чекаєш ніяких сюрпризів. По-дорослому мудрі й по-дитячому простодушні одночасно. В їх душах вирує такий ураган пристрасті та сяє така щира веселка чистоти, що хочеться підставити руки і зачерпнути ці емоції повною жменею. А потім пити їх, милуючись на яскраві кольори дитячих душ.

Скільки було нами пережито разом – і не перерахувати. Ми мандрували під пекучим сонцем, переплавлялись через річку на човні, їли смачний куліш і спілкувались зі справжньою дитячою письменницею. Але нашим дітям і цього було мало. Скільки разів так бувало, що вони втомлювались за день до тремтіння, але, тільки на хвилинку присівши, знову скакали на місці й придумували самі собі нові цікавинки.

Окремо варто розповісти історію про Чарлі… Це була класична таборова розвага, під час якої діти після нічної тиші щось там викликають у темряві, а потім сидять хором і бояться, що воно прийде. В нашому випадку це був Чарлі – якесь страхіттячко, яке, згідно дитячого фольклору, приходить до тих, хто зробив математику( або не зробив математику, я, чесно кажучи, не вникала). Ну от.. бунчужний оголосив тишу, дівчата зібрались на одному ліжку – якось там специфічно розклали олівці, сказали потрібні слова і почали чекати. Зазвичай такі розваги закінчуються тим, що втомившись чекати кошмарика, діти розходяться по своїм місцям і солодко засинають, забувши про нього до наступного табору. Але не в нашому випадку… Тільки потрібні слова було виголошено, як у вікно вдарив яскравий промінь світла і низький чоловічий голос спитав: «Що тут відбувається?» Йой, з яким вереском і галасом пурхнули в різні сторони мої дівчата, збиваючи одна одну з ніг і втрачаючи на ходу капці та олівці…Але виявилось, що це просто братчик-бунчик, котрий перевіряв, чи всі вклалися, почув голоси і сміх у кімнаті. Найбільше, певно, в ту хвилину перелякався він, бо не очікував, що його поява спричинить такий карколомний ефект…

З того дня ми бунчужного інакше, як Чарлі, і не називали. А цього року, коли він набрав свій перший хлопчачий рій, здогадайтесь, яке псевдо він вибрав? ;)

Ще раз переконалась, що бути новацькою виховницею – то найчудовіша доля з усіх можливих, головне тільки щоб була кава зі згущиком і хоча б пара-трійка годин для сну.
Дякую всім, хто був поряд ці 12 днів – моїм Горобцям, новацтву Кривого Рогу, Дніпра і Запоріжжя, виховникам, батькам, величним соснам і прекрасній Орілі. Сподіваюсь, що ми, як і наші діти, цей табір успішно перейшли, показавши дуже добру пластову поставу)))

«Горить Ватра, горить Ватра, дивіться, дивіться – то юнацтво, то юнацтво співає, співає…»   Нумо, подивимось, чим нас втішать виховники юнацтва і ті, кому пощастило відвідати юнацькі табори…

 ****************************************************************************

КЛИЧ ЛИЦАРІВ

Друг Скок

Дякую Богові за таборове літо, що минуло. Такого давно не було в моєму житті! Бо сподобився також бути за капеляна на славному таборі «Клич Лицарів», що його організовують і проводять «Вовча Ліга» і «Рутенії».

Скажу щиро – не плянував. Але друзі покликали й відмовити не зміг. І не жалкую. По-перше, перевірив самого себе. 10 днів у лісі, в наметі й на карематі, та ще й коли табір на горі, а кухня в долині – тішусь, подужав. Кілька спогадів:

- Знайомство з Владикою Нестором, Головним капеляном Пласту від УПЦ КП. І не просто знайомство – спільно відслужили молебень до Пресвятої Богородиці, а на Службі Божій Владика Нестор і його помічник о. Вадим дякувáли мені, а я їм, коли вони служили. Крім того, перечитали й обговорили «Положення про Капелянську службу Пласту».
- Дякую Букові й Штриху, котрі були з нами на святковій Службі Переображення Господнього. І моя особлива радість – дуже багато учасників приступили до Святих Тайн Покаяння/Сповіді та Причастя.
- У той же день – вимарш до с. Кореличі на відкриття меморіалу УПА, де поховані повстанці і селяни. Саме на Спаса 1944 р.Б., коли в церві правилась Служба Божа, в село увірвались москалі, дорослі чоловіки і хлопці почали тікати в напрямку лісу, а енкаведисти їх, беззбройнних, розстрілювали.
- А ще мені в цю неділю поталанило гостити у Штриха, відвідати Липівку, побувати на святі пасічників і помолитись біля каплиці св. Яна.
- Знайомство з чеськими скавтами, котрі були з нами на таборі.
- Гріх було б не згадати вареники, якими старшина почастувала учасників.

