1 неділя Великого Посту. Торжество Православ’я. Покликання апостолів.

 

Слава Ісусу Христу!

 Дорога друзі й подруги!

 Сьогодні знову прозвучить питання Отця Небесного до Адама, яке ми згадували минулої неділі («Де ти?» (Бут. 3:9). І ось чому. Пригадаймо початок сьогоднішнього Євангелія: «Другого дня (Ісус) вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» (Ів. 1:43). А далі чуємо слова Филипа: ««Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» (Ів.1:45). Питання: то хто кого знайшов?

У часі Великого посту застановімось, як вірили Филип і Натанаїл і спитаймо себе – чиєю заслугою є їх віра? Або й так – яка моя заслуга у моїй власній вірі? Нині сам собі відповів парадоксально – спасаюсь, не тому, що вірю в Нього, а тому, що Він вірить у мене. Почавши від Едему, шукає людину і кличе її. Це не значить, що нам не треба стукати, шукати і просити. Важливо не забути чому і навіщо ми це робимо. Згадаймо Павлове: «…він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі»  (Еф. 1, 4:5). Отакий коротенький вступ ув основи православної віри.

А без чого неможлива віра православна? Без ікони, бо й свято сьогоднішнє нагадує нам про перемогу Церкви над єрессю іконоборства на Соборах у 787р.Б. і 842 р.Б. Ікона, тобто – образ. Перше, що варто згадати, - кожний з нас ікона, бо «сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу»(Бут. 1:26). Щодо ікон рукотворних з дерева, каміння, металу, полотна, фарб, скажу просто. Сучасні іконоборці (на жаль, відродились у Середньовіччі) називають ікони «ідолами», та ще й Святе Письмо цитують: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах» (Вих.20:4). Біда, що далі не читають. А там – фундамент православ’я: «Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій» (Вих. 20:5). НЕ СЛУЖИТИМЕШ! Богові – служимо, ікону шануємо. І та пошана, що й проголосив7-ий Вселенський собор 787 р.Б., відноситься не до матеріялу, з якого ікона виготовлена, а до образу, який ми на ній бачимо. І ще додам – кожна ікона Христоцентрична, бо ми діти Божі.

Біда, коли хтось не розуміє цих простих речей. Біблія теж ікона – написана словами. Музика – теж ікона, написана нотами, як і зображення, написане фарбами. Наслідком протестанського іконоборства є десакралізація мистецтва. Раніше воно зосереджувалось на віддзеркаленні творіння, а митець бачив свою працю, як службу Богові. Дехристиянізоване мистецтво в центр ставить людину, робить її матеріяльним ідолом, а не образом Божим. 

Пластове «Бути вірним Богові…» охороняє нас від тієї халепи. А щоб воно завжди було щирим і сильним, перефразуймо Натанаїлове: Що доброго може бути з Київа, Ірпеня, Житомира, Рогатина, Кривого Рогу, Балти? Відповідь знаємо.