Вічна пам'ять Вужеві з обтятим хвостом

Дорогі Друзі!

У глибокому смутку повідомляємо, що 14 вересня 2012 року вечором відійшов на Вічну ватру до Господа наш колишній довголітній Кора Вікового Дуба (курінний) 13 Куреня УПС “Дубова Кора”, колишній голова Головної Булави УПС, в'язень польських, радянських та німецьких тюрем, один із членів процесу 59-х, активний борець за волю України пл.сен.керівництва д-р Теодосій Крупа (Вуж). Хай з Богом спочиває! Вічна йому пам'ять!

Пл.сен. керівництва д-р Теодосій-Юрій Крупа (Вуж-з-обтятим-хвостом)

Теодосій-Юрій Крупа народився 1918 року в родині Володимира Крупи і Климентини з Гайдукевичів як наймолодша дитина в родині: Крім нього були брат Ярослав і сестри Віра й Люба. Закінчив гімназію в Перемишлі, де увійшов у ряди Пласту і, правдоподібно, в члени Організації Українських Націоналістів. Студіював медицину в Познані, але увʹязнення не дозволило йому докінчити студії. Радянська влада заарештувала молодих членів ОУН та Юнацтва ОУН, і в січні 1941 відбувся т.зв. процес 59-х, на якому 42 молодих учнів і студентів засудили до розстрілу, в тому числі й Теодосія. Під час пожежі Бердичівської тюрми їм удалось втекти та врятуватись від смерти. Життя Теодосія в часи німецької окупації не є дуже виразне – він не хотів про це говорити. Одне він повторював, коли йому пропонували взяти якийсь важний пост в громадському житті, «я не можу, бо я маю масло на голові».

Я пізнав його вперше в таборі переміщених осіб ім. Миколи Лисенка в Ганновері, в британській окупаційній зоні Німеччини 1946 року. Організувалась пластова станиця, і я до неї вступив (мені було 23 роки). Мене радо прийняли, і Теодосій, кошовий пластунів, післав мене на вишкіл новацьких виховників до свого приятеля д-ра Теодосія Самотулки (Старого Орла) і після того доручив мені зорганізувати та вести новацьке гніздо. Коли 1947 року Крайовий Пластовий Зʹзд вибрав нову Крайову Старшину, в якій Теодосій став Крайовим командантом пластунів, він доручив мені бути Крайовим референтом УПН (у міжчасі я дістав титул Сірого Орла). Слід згадати, що в Ганновері створився 13 курінь УПС «Дубова Кора», до якого ввійшли майже всі сеньйори, котрі перебували на цій зоні. Хоч мені було тільки 23 роки, мене прийняли до УПС, бо більше нікого зі старших пластунів там не було. Прийшов 1949 рік і ми розлучились: я переїхав до Канади, а Вуж до США.

Наша співпраця закінчилась. Правда, ми мали постійний звʹязок через ШУМ ДК, ми стрічались кілька разів на Великих Багаттях (Курінних Радах), але віддаль була велика. Він одружився з пластункою Любою Мисевич і мав з нею двоє дітей: Яромира-Марію і Ларису, що вийшла була замуж за відомого піаніста Олександра Слободяника, який передчасно помер. У США він закінчив медичні студії і працював як лікар-психіятр. Я теж одружився з пластункою Людмилою Базилевською, і в нас народились чотири сини: Володимир, Петро, Богдан і Нестор.

На одній Пластовій Раді його вибрано було Головним Булавним УПС. Його планом було відродити УПС за ідеєю його засновника Дрота – щоб Пластовий Сеньйорат став НОВИМ ЛЮДОМ, про який ми співаємо в пластовому гімні. На жаль, він не знайшов багатьох прихильників цієї ідеї, навіть деякі члени Дубової Кори закидали йому, що він взявся за «ідею фікс», бо сеньйорат у діяспорі не готовий кинути своє культивування безділля; Вужеві закидали, що він не дбає про збільшення членства куреня, головно в Україні. Він був великим ідеалістом і не дуже дбав про матеріальні добра, як це робило багато з його друзів.

Наша співпраця відновилась з кінцем ХХ століття, коли його вибрано Корою Вікового Дуба (курінним), а мене Скрипучою Пилою (курінним писарем). Ми були в постійному контакті. У нього завжди були великі плани, які я старався переводити в життя. Він думав, я виконував. На пості курінного ДК він знов підніс ідею Нового Люду, яку нові члени, головно в Україні з охотою прийняли. І ця ідея проникає тепер помалу і в загальне сеньйорське життя. При кінці свого життя Вуж мав проблему зі зором та передав свій пост св. п. Володимирові Скоробському (Журбі). Після передчасної смерті Журби уряд курінного посів о. Сергій Прудко (Скок), мешканець Вишгорода, а тепер Києва.

Тут варто ще згадати, що Теодосій дуже любив таборові ватри. Він як командант пластунів був командантом пластових таборів (я звичайно був бунчужним). Кожного вечора палала ватра, поважна ватра, на якій він мав гутірку до пластунів, в якій викладав і пояснював їм пластову ідеологію, значення пластового закону, пластового обіту та пластової присяги. Бувало, що він так захоплювався своєю мовою, що не зважав на час: через те ми називали ці ватри чотиригодинними ватрами.

Було б несправедливим не згадати про Вужа як про поета, хоч він і небагато своїх творів друкував. Одною з видатних його поезій це «Скоб-командир», вірш присвячений Головному Командирові УПА пл.сен. Романові Шухевичові (Тарасові Чупринці).

Хочеться ще додати, що Вуж був дуже вимогливий до своїх підлеглих, але й до себе самого. Він рідко коли висиплявся, а йшов спати далеко поза північ. Пласт, а зокрема Дубова Кора зі смертю Вужа втратила дуже багато. Із 7-и засновників Дубової Кори залишився при житті вже тільки я, Люлька.

Якщо б хтось із Вас, Друзі, мав знімку Вужа в пластовому однострою, будь ласка, вишліть її до Пластового Шляху.

С.К.О.Б.!  Дубе, кріпись! За НОВИЙ ЛЮД!       

18 вересня 2012

Ваш Люлька, Скрипуча Пила