 
І спогади учасників, і світлини на таборовій сторінці розкажуть набагато більше, ніж я. https://www.facebook.com/groups/1536311186675083/?ref=br_rs Знайдіть кілька хвилин, щоб переглянути, бо в коротенькому дописі всього не напишеш. Свідомо залишаю на маргінесі аналіз того, що не вдалося, що треба виправити. Тут не час і не місце для цього. Важливо, що є команда, котра готова працювати, щоб і наступного року запалала таборова ватра. Я ж тільки додам: «Клич Лицарів» - це табір, на який варто поїхати і учасником, і інструктором.

*****************************************************************************

«ГАРТ ВОЛІ»

«Гартуймо ж наш юнацький дух.

Юнацьке гасло: воля й рух!

Ніщо нам лихо, ні пригоди!»

2 липня 2018 р. Б. з різних куточків Івано-Франківської області в с. Кліщівна Рогатинського району з’їхалися пластуни, щоб разом провести незабутні два тижні в окружному вишкільному таборі «Гарт Волі». Було юнацтво з Калуша, Саджавки, Печеніжина, Кут, Березівки, Іваниківки, Рогатина, Галича, Івано-Франківська.

Перший день був насичений уже звичними таборовими роботами: кухня, дрова, намети, в’язання, копання, звикання до нового місця…

Наступного дня, під час відкриття табору, настоятель парафії отець Марко Шпак благословив учасників і провід на добрий початок.

І почалося!!! Учасники вчилися та застосовували свої вміння і знання, ділилися ними з молодшими. Провели багато змагів. Організовано смугу перешкод, яку всі учасники успішно подолали. Свої знання пластуни мали можливість перевірити в інтелектуальних іграх « Найрозумніший» і «Що? Де? Коли?». Василь Байда посприяв у проведенні стрілецького змагу. Учасники показали свою спритність і влучність у пейнтболі. Під час мандрівок і «Лисячого бігу» діти застосовували свої знання з орієнтування і картографії. Гра «Провідник», теренівка, «шкарпетковий» бій, волейбол, регбі підсилювали командний дух кожного гуртка.

Провели багато гутірок - впоряд, самозарадність, піонірка, діловедення, ПМД, співи, мандрівництво…Особлива подяка Володимиру Крвавичу за тактичну медицину, Роману Яськіву за зброєзнавство і рукопашний бій.

Цікавим для учасників видався і Морський день. Таборовики провели його за звичаями Чорноморців.

Особливо запам’ятається «Гарт Волі» тим пластунам, які склали на таборі Пластову Присягу.

А ще ватри, вогники, дискусії та довірливі розмови, пісні під гітару і веселі ігри. На таборі кожен мав можливість не тільки проявити свої лідерські здібності, а й вчився працювати в команді. В складну хвилину було видно, як всі гуртувалися і допомагали один одному-порадою, підтримкою, молитвою…

Зі сльозами на очах 14 липня учасники роз’їхалися по домівках… Кожен повіз додому досвід, знання і добрий спогад про табір…

****************************************************************************

Чар пластування – він не тільки для жовтодзюбів і юнаків. Ті, хто вже змінив малинову хустку на зелену, не менше дітей люблять табори. ..

«СОЛОВЕЙКО»

Друг Скок

Сталося! Мрії про старшопластунський табір збулися! Крайовий. Апробаційний. Вишкільний. Покликаний дати можливість старшим пластунам продовжити самовиховання, вишкіл і пластове життя Уладу. Спрямований на підготовку інструкторів практичного пластування, провідників заходів та керівників цікавих проектів. Тривекторний: історично-ідеологічний , військово-спортивний, провідницький. Тішить, що цю ідею втілили наші Дубові Листочки.

Ось що пише про нього подруга Марина:

Night/in/gale

Прокинулася вранці і перша думка:"а де намет?".
Завжди такі дивні відчуття, коли після життя в природі повертаєшся знову до цивілізації. Все здається штучним, неприроднім та награним. 
Іноді все, що нам потрібно - це єднання з природою. Хтось таким чином втікає від проблем, хтось кидає собі виклик, хтось хоче спробувати щось нове. У кожного з нас були свої причини приїхати на вишкільний табір «Соловейко», та мета була в усіх одна - стати кращими. Вірю, що всі ми її у певній мірі досягли. 
Тепер коротко (або не дуже) про те, що ж ми робили ці 14 днів у лісі. 
- підйом о 6 ранку (для мене це було неабияке випробування, бо перші три-чотири дні я, як завжди, засинала після 2 ночі, хоча лягали о 22:00);
- чмолівські руханки (і хоч дівчата після пробіжки і розминки не бігли в річку, як хлопці, проте йшли на турнік та бруси);
-цікаві гутірки з практичного пластування (від в'язання вузлів до картографії та самозарадності);
- нам також розповідали, як правильно планувати свій час та життя, як розпоряджатися фінансами, щоб стати до пенсії мільйонерами:), як зберегти мотивацію та постійно вдосконалюватися;
- кожен з нас навчився створювати свій власний табір з нуля (від ідеї табору до комунікації зі спонсорами та розподілу бюджету) і облаштовувати його (як на практиці, так і на папері, бо малювали свій ідеальний терен табору зі смугою перешкод та кінотеатром);
- куди ж без історичних та ідеологічних гутірок, саме на них народжувалися класні дискусії;
- тактика! (уявіть, що це слово виділено жирним). Це просто  Військова справа має бути невід'ємною складовою підготовки свідомого українського громадянина. Дуже тішуся, що нас навчили основам військової тактики, а далі буде;)
- нічна теренова гра, де ми з Native Boiko заснули на 10 хвилин у мурашнику, а потім таки по ярам долізли до табору диверсантів;
- ніколи не забуду як мені і Руслан Лапук дали спецзавдання: зав'язали очі, зв'язали за спиною руки і вивезли далеко від місця табору, а далі були десятки кілометрів орієнтування лише по карті, болото з білими ліліями, чаплями та качечкою з каченятами поміж осокою (прямо як в Тараса Григоровича), гори кущів ожини і малини, перехід річки вбрід (звичайно ж я начіпляла п'явок, але одразу витягла), історії місцевих про скаженого вовка і ще багато чого;
- будування шелеста (який не зміг ), власноруч зроблена з деревини ложко-вилка і миска (які змогли);
- дві ночі проведені просто під зоряним небом;
- каталися по навісній переправі;
- атмосферні ватри, з яких так не хотілося йти спати.
І це тільки половина з того, що наша супер-вісімка учасників та мегакоманда проводу пережила за два тижні
А чи помітили ви, що дерев (думаю, це дуб:) тут 13? Сподіваюся, з цим числом мене попереду чекає довга і цікава пригода

Наостанок хочеться подякувати учасникам, з якими ми стали справжньою командою, допомагали та підтримували один одного та Курінь УСП "Дубове Листя", https://www.facebook.com/dubove13/?ref=br_rs який доклав неймовірну кількість зусиль до підготовки такого крутого табору.

P. S. а в останню ніч нам колискову бунч співав, от де ви таке ще можете почути, як не на "Соловейку"? 
P. P. S. вже сумую і чекаю зустрічі через рік

https://www.facebook.com/tabirSOLOVEYKO/?ref=br_rs

А що капелян? Ранішня таборова молитва з розважанням про духовні закони життя, вечірній молитовний підсумок дня, гутірки про вірність Богові й Україні, святкові й воскресні Служби Божі, трошки піонірки, трошки спорту, обов’язки  таборового фірмана, традиційні борщ і куліш від Скока – два таборові пластові тижні в лісі, чого вже давно не було в моєму житті. За це Листочкам і учасникам щира дяка й уклін!

Що ще додати? Додати треба «ВиСоТу» - Вишкільний Сеніорський Табір, що його дуже хочеться наступного року провести паралельно зі «Соловейком».  Але це тема для окремої розмови.

****************************************************************************

Як і все приємне, таборове літо закінчується,  а ми мусимо працювати далі на славу Божу і на благо України.

Дубовокористі мають чим пишатися. Ніхто з них не бив байдики, а дехто навіть бив грушу, але, тсс.. про то не можна казати ;) Серед досягнень членів куреня можно згадати два КВДЧ в м.м. Кропивницький та Запоріжжя, а також активну участь у громадському житті та відродженні культурної та історичної спадщини.

КВДЧ № 122, м. Кропивницький

Що станеться, коли в одному місці зберуться декілька інструкторів, захоплених тим, що вони роблять. До них додадуться з півтора десятка зацікавлених, які хочуть змінити світ навколо. І одні розкажуть, а другі послухають про велику і надихаючу ідею, за допомогою якої от уже 106 років з українців роблять справжніх громадян і провідників. А коли до всього цього додадуть смачну кашу, яку приготували на ватрі та  надихаючу Ватру – ви отримаєте справжній КВДЧ. Саме такий, який відбувся 24-25 серпня 2018 р.Б. в м. Кропивницький. Дубова Кора, разом з Дубовим Листям, долучились до проведення КВДЧ як інструктори. І що ж з цього вийшло, спитаєте ви? Нові знання, нові друзі, нові мрії та нові враження. А ще надія на те, що то зерно впаде в благодатний ґрунт і проросте новими паростками пластових осередків.

 ****************************************************************************

КВДЧ № 123, м.Запоріжжя

Менше ніж через тиждень після попереднього вишколу, КВДЧ відбувся в м.Запоріжжя. Цей вишкіл проведено виключно силами ДК та ДЛ, з яких складались провід і ланка інструкторів.  Ось як знадують подію учасники вишколу:

 29-30 серпня. В Запоріжжі відбувся кваліфікаційний вишкіл національної скаутської організації України ПЛАСТ. 
Захід був проведений в катехитично-реколекційному центрі парафії «Матері Божої Неустанної Помочі» УГКЦ.
Хочу висловити величезну дяку настоятелю храму отцю Роману за надане нам приміщення і допомогу в організації цього заходу.
На вишколі були представники з Запоріжжя, Дніпра, Кривого Рогу, Херсону, Павлограда, Мелітополя, Токмака, Широківської ОТГ Запорізької обл., та Кочубеївскої ОТГ Херсонської обл. Також на вишколі були присутні працівники Патрульної поліції м. Запоріжжя.

Вишкіл традиційно розпочався з відкриття, де були молитва, гімн, винесення прапору, ознайомлення з розпорядком і т.д. 
Далі все за класичною для таких заходів схемою.
А от під вечір до нас завітав єпископ Донецького екзархату Владика Степан Меньок та, за запрошенням настоятеля Храму, гурт «ЯгОди», котрий виступив перед учаниками вишколу і парафіянами.
А ввечері в нас була Ватра. Тут ми відірвались на повну. Поспівали пісень, пограли різні ігри. 
Також вшанували пам’ять наших захисників, що загинули в «Іловайському котлі» в 2014 році.

Другий день розпочався з Літургії в Церкві. Службу провели 6 священників. Це - о. Роман Вовк, о. Мирослав Романів, о. Сергій Прудко, о. Іван Колосок, о. Іван Талайло та о. Роман Бацвін. Дякуємо їм за спільну молитву.
Потім ще трохи навчання і опитник, в якому учасники мали змогу написати все, що дізналися на цьому вишколі.
По завершенню опитування провели закриття, на якому учасникам вручили посвідки про проходження вишколу.
На завершення хочу подякувати коменданту о. Сергію Прудку, бунчужному Захару Маковському, писарю Тетяні Асадовій та інструкторці Юлії Жданович.
Також велика подяка кухарю Наталії Мотрич, пані Вірі, Аліні Мотрич, Олі Колдобі та Діані Здор за приготування смачнючих страв.

*****************************************************************************

 м. Рогатин

друг Бук догори корінням

Те, що відбувалося в цьому місті, хотілось би виділити окремим пунктом. Серпень та вересень там видався особливо насиченими для дубовокористих.

Культура

«Гей, Кора, Кора Дубова,

Що до жартів все готова,

Непохитна і завзята,

В ній козацька кров заклята.»

За працею не варто забувати і про гарний відпочинок. Що може бути краще, ніж чарівна природа Прикарпаття, гарна компанія і мужні повстанські співи? Ну, хіба що добра залізна бартка, без якої неможливо уявити собі справжнього легіня.

Саме 24 серпня, саме на день Незалежності неньки України відбувся перший фестиваль "Залізна бартка", присвячений українській бойовій традиції. 

Що то є - традиція розвиваюча і бойова? Традиція - це спосіб життя, спосіб шліфування своєї особистості, свого "Я", це зв'язок із поколіннями предків і розвиток не лише фізичних, а й волевих та розумових якостей... Українська бойова традиція, що у значній мірі була занедбана, забута, втрачена - зараз відновлюється та піднімається у бойовому мистецтві "Хорс" за ініціативи Романа Яськіва та допомоги ряду небайдужих людей.
Відбувся фестиваль у селі Липівка, що поряд із Рогатином в Івано-Франківській області. Тривав даний івент від раннЯ аж до вечОра, для мене принаймні, а як кажуть джерела - то й до світанку. 

Отже - співали всі: великі й малі, хто в хорі, а хто сам. Ковалі кували, квіти, бартки

навиготовляли, з глини ліпили горщики і горнята, зброю показували і розказували... Дітям - ігри, дорослим - змагання. Джентльмени змагалися, дами вболівали, барана, бочку меду, борошно і цукор мішками - вигравали все.

Хто натомився - мав де відпочити і попоїсти, на щастя - селяни організували ярмарку з домашніми стравами (прощай їдальня і шаурма) і напоями міцності компоту і узвару...
По закінченні активної частини - прийшов час до ватри і пісень під гітару, а мені, на жаль - покинути товариство.

Якщо підсумувати - наступного року день Незалежності я маю твердий намір святкувати у селі Липівка під Рогатином. Бавитися, їсти, пити і співати. Що пропоную кожному, хто любить свіже повітря, краєвиди пагорбів лісистих, ну дуже активний відпочинок, файну компанію і ватру з піснями )

Наука

26 вересня 2018 р.Б. у Рогатинській гімназії імені Володимира Великого відбулась науково-практична конференція «Василь Івахів – військовий, політичний та громадський діяч», присвячена 110-річчю Василя Івахіва, першого командира УПА, колишнього учня Рогатинської гімназії та вихованця рогатинського Пласту. Крім гімназії, серед організаторів слід виділити Рогатинську районну організацію Спілки офіцерів України, районну організацію Пласту, Рогатинський історико-краєзнавчий музей «Опілля», Рогатинську районну раду, Міську раду, які найбільше спричинилися до успішного проведення конференції.  

До Рогатина приїхали науковці та краєзнавці з Києва, Львова, Івано-Франківська, Перемишлян.Перед початком пленарного засідання відбулась панахида біля меморіальної таблиці Василю Івахіву. Потім хор РБК «Галичанка» спільно з усім учнівським та вчительським колективом гімназії, всіма присутніми під супровід дитячого духового оркестру з Пукова виконав «гимн Івахіву» - пісню «Десь там далеко на Волині». По завершенню доповідей і обговорення, учасники конференції прийняли резолюцію, в якій ухвалили видати книгу про Василя Івахіва за матеріалами конференції. 

Книгу планується використовувати у науковій та педагогічній сферах з метою національно-патріотичного виховання молоді, захисників України на прикладі життєвого подвигу Василя Івахіва.

****************************************************************************

Добігає кінця наш другий випуск Шуму. Для історії треба залишити згадку про те, як Ластівка в’язала новакам хустки на таборі «Байка. Ржи Ще», Діброва мужньо минала зрадливі яри на таборі УПЮ «Еволюція», Синиця кілька днів смачно годувала нас на таборі УСП «Соловейко», Лемко, на жаль, не зміг приїхати, і Гук і Вирвизуб відпочилали на східних курортах.  Таким було таборове літо ДК. Збирали до купи різні події, які траплялись з нами протягом останніх трьох місяців, і тішились , що можемо хоч трохи розказати всім вам, друзі, про наше життя. І, читаючи спогади інших, відчути, що  поряд знаходяться справжні друзі, які думають так само, як ви, і відчувають підтримку, не зважаючи на відстань, що їх розділяє. Ні океани, ні кордони не повинні віддалити нас одних від одних, і сильнішою над усе має залишитись дубовокориста дружба.

«Хоч розійдемось світами -

Не забудем краю скитів,

Навіть в твердості скрижалів

Йому будемо служити.»

“Шум ДК – хроніка нашого життя” — видання 1Ɛ куреня УПС «Дубова Кора».

Хроніка – письмовий документ, в якому нотуються, по можливості, всі моменти з життя куреня та його членів.

Зладила: пл.сен.пр. Шервуд, ДК

В електронному форматі матеріали подаються на адресу: sherwoodnats@gmail.com

Кривий Ріг, року Божого 2018, місяця вересня, дня 